Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді

суддів

Кота О.В.

Владимиренко С.В.

Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргу

Національного банку України

на рішення господарського суду міста Києва від 19 квітня 2007 року та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2007 року

у справі № 2/280 (rs676176)

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно -інвестиційна компанія "Iнтербудінвест" (далі -Компанія)

До

Національного банку України (далі -Банк)

Про

Розірвання договору про інвестування у житлове будівництво від 8 грудня 2004 року № К-2824

за участю представників:

позивача: Томашевська Т.В.;

відповідача: Мохорт В.В., Єрпільова С.О., Кірієнко П.В., Рябець В.П.

встановив:

Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Домнічева I.О.) від 19 квітня 2007 року у справі № 2/280 (rs676176) позовні вимоги задоволено повністю, розірвано договір про інвестування у житлове будівництво від 8 грудня 2004 року № 2824, укладений між Компанією та Банком, та стягнуто судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2007 року (судді Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, оскільки ними при винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким в позові Компанії відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що 8 грудня 2004 року між Компанією та Банком укладено договір № К-2824 "Про інвестування у житлове будівництво". Згідно договору Банк проінвестував будівництво житла за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 131, на суму 10 082 938 грн., а Компанія зобов'язалась передати Банку 2965,57 кв.м. житла в згаданому будинку. При цьому, ціна 1 (одного) кв. м. житла з ПДВ була визначена в сумі 3400 грн. Свої зобов'язання Банк виконав в повному обсязі.

Приймаючи рішення про розірвання договору № К-2824 "Про інвестування у житлове будівництво" від 8 грудня 2004 року господарські суди попередніх інстанцій керувались приписами ст. 188 Господарського кодексу України (436-15) та ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України. При цьому суди виходили з того, що під час виконання спірного договору про інвестування значно змінилась собівартість будівництва, яку сторони, серед іншого, визначили істотною умовою під час укладення договору. Таке збільшення собівартості будівництва стало наслідком впливу зовнішніх факторів, які не залежали від дій сторін по договору, а відтак заінтересована сторона (Компанія) не могла усунути причини такого збільшення після їх виникнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України (435-15) Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Так, чинне законодавство України (ст. 652 ЦК України (435-15) ) допускає можливість розірвання договору у випадку зміни істотних обставин, якими сторони керувались під час укладення договору. За загальним правилом, визначеним в ч. 1 ст. 652 ЦК України (435-15) , розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин може відбуватись за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов (ч. 2 ст. 652 ЦК України (435-15) ):

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Судами попередніх інстанцій встановлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до умов оскаржуваного договору (п. 2.1) вартість квартир визначена в твердій сумі 10 082938грн., виходячи з ціни одного кв. м. 3400 грн.. Iншим випадком зміни вартості Договору було визначено можливе відхилення загальної площі фактично збудованих квартир без зміни ціни за один квадратний метр (п. 2.3 Договору). Тобто, сторони договору передбачали можливість настання обставин, які б впливали на визначення загальної вартості житла і передбачили механізми його коригування. При цьому, ціна одного квадратного метру збудованого житла відповідно до умов договору мала залишатись незмінною не залежно від впливу будь-яких факторів.

В зв'язку з цим колегія суддів звертає увагу на хибність висновків судів першої і апеляційної інстанцій в частині констатації наявності такої істотної обставини, як собівартість квадратного метру, якою сторони договору керувались під час його укладення. Як зазначено вище, оскаржуваний договір передбачав визначення і узгодження ціни одного квадратного метра збудованого житла, що не є тотожнім поняттю собівартість. Тому зміна в процесі виконання договору саме собівартості будівництва одного квадратного метра житла не може вважатись зміною істотної обставини, якою сторони керувались при укладенні договору.

Крім того, вбачається обгрунтованим висновок про те, що здійснення будівництва житла із залученням коштів інвесторів є звичайною підприємницькою діяльністю Компанії, а тому ризики зміни обставин, що пов'язані із зміною цін і кон'юнктури даного ринку несе саме позивач. Отримавши авансовано визначену договором вартість житла, позивач мав передбачити негативні для себе тенденції на ринку будівництва та вжити всіх заходів для зменшення дії їх негативних наслідків. Тобто, із суті договору та звичаїв ділового обороту випливає, що ризик зміни обставин, пов'язаних із здійсненням діяльності по будівництву (зміна собівартості будівництва через зміну цін на матеріали і таке інш.), несе Компанія, а не інвестори.

Відповідно до ст. 526 ЦК України (435-15) , зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про одночасну наявність всіх передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України (435-15) передумов для розірвання за рішенням суду договору № К-2824 "Про інвестування у житлове будівництво" від 8 грудня 2004 року.

Відтак, рішення судів попередніх інстанцій про розірвання договору прийнято в супереч вимогам ст. 651 ч. 2 ст. 652 ЦК України (435-15) , а тому підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.

Рішення господарського суду м. Києва від 19 квітня 2007 року та постанову Київського апеляційного господарського 24 травня 2007 року у справі № 2/280 (rs676176) скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Iнтербудінвест" в доход державного бюджету України 85 грн. державного мита за розгляд апеляційної та касаційної скарг.

Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.