ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2007 р.
№ 02/597 ( rs1170399 ) (rs1170399)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Приватно-орендного підприємства "Деркачів Хутір"
на постанову
від 10.04.07 Київського міжобласного апеляційного
господарського суду
у справі
№02/597 ( rs1170399 ) (rs1170399)
господарського суду
Черкаської області
за позовом
Акціонерного банку "Київська Русь"
до
Приватно-орендного підприємства "Деркачів Хутір"
третя особа Селянське фермерське господарство "Лан"
про
стягнення 239735,98 грн.
за участю представників сторін
від позивача:
Лозина Т.С., дов.
від відповідача:
у засідання не прибули
від третьої особи:
у засідання не прибули
ВСТАНОВИВ:
Акціонерний банк "Київська Русь" звернувся до господарського
суду Черкаської області з позовом до Приватно-орендного
підприємства "Деркачів Хутір" за участю в якості третьої особи
Селянського фермерського господарства "Лан" про стягнення
239735,98 грн.
Рішенням від 21.12.06 господарський суд Черкаської області
(суддя Пащенко А.Д.) у задоволенні позову відмовив.
Рішення мотивоване тим, що строк виконання зобов'язання за
кредитним договором -28.02.05, тому враховуючи умови пункту 4.3
договору поруки, позов до поручителя повинен бути поданий не
пізніше 28.08.05, а з поштового штемпеля на конверті вбачається,
що позивач надіслав позовну заяву до суду 14.01.06. Отже, порука
припинена, вимоги позивача до відповідача як до поручителя суд
визнав безпідставними.
Постановою від 10.04.07 Київський міжобласний апеляційний
господарський суд (колегія суддів у складі: Фаловської
I.М. -головуючого, Жук Г.А., Мамонтової О.М.) рішення суду першої
інстанції скасовано, а позов задоволено.
Суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду
першої інстанції щодо збігу встановленого законом строку для
стягнення боргу за кредитною угодою з поручителя.
Ухвалою від 26.06.07 Вищий господарський суд України порушив
касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій
заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної
інстанції як такої, що прийнята з порушення норм матеріального і
процесуального законодавства, та залишення без змін рішення суду
першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача,
перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 16.11.04
між позивачем та третьою особою укладено кредитний договір
№23567-20/4-1, за умовами якого позивач надав третій особі
(позичальник) кредит в сумі 4800000 грн. строком з 16.11.04 до
14.11.05 зі сплатою 19% річних, а позичальник зобов'язався
здійснювати часткове погашення кредиту згідно з графіком, вказаним
в пунктах 2.1, 5.2.1. кредитного договору, та сплачувати банку
належні відсотки за користування кредитом відповідно до умов
кредитного договору.
Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за
кредитним договором позивач та відповідач уклали 16.11.04 договір
поруки №23575-20/4-5, за яким відповідач зобов'язався солідарно з
боржником (третьою особою) відповідати перед банком за виконання
боржником умов кредитного договору.
У пункті 2.2 договору поруки вказано, що поручителю добре
відомі всі умови вказаного кредитного договору, в тому числі:
загальна сума кредиту, 19 відсотків річних за користування
кредитом, строки повернення кредиту, щомісячна сплата процентів,
фіксована плата за надання кредиту 500 грн., сплата штрафу, пені
за порушення умов кредитного договору.
Відповідно до пункту 3.1 договору поруки у разі невиконання
боржником зобов'язань за кредитним договором у встановлені строки,
поручитель зобов'язується оплатити заборгованість боржника не
пізніше 2 робочих днів з моменту отримання вимоги кредитора. До
вимоги кредитора додається розрахунок суми заборгованості із
зазначенням термінів оплати.
31 січня 2005 року позивач перерахував на поточний рахунок
позичальника (третьої особи) частину кредитних коштів в сумі
205000 грн. (а. с. 19). Видача кредитних коштів позичальнику
частинами (траншами) відповідала праву позивача, встановленому
пунктом 2.2 кредитного договору. Однак, в подальшому інші суми
кредиту позичальнику не надавалися.
