2-11/7447-2006 Про стягнення суми збитків із-за різниці тарифів на опалювання для населення - Текст документа

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.11.2006 р. у справі № 2-11/7447-2006 (rs284697) (суддя: Цикуренко А.С.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.02.2007 р. (судді: Горошко Н.П., Гонтар В.I., Щепанська О.А.) позов задоволено: стягнуто з Сакської міської ради на користь позивача 22217 грн. боргу, а також судові витрати.

Не погоджуючись з зазначеною постановою, заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням в якому просив її скасувати, а справу передати на новий розгляд. В обгрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарськими судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановив апеляційний господарський суд, позивач забезпечує теплом від своєї котельні житлові будинки № 78, 80, 80 а, 80 б по вул. Євпаторійське шосе та будівлю гімназії по вул. Колгоспній в м. Саки.

Тарифи на послуги з опалювання для населення з 01.01.2005 року затверджуються місцевою владою. За 1 квартал 2005 р. сума збитків позивача через різницю тарифів на опалювання склала 22217 грн., які визначено з урахуванням Методичних рекомендацій по плануванню, обліку та калькуляції собівартості робіт на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства, затверджених наказом Держбуду України № 47 (v0047241-02) від 0.6.03.2002 р.

01.12.2005 р. позивач направив в міськвиконком розрахунок дотації за 1 квартал 2005 р., однак останній відмовив у їх виплаті у зв'язку з відсутністю коштів.

За таких обставин, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідачів 22217 грн.

Відповідно до п. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обгрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обгрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Відповідно до висновку № 88 судово-бухгалтерської експертизи від 18.10.2006 року розмір різниці між затвердженими тарифами, встановленими органами місцевого самоврядування і фактичною собівартістю опалювання житлових будинкі № 78, 80, 80 а, 80 б по вул. Євпаторійське шосе за 1 квартал 2005 року складає 22217 грн.

За таких обставин, господарські суди прийшли до висновку про задоволення позову та стягнення з Сакської міської Ради суми боргу у розмірі