ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2007 р.
№ 12/304 ( rs316278 ) (rs316278)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
Ходаківська I.П.
Судді За участю представників сторін: позивача- відповідача -
ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5, дов.НОМЕР_1 від 18.01.2007 ОСОБА_6
дов. НОМЕР_2 від 25.04.2007 ОСОБА_1 паспорт IНФОРМАЦIЯ_1 ОСОБА_7
дов. НОМЕР_3 від 05.02.2007
розглянувши матеріали касаційної скарги
суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
у справі
господарського суду Iвано-Франківської області
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2007р.
за позовом
суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2
до
суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
про
усунення перешкод у користуванні майном
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2006 року суб'єкт підприємницької діяльності
ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Львівської області з
позовом до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, в якому
просив господарський суд зобов'язати Відповідача усунути перешкоди
у користуванні майном.
Рішенням господарського суду Iвано-Франківської області від
21.11.2006р. року по справі № 12/304 ( rs316278 ) (rs316278)
(суддя Матуляк
П. Я.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 21.03.2007р. (Новосад Д., Михалюк О.,
Мельник Г.), позовні вимоги задоволені: зобов'язано суб'єкта
підприємницької діяльності ОСОБА_1 усунути перешкоди у
користуванні суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2
нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1.
Рішення суду першої інстанції грунтується на тому факті, що
самовільна добудова до нежитлового приміщення по АДРЕСА_1
суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1, підтверджується
листом Калуської міської ради №235/06 від 15.06.2006р.
Відповідач, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1,
звернулась до Львівського апеляційного господарського суду з
апеляційною скаргою, в якій зазначила, що в порушення норм
матеріального та процесуального права судом першої інстанції не
надано належну оцінку доказам, які вона подала в судовому
засіданні на спростування позовних вимог Позивача, і не викладено
в рішенні її пояснень.
Апеляційний господарський суд погодився з рішенням суду
першої інстанції, зазначивши в постанові, що суд першої інстанції
вірно застосував при вирішенні спору між сторонами ч.1 ст.15 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
та п.2 ст.48 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
, а посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі,
є безпідставними, документально не обгрунтованими та такими, що не
базуються на законодавстві, що регулюють дані правовідносини.
У касаційній скарзі, поданій до Вищого господарського суду
України, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 посилається на
порушення та неправильне застосування господарськими судами норм
матеріального та процесуального права і просить рішення
господарського суду Iвано-Франківської області від 21.11.2006р. та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
21.03.2007р. по справі №12/304 ( rs316278 ) (rs316278)
скасувати та
постановити нове рішення, яким в позові відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу приватний підприємець ОСОБА_2
проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає рішення та
постанову попередніх судових інстанцій обгрунтованими, оскільки
відповідач мав дозволи на добудову до існуючого складу, а добудову
здійснив до нежитлового приміщення холодильника, чим порушив його
права та охоронювані законом інтереси.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної
скарги, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню, виходячи із наступного.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Господарським судом першої інстанції встановлено, що між
суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2(покупець) та ЗАТ
"Лукор" (продавець) укладено договір купівлі-продажу від
13.05.2004р., відповідно до якого позивачу передано у власність
нежитлові приміщення по АДРЕСА_1.
Судом першої інстанції встановлено, що чинення перешкод у
користуванні майном Позивачу полягає у тому, що Відповідач
здійснив добудову до нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, що
підтверджено листом Калуської міської Ради №235/06 від
15.06.2006р.
Суд апеляційної інстанції повністю погодився з рішенням суду
першої інстанції та зазначив, що документи, на які посилається
Відповідач в апеляційній скарзі, а саме державний акт від
13.04.2004р. на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1,
рішення Калуського міськвиконкому № 363 від 19.07.05 про дозвіл на
добудову до існуючого складу по АДРЕСА_1, архітектурно-планувальне
завдання, погоджений в установленому порядку проект на добудову до
нежитлового приміщення не можуть вважатись належними доказами його
права на добудову до нерухомої власності позивача, оскільки вони
стосуються добудови до складу, а не добудови до нежитлового
приміщення холодильника, тому будівництво відповідача є
самочинним.