Таким чином, у третьої особи згідно з умовами кредитного
договору виникло зобов'язання з повернення 205000 грн. отриманих
кредитних коштів та відсотків за користування цією сумою згідно з
графіком погашення кредиту, передбаченим п. 5.2.1 договору, але не
пізніше, ніж 14.11.05, що свідчить про чітке встановлення умовами
кредитного договору кінцевого строку виконання зобов'язання
третьою особою.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив
з того, що умови кредитного договору передбачили строк повернення
вказаної суми кредиту не пізніше 28.02.05, виходячи з того, що в
пунктах 2.1, 5.2.1 позичальник зобов'язався щомісячно (до
відповідної вказаної у графіку дати) зменшувати заборгованість по
кредиту, тобто частково погашати отриманий кредит. Таке погашення
передбачалося і розраховувалося, виходячи з загальної суми
кредиту - 4800000 грн., але у графіку чітко вказано, за який
період і на яку суму повинна зменшуватися заборгованість перед
банком, зокрема вказано, що з 1 лютого до 1 березня 2005 року
розмір кредиту повинен зменшитися на 400000 грн.
При наданні 205000 грн. кредиту банк і позичальник посилалися
у дорученні та меморіальному ордері на кредитний договір
№23567-20/4-1 від 16.11.04 (що підтверджує надання кредиту за
умовами саме даного кредитного договору), однак сторони не змінили
умови договору в частині строку сплати цієї суми кредиту. У пункті
2.2 вказано, що поручителю добре відомі і зрозумілі всі умови
кредитного договору, зокрема, щодо строків, визначених кредитним
договором та додатковими угодами до нього. Оскільки суду не було
подано доказів укладання банком та позичальником додаткової угоди
щодо іншого, ніж у договорі, строку повернення кредиту в сумі
205000 грн., відсутні підстави вважати, що вказана сума кредиту
була видана на весь час користування кредитом. Враховуючи
викладене, суд першої інстанції визнав необгрунтованими доводи
позивача про те, що строком повернення кредиту в сумі 205000 грн.
є 14.11.05, а відтак позивач не довів і належними доказами не
підтвердив правомірність і законність таких своїх доводів.
В пункті 4.3 договору поруки вказано, що порука припиняється,
якщо кредитор протягом 6 місяців з дня настання строку виконання
зобов'язання за кредитним договором не пред'явив позову до
поручителя.
Виходячи з визнання строком виконання зобов'язання за
кредитним договором 28.02.05 та враховуючи умову пункту 4.3
договору поруки, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов до
поручителя повинен бути поданий не пізніше 28.08.05, а з поштового
штемпеля на конверті вбачається, що позивач надіслав позовну заяву
до суду лише 14.01.06.
Суд апеляційної інстанції визнав висновок суду першої
інстанції помилковим, встановивши, що позивач відповідно до п. 3.1
договору поруки 14.11.05 направив відповідачу претензію, яка
отримана останнім 18.11.05 (а.с. 20, 21) з вимогою погасити
заборгованість за кредитним договором як поручитель третьої особи
у справі. Однак відповідачем не погашено вказаної в претензії
заборгованості.
Позивач звернувся до суду 16.01.06, тобто через два місяці
після настання строку (14.11.05) повернення кредитних коштів
третьою особою згідно з умовами договору та закону.
Відповідно ч. 4 ст. 559 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
порука
припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі
поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука
припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня
настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить
вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не
встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука
припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя
протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Оскільки позивач не скористався правом відкликання кредиту
згідно з п. 6.1 кредитного договору протягом 11 місяців з моменту
надання позичальнику лише одного траншу і підстав надання
наступних траншів, визначених у п. 3.1.2 цього договору, не
виникло, позичальник в разі непогашення першого траншу до кінця
дії кредитного договору набуває прав звернення протягом шести
місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Позивач звернувся до поручителя з позовом 14.01.06, тобто з
урахуванням ч. 3 п. 2.1 кредитного договору до закінчення
шестимісячного строку, передбаченого в ч. 4 ст. 559 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Касатор не довів збіг строку, визначеного законом і п. 4.3
договору поруки, коли кредитор втрачає право звернення з вимогою
до поручителя.
Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що по суті
висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам у
справі та законодавству, а відтак не вбачає підстав для
задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду
апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 10.04.07 у справі №02/597
( rs1170399 ) (rs1170399)
залишити без змін, а касаційну скаргу без
задоволення.
2. Дію пункту 4 ухвали Вищого господарського суду України від
26.06.07 у справі №02/597 ( rs1170399 ) (rs1170399)
припинити.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький