ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2007 р.
№ 1/225-04-5649
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів :
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- не з'явився,
відповідача
- Дігуляр В.В., Плачков С.В.,
прокуратури
- Савицька О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Болградського міжрайонного управління
водного господарства
та касаційного подання
прокурора Болградського району Одеської області
на постанову
від 27.12.2005 Одеського апеляційного господарського суду
у справі
№1/225-04-5649
за позовом
Державного управління екології та природних ресурсів в
Одеській області
Болградського міжрайонного управління
водного господарства
про
відшкодування 286385,50 грн. збитків
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Одеської області від 01.12.2004
(суддя Гарник Л.Л.) в позові відмовлено у зв'язку з недоведеністю
завдання відповідачем шкоди державі внаслідок самовільного
водокористування.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
27.12.2005 (судді: Журавльов О.О., Таран В.М., Михайлов М.В.)
рішення скасовано, позов задоволено - на підставі ст.ст.44, 49,
111 Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
та ч.4 статті 68 Закону
України "Про охорону навколишнього природного середовища"
( 1264-12 ) (1264-12)
стягнуто з відповідача на користь позивача 286385 грн.
збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог
природоохоронного законодавства.
Болградське міжрайонне управління водного господарства
(далі - Болградське МУВГ) в поданій касаційній скарзі та прокурор
Болградського району у внесеному касаційному поданні просять
постанову скасувати, рішення залишити без змін, оскільки вважають,
що спеціальне водокористування відповідачем здійснювалося в межах
наданих лімітів, Болградське МУВГ не є самостійним
водокористувачем в розумінні ст.65 Водного кодексу України
( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
та здійснювало забір та передачу води на зрошення
власникам зрошувальних систем, які у встановленому порядку
отримали дозволи на спецводокористування.
Скаржник вказує на те, що він не є суб'єктом правопорушення,
а в його діях відсутня шкода та безпосередній причинний зв'язок
між неправомірними діями та самою шкодою, що виключає
відповідальність Болградського МВУГ.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставин справи на
предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної
інстанції та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників відповідача і прокуратури, дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана
постанова -залишенню без змін з наступних підстав.
Скасовуючи первісне рішення про відмову в позові та приймаючи
нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд
виходив з того, що :
Відповідач здійснює спеціальне водокористування із
застосуванням технічних пристроїв, а отже, відповідно до ч.9 ст.44
Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
зобов'язаний здійснювати
спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Термін дії дозволу на спецводокористування, що отриманий
відповідачем 09.10.2001р., закінчився 01.01.2003р., а 28.10.2003р.
державним інспектором Придунайської регіональної інспекції
екскурсії, яка є структурним підрозділом Держуправління екології
та природних ресурсів в Одеській області, складений акт №70 про
порушення відповідачем природоохоронного законодавства.
Згідно цього акту, відповідач за три квартали 2003 року
здійснив забір води з оз.Ялуг 1390,9 тис.куб.м., з оз. Кагул
1396,2 тис.кб.м., з Бановського водосховища 48,4 тис.куб.м. за
відсутністю дозволу на спецводокористування.
Відповідач не заперечує проти факту забору води, що
встановлений актом про порушення відповідачем природоохоронного
законодавства №70 від 28.10.2003р., але посилається на те, що
забір води здійснювався ним для подальшої передачі іншим
сільськогосподарським підприємствам, у яких були наявні дозволи на
спецводокористування.
Такі доводи відповідача відхилено апеляційним господарським
судом, оскільки саме відповідач є суб'єктом спеціального
водокористування, а тому саме на нього покладений обов'язок
здійснювати забір води за наявністю дозволу на
спецводокористування.
Таким чином, встановлені обставини свідчать про порушення
відповідачем законодавства про охорону навколишнього природного
середовища, зокрема ч.9 ст.44 Водного кодексу України
( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
, згідно якої відповідач зобов'язаний здійснювати
спеціальне водокористування лише за наявності дозволу, а також
ст.49 цього Кодексу, якою передбачено, що спеціальне
водокористування здійснюється на підставі дозволу.
Відповідно до ч.1 ст.111 Водного кодексу України
( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
, підприємства, установи, організації і громадяни
України, а також іноземні юридичні особи і фізичні особи та особи
без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними
внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку,
встановлених законодавством України. Аналогічні положення
передбачені і ч.4 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього
природного середовища" ( 1264-12 ) (1264-12)
, згідно якої, підприємства,
установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду,
заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону
навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах,
встановлених законодавством України.
У матеріалах справи наявний розрахунок збитків, заподіяних
державі внаслідок самовільного водокористування, який здійснений
позивачем на підставі п.6 Методики розрахунку розмірів
відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення
правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду,
пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил
їх експлуатації, затвердженої наказом Держводгоспу України від
29.12.2001р. №290 ( z0044-02 ) (z0044-02)
та зареєстрованої в Міністерстві
юстиції України 18.01.2002р. за №44/6332.
Згідно цього розрахунку, який разом із претензією отриманий
відповідачем 20.02.2004р., розмір заподіяних державі збитків
внаслідок самовільного водокористування становить 286385,50 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджується відсутність у
відповідача дозволу на спецводокористування, а також самовільний
забір відповідачем води за період відсутності дозволу на
спецводокористування, а тому висновки, викладені в первісному
рішенні не відповідають обставинам справи.
Доводи відповідача про те, що забір води у період відсутності
дозволу на спеціальне водокористування був санкціонований
розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації №
310/А-2003 від 23.04.2003р. "Про ефективне використання
зрошувальних земель та збереження меліоративних систем" та наказом
Одеського обласного управління по водному господарству №41-П від
01.04.2003р. "Про початок поливного сезону у 2003 році" відхилено
апеляційним господарським судом з тих мотивів, що вказані
розпорядження та наказ не містять будь-яких вказівок відповідачу
розпочати поливний сезон за відсутністю дозволу на
спецводокористування.
Посилання відповідача на лист Управління сільського
господарства і продовольства Болградської райдержадміністрації від
22.04.2003р. №321/04 також не прийнято до уваги апеляційним
господарським судом, оскільки Управління сільського господарства і
продовольства Болградської райдержадміністрації не є органом,
якому положеннями ст.49 Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
, п.2
Порядку погодження та видачі дозволів на спецводокористування,
затвердженого Постановою КМУ від 13.03.2002р. № 321
( 321-2002-п ) (321-2002-п)
, надані повноваження видавати дозволи на
спецводокористування, а, отже, і вирішувати питання будь-які
питання з цього приводу.
Посилання відповідача на те, що "Методика розрахунку розмірів
відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення
правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду,
пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил
їх експлуатації" є обов'язковою для використання лише органами
Державного комітету по водному господарству, визнано судом
недоречними, оскільки відповідно до п.1.3 названої Методики
методика може застосовуватися спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів,
його органами на місцях та іншими державними органами відповідно
до законодавства, а відповідно до п.1 Положення "Про державне
управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві
та Севастополі", затвердженого Наказом Міністерства екології та
природних ресурсів України 11.08.2000р. № 108 ( z0602-00 ) (z0602-00)
та
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.09.2000р. за №
602/4823, позивач у справі є територіальним органом Міністерства
екології та природних ресурсів України і входить до сфери його
управління. Тобто, позивач також входить до складу органів, які
мають право на застосування названої Методики розрахунку розмірів
відшкодування збитків.
Разом з тим, відповідач посилається на те, що названа
Методика застосовується при нарахуванні збитків, що завдані
суб'єктами господарювання, а тому не може застосовуватись до
відповідача. Такі посилання відповідача визнано судом недоречними,
оскільки відповідно до п.1.4 Методики завдані збитки
розраховуються, якщо вони завдані суб'єктами, розташованими за
межами земель водного фонду, які звітують про використання води за
формою державної статистичної звітності 2-ТП (водгосп),
затвердженої наказом Держкомстату України 30.09.97р. №230
( z0480-97 ) (z0480-97)
та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України
16.10.97р. за №480/2284, а наявний в матеріалах справи звіт
відповідача про використання води за три квартали 2003р. свідчить,
що відповідач є суб'єктом, який звітує про використання води за
формою державної статистичної звітності 2-ТП.
Доводи відповідача про те, що позивач не довів суду наявність
збитків держави, спричинених відповідачем внаслідок самовільного
водокористування, спростовуються звітом відповідача про
використання води, який свідчить, що за три квартали 2003р.
відповідачем самовільно здійснено забір води з оз.Ялуг 1390,9
тис.куб.м., з оз. Кагул 1396,2 тис.кб.м., з Бановського
водосховища 48,4 тис.куб.м. Тобто внаслідок самовільного забору
води відповідачем, держава втратила з оз.Ялуг 1390,9 тис.куб.м., з
оз. Кагул 1396,2 тис.кб.м., з Бановського водосховища 48,4
тис.куб.м.
Більш того, як встановлено апеляційним господарським судом,
термін дії дозволу на спецводокористування закінчився
01.01.2003р., поливний сезон у 2003 році розпочався 15.04.2003р.
(наказ Одеського обласного управління по водному господарству
№41-П від 01.04.2003р. "Про початок поливного сезону у 2003
році"), а з клопотанням про видачу дозволу на спецводокористування
№131 відповідач звернувся лише 11.07.2003р. Тобто, майже півроку
відповідачем не вживалися заходи щодо отримання нового дозволу на
спецводокористування. Встановлене свідчить про наявність вини
відповідача у завданні збитків внаслідок самовільного
водокористування.
Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції
з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової
оцінки наявних у справі акта №70 про порушення природоохоронного
законодавства від 28.10.2003, статистичного звіту Болградського
МВУГ про використання води за три квартали 2003р. (за формою 2-ТП
) встановлено, що відповідач за період з 01.01.2003р. по
01.10.2003р. здійснив забір води в загальному об'ємі 2535,5 тис.
куб.м. без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням
вимог ст.ст.44, 49 Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
. Наведені
обставини не заперечуються скаржником та прокуратурою.
Відповідач має статус спеціального водокористувача та
здійснює первинний забір води та подальшу її передачу власникам
зрошувальних систем, чим спростовується твердження скаржника про
зворотне.
Судом апеляційної інстанції з врахуванням вимог ст.ст.44, 49,
110 Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
, ч.4 ст.68 Закону
України "Про охорону навколишнього природного середовища"
( 1264-12 ) (1264-12)
та положень Методики розрахунку розмірів відшкодування
збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони
водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження
водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх
експлуатації, затвердженої наказом Держкомводгоспу України від
29.12.2001 №290 ( z0044-02 ) (z0044-02)
та зареєстрованої в Мінюсті України
18.01.2002 за №44/6332 (далі -Методика) з достовірністю
встановлено, а відповідачем не спростовано факт порушення ним
водного законодавства шляхом безпідставного використання води
протягом трьох кварталів 2003 року без дозволу на спеціальне
водокористування, внаслідок чого самовільним забором води державі
було завдано збитків на суму 286385,50 грн.
При цьому судом правомірно відхилено доводи відповідача щодо
непоширення стосовно нього вказаної вище Методики з тих мотивів,
що відповідач є суб'єктом, розташованим за межами земель водного
фонду, який звітує про використання води за формою державної
статистичної звітності 2-ТП.
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи
бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної
особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,
відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування,
якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
В зв'язку з цим наявне здійснення відповідачем забору води в
межах наданих лімітів та її кінцеве споживання власниками
зрошувальних систем (сільгосппідприємствами),якими були отримані
дозволи на спецводокористування, не звільняє відповідача від
обов'язку своєчасно оформити (продовжити) дозвіл на
спецводокористування, а відтак, не звільняє порушника від
відшкодування шкоди, завданої державі.
Вина відповідача в заподіянні збитків підтверджується
встановленим судом фактом тривалого (піврічного) зволікання
відповідача з вжиттям необхідних заходів щодо отримання нового
дозволу на спецводокористування після закінчення з 01.01.2003 року
терміну дії попереднього дозволу на спецводокористування.
Касаційна інстанція не приймає до уваги посилання скаржника
та прокуратури в обгрунтування своїх заперечень на розпорядження
Одеської облдержадміністрації від 23.04.2003 №310/А-2003 та наказ
Одеського облуправління по водному господарству від 01.04.2003
№41-П, оскільки вказані акти державних органів не звільняють
відповідача від виконання вимог ст.ст.44, 49 Водного кодексу
України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
щодо одержання дозволу на
спецводокористування.
Колегія також відхиляє безпредметні посилання прокуратури на
ст.ст.216, 224 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, які
регулюють застосування господарських санкцій та відшкодування
збитків, завданих господарюючим суб'єктом -порушником
господарського (договірного) зобов'язання, оскільки предметом
даного спору є відшкодування позадоговірної шкоди, заподіяної
державі (ст.1166 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
).
Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення
законодавства про охорону навколишнього природного середовища,
регламентують ч.2 ст.68 та ч.1 ст.69 Закону України "Про охорону
навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) (1264-12)
, які
передбачають, що підприємства, установи, організації та громадяни
зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення
законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в
порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Тобто,
вказана норма відсилає до чинного законодавства. Шкода, заподіяна
внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього
природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному
обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та
незалежно від збору за забруднення навколишнього природного
середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Згідно з п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема,
завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі. Відшкодування
збитків є одним із способів захисту цивільних прав (п.8 ч.2 ст.16
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
). Держава в особі уповноважених органів
також може бути учасником цивільних відносин (ч.2 ст.2 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
), в тому числі відносин відшкодування шкоди.
Таким чином, предмет спору свідчить, що між сторонами по
справі виникли цивільні відносини відшкодування шкоди, заподіяної
внаслідок порушення відповідачем водного законодавства. При цьому
наявність у позивача статусу суб'єкта владних повноважень не
змінює правову природу спірних цивільних відносин та не робить
даний спір публічно-правовим.
Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для
скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111-5, 111-7,
111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
27.12.2005 у справі №1/225-045649 залишити без змін, а касаційну
скаргу Болградського МУВГ -без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді : Є. Чернов
; В. Цвігун