Однак, такий висновок є передчасним.
З наявних у справі матеріалів вбачається, що суди попередніх
інстанцій ухвалили свої рішення на основі документів, поданих
Позивачем, визнавши їх належними доказами, хоча вони не
відповідають вимогам ч.2 ст.36 Господарського процесуального
Кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої письмові докази
подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Окрім того, в порушення ст.ст. 38, 43, 65 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд не перевірив в повному обсязі доводи Позивача та
заперечення Відповідача, та не з'ясував істотні для справи
обставини, які стосуються правомірності зведення відповідачем
спірної добудови по АДРЕСА_1.
Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що
згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку
від 13.04.2004р., Відповідач є власником земельної ділянки, на
якій збудовано спірну добудову.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.375 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
власник земельної ділянки має право зводити на ній
будівлі та споруди, здійснювати перебудову, право власника на
забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних,
будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а
також за умови використання земельної ділянки за її цільовим
призначенням.
Частина 1 статті 376 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлює, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме
майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або
будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї
мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту,
або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
В рішенні місцевого господарського суду та постанові
апеляційного суду не зазначено, за якою ознакою, яке саме
порушення було підставою для визнання будівництва, здійсненого СПД
ОСОБА_1, як самочинне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в порядку,
встановленому ст.24 Закону України "Про планування і забудову
територій" ( 1699-14 ) (1699-14)
, рішенням Калуського міськвиконкому №363
від 19.07.2005р. Відповідачу дано дозвіл на добудову складського
приміщення до існуючого складу по АДРЕСА_1, за погодженою
проектною докум ентацією.
Визнання будівництва як самочинного зроблено судами
попередніх інстанцій на підставі листа Заступника міського голови
від 15.06.2006, з якого суди встановили факт здійснення приватним
підприємцем ОСОБА_1 самовільної добудови до існуючого складу на
АДРЕСА_1.
Однак, Положення про державний архітектурно-будівельний
контроль, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від
25.03.1993 № 225 ( 225-93-п ) (225-93-п)
та Закон України "Про
відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій
за правопорушення у сфері містобудування" ( 208/94-ВР ) (208/94-ВР)
за
наступними змінами і доповненнями, передбачають, що посадові особи
інспекції державного архітектурного контролю мають право, зокрема,
давати обов'язкові приписи щодо усунення порушень, в тому числі,
норм і правил, архітектурних вимог, технічних умов, затверджених
проектних рішень, місцевих правил забудови; складати протоколи про
правопорушення у сфері містобудування та накладати штрафи
відповідно до чинного законодавства.
Такі документи в матеріалах справи відсутні, чим порушено
вимоги статті 34 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
про те, що якщо обставини справи, які відповідно до
законодавства повинні бути підтверджені певними засобами
доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
У відзиві на касаційну скаргу СПД ОСОБА_2 посилається на те,
що добудову здійснено до холодильника, а не до складу, однак, ці
обставини судами попередніх інстанцій не досліджені, навпаки, в
постанові Львівського апеляційного господарського суду з
посиланням на лист Калуської міської ради № 235 від 15.06.2006
встановлено, що добудову здійснено до існуючого складу.
Касаційна інстанція у відповідності із ст.111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від
29 грудня 1976 року за № 11 "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх
відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини,
або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про
встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими у судовому засіданні.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому
рішенні господарського суду, судові рішення у справі підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського
суду Iвано-Франківської області.
Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до
уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і у відповідності з чинним законодавством
вирішити спір.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Iвано-Франківської області від
21.11.2006р. та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 21.03.2007р. скасувати.
Справу № 12/304 скерувати до господарського суду
Iвано-Франківської області для нового розгляду.
Головуючий суддя Ходаківська I.П.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4