ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2007 р.
№ 02-4-18/904
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П.-головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу спілки громадських організацій
"Тендерна палата України", м. Київ (далі -СГО "Тендерна палата
України")
на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.12.2006 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.03.2007
зі справи № 02-4-18/904
за позовом СГО "Тендерна палата України"
до вільної професійної спілки платників податків та зборів
(які не байдужі до економічного розвитку країни) -"Не байдужі", м.
Харків (далі -Спілка платників податків), та
Міністерства економіки України, м. Київ
про захист ділової репутації та спростування недостовірної
інформації.
Судове засідання проведено за участю представників:
СГО "Тендерна палата України" -Дергалюка А.В., Щербань В.В.,
Спілки платників податків -не з'яв.,
Міністерства економіки України -не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
СГО "Тендерна палата України" звернулася до господарського
суду міста Києва з позовом до Спілки платників податків та
Міністерства економіки України про захист ділової репутації та
спростування недостовірної інформації.
Ухвалою названого господарського суду від 17.05.2006 (суддя
Мандриченко О.В.), залишеною без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 15.03.2007 (колегія суддів у
складі: суддя Зеленін В.О. -головуючий, судді Рєпіна Л.О., Синиця
О.Ф.), у прийнятті позовної заяви відмовлено. Судові рішення з
посиланням на статтю 12, пункт 1 частини першої статті 62
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), роз'яснення президії Вищого
арбітражного суду України від 08.02.96 № 02-5/62 ( v5_62800-96 ) (v5_62800-96)
"Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським
судам" (далі -Роз'яснення) мотивовано тим, що господарським судам
непідвідомчі спори про спростування відомостей.
СГО "Тендерна палата України" звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати ухвалу та постанову судових інстанцій з цієї справи, а
справу передати на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції. Скаргу мотивовано тим, що відповідно до статей 1, 12
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на господарський характер спірних
правовідносин та суб'єктний склад учасників даного спору останній
належить саме до господарської юрисдикції.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами
норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
У статті 299 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
) визначено, що фізична особа має право на
недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може
звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Відповідно ж до частини першої статті 91 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та
обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих,
які за своєю природою можуть належати людині.
Право на недоторканість своєї ділової репутації відноситься
до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують
соціальне буття фізичної особи. Це право за своєю природою може
належати не лише фізичній, але й юридичній особі.
За приписами частини першої статті 277 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок
поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної
інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї
інформації. За своєю правовою природою право на спростування
недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, належить не лише фізичним, але й юридичним особам,
оскільки це право може бути використано господарюючим суб'єктом
(підприємцем) як спосіб судового захисту щодо поширення
інформації, яка шкодить його діловій репутації.
Отже, за змістом наведених приписів чинного законодавства
право на спростування має особа, про яку поширено недостовірну
інформацію, навіть якщо таке поширення не завдало шкоди її діловій
репутації. Крім того, відповідно до приписів статті 47 Закону
України "Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
порушення законодавства
України про інформацію тягне за собою, зокрема, і цивільно-правову
відповідальність згідно з законодавством України. Серед порушень
цього законодавства у наведеній статті передбачено і поширення
відомостей, що не відповідають дійсності.
Згідно зі статтею 277 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
спростування
недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила
інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у
такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого
особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною
другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та
інтересів.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип
диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право
вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу і,
зокрема, визначати відповідача за своїми вимогами тощо.
Таким чином, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту
його порушеного права відповідає способу, що встановлений у статті
277 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Судові інстанції в обгрунтування відмови в прийнятті позовної
заяви у даній справі послалися на підпункт 2.10 пункту 2
Роз'яснення, за змістом якого справи у спорах, пов'язаних із
спростуванням відомостей, що не відповідають дійсності або
викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію підприємств чи
організацій або завдають шкоди їх інтересам (стаття 7 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
), підлягають вирішенню загальним, а не
господарськими судами.
Однак в даному випадку судами застосовано документ, яким було
роз'яснено законодавство, що діяло до набрання чинності ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від
28.09.1990 № 7 ( v0007700-90 ) (v0007700-90)
"Про застосування судами
законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової
репутації громадян та організацій" зазначено, що:
відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути
фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать
позивача;
якщо позов пред'явлено про спростування відомостей,
опублікованих в пресі або поширених іншими засобами масової
інформації (по радіо, телебаченню), як відповідачі притягаються
автор та відповідний орган масової інформації (редакція,
агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації). При
публікації або іншому поширенню відомостей без позначення автора
орган масової інформації за вимогою суду зобов'язаний назвати
особу, яка надала відомості, про спростування котрих пред'явлено
позов.
Позивачами і відповідачами в судовому процесі господарських
судів можуть бути підприємства та організації, зазначені в статті
1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, тобто підприємства, установи,
організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють
підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в
установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької
діяльності.
Відповідно до статті 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та
організацій, які звертаються до господарського суду за захистом
своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі статтею 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським
судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при
укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів,
у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних
умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також
тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи
відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою
сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та
віднесені до компетенції Конституційного Суду України та
адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та
міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
Відповідно до частини першої статті 21 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
сторонами в судовому процесі - позивачами і
відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені
у статті 1 цього Кодексу.
У постанові від 30.11.2004 зі справи № 18-62 Верховним Судом
України з посиланням на приписи статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статті 22 Закону України "Про судоустрій"
( 3018-14 ) (3018-14)
, статей 24, 236 та 254 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, статей
1 та 21 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
викладено правову позицію,
відповідно до якої сторонами у господарському судочинстві можуть
бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, а отже усі спори між юридичними особами підвідомчі
господарським судам, крім винятків, прямо визначених законом.
Згідно з пунктом 9 Iнформаційного листа Вищого господарського
суду України від 28.03.2007 № 01-8/184 ( v_184600-07 ) (v_184600-07)
"Про деякі
питання практики застосування господарськими судами законодавства
про інформацію" за змістом приписів статті 91 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
право
на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277
ЦК ( 435-15 ) (435-15)
, належить не лише фізичним, але й юридичним особам
у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового
захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації
господарюючого суб'єкта (підприємця).
З урахуванням викладеного ухвала господарського суду міста
Києва від 18.12.2006 та постанова Київського апеляційного
господарського суду від 15.03.2007 підлягають скасуванню, а
справа -передачі на розгляд господарського суду першої інстанції.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 -111-11, частиною четвертою
статті 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу спілки громадських організацій "Тендерна
палата України" задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 18.12.2006 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.03.2007 зі справи № 02-4-18/904 скасувати.
Справу передати на розгляд господарського суду міста Києва.
Суддя В. Селіваненко
Суддя I. Бенедисюк
Суддя Б.Львов