ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2007 р.
№ 10/285пд ( rs384371 ) (rs384371)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційну скаргу
Головного управління статистики у Донецькій області
на постанову
від 27.03.07 Донецького апеляційного господарського суду
у справі
№ 10/285 пд ( rs384371 ) (rs384371)
господарського суду Донецької
області
за позовом
Приватного підприємства "ЕКА"
до
Головного управління статистики у Донецькій області
3-тя особа:
РВ ФДМУ по Донецькій області
про
визнання недійсним договору оренди
у справі взяли участь представники
позивача: не з'явилися
відповідача: Некрасова Т.В., довір. №18/027 від 02.07.07
3-ої особи: не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від
23.01.2007р. було відмовлено в задоволенні позову про визнання
недійсним договору оренди б/н від 30.05.2001р. на нежитлове
приміщення площею 34,8 кв.м за адресою: м.Єнакієве,
вул.Фурманова,15, оскільки спірний договір не суперечить нормам
діючого законодавства (I.Приходько).
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
27.03.2007р. рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено:
спірний договір оренди визнаний недійсним з моменту його
укладення.
Постанова мотивована тим, що суд неправильно застосував норми
матеріального права. Договір оренди було підписано сторонами
всупереч вимогам Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
без дозволу РВ Фонду державного
майна України по Донецькій області (колегія суддів: Р.Волков,
М.Запорощенко, Г.Старовойтова).
Відповідач -Головне управління статистики у Донецькій області
у поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову
апеляційного суду і залишити в силі рішення місцевого суду.
Вважає, що апеляційним судом неправильно застосована ст.539 Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Орендні стосунки фактично існують, існує і заборгованість з
орендної плати. Намагання позивача визнати договір оренди
державного майна недійсним (майном користувався не один рік)
спрямовані на те, щоб уникнути відповідальності та не сплачувати
борги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст.111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій
норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ті
обставини, що відповідачем при укладенні спірної угоди не було
одержано погодження ФДМ України по Донецькій області на передачу в
оренду приміщення площею 34,8 кв.м, яке розташоване у м.Єнакієве,
вул.Фурманова,15.
Спірне приміщення відноситься до державної власності,
перебуває на балансовому обліку відповідача.
Позивач отримав нежитлове приміщення на умовах договору
оренди до 01.06.2002р. по акту приймання-передачі.
Судом встановлений факт існування орендних правовідносин за
згодою РВ ФДМ України по Донецькій області, яким було погоджено
розмір орендної плати.
Натомість суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що
договір оренди підписаний сторонами 30.01.2001р. без дозволу РВ
ФДМ України по Донецькій області, оскільки останній лише
погоджував розрахунки орендної плати 15.01.2002р., тобто значно
пізніше підписання договору. Таким чином договір підписано з
порушенням вимог Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, згідно яких отриманню дозволу
повинно передувати укладання договору оренди.
Крім цього, апеляційна інстанція встановила, що доданий до
матеріалів справи акт приймання-передачі приміщення в оренду не
містить дати передачі і не може слугувати доказом факту передачі
майна в оренду.
Підставою позову є невідповідність договору оренди сторін
ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
в редакції, що діяла на 30 травня 2001р. А саме, що
орендодавцями майна можуть бути підприємства щодо окремого,
індивідуально визначеного майна (крім нерухомого), а з дозволу
Фонду державного майна України, його регіональних відділень -і
нерухомого майна.
Стаття 5 в зазначеній редакції прийнята 17.05.2001р., а
оприлюднена 12.06.2001р. в газеті "Урядовий кур'єр" № 102. Таким
чином до 12.06.2001р. відповідач мав право самостійно передавати
приміщення в оренду.
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачено, що закон
вступає в дію через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення,
якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його
оприлюднення (ст.94).
Висновок апеляційного суду про те, що спірні приміщення в
оренду не здавалися не грунтуються на матеріалах справи.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов
договору від 30.01.2001р. позивач отримав у тимчасове користування
приміщення і цей факт підтверджується актом. У договорі зазначено,
що акт приймання-передачі орендованого майна (а.с.91) є
невід'ємною і складовою частиною договору і додається до договору
(а.с. 11). Місцевий суд також дійшов обгрунтованого висновку про
наявність у сторін орендних відносин, оскільки вони декілька разів
укладали до договору додаткові угоди. Позивач також не довів у
суді, що перерахування ним частки орендних платежів по платіжних
дорученнях було зроблено за іншою угодою.
Регіональне відділення ФДМ України по Донецькій області
вважає вимоги орендаря-позивача щодо визнання договору оренди
недійсним безпідставними.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про
неправильне застосування судом апеляційної інстанції Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
,
що є підставою для скасування постанови.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління статистики у Донецькій
області задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
27.03.2007р. у справі № 10/285-пд ( rs384371 ) (rs384371)
скасувати.
Рішення господарського суду Донецької області від
23.01.2007р. залишити без змін.
Головуючий, суддя В. Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун