Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова(далі - ДПІ) справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Щ. В. А. (далі - Підприємець) до ДПІ про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановила:

У квітні 2007 року Підприємець звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним прийняте Державною податковою інспекцією у Фрунзенському районі м. Харкова податкове повідомлення-рішення N 000531700/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій N 000541700/0, N 000551700/0 від 13 квітня 2007 року. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Підприємець перебував на спрощеній системі оподаткування і, здійснюючи господарську діяльність, згідно договорів комісії отримав виручку, що складається з сум комісійної винагороди, яка не перевищувала 500000 грн., установленої Указом Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі - Указ 727/98).

Господарський суд Харківської області постановою від 18 червня 2007 року в задоволенні позову відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 січня 2008 року постанову суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 січня 2010 року постанову суду апеляційної інстанцій залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування судових рішень, ухвалених у справі касаційним і апеляційним судами, та залишення в силі постанови суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме статті 1 Указу N 727/98.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд, і з ним погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що кошти, отримані Підприємцем за здійснений продаж товару за договорами комісії, не є виручкою від реалізації продукції в розумінні положень Указу N 727/98, оскільки вся виручка від продажу товару належить комітенту і не є доходом позивача.

Такий висновок судів є помилковим.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловлювала правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, у постанові від 19 січня 2010 року (справа N 21-1966во09) викладено висновок про те, що наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців - платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків - передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Підприємець, отримавши в ході реалізації товару на виконання договорів комісії на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищує дозволений Указом N 727/98 розмір виручки, а саме 500000 грн., повинен був перейти на загальну систему оподаткування.

Таким чином, правова позиція Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не відповідає тій, яку висловила колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України при вирішенні аналогічного спору, і не ґрунтується на нормах матеріального права. У зв'язку з чим судові рішення, ухвалені у справі касаційним та апеляційним судами, підлягають скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції

З урахуванням наведеного та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харковазадовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2010 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2008 року скасувати, постанову господарського суду Харківської області від 18 червня 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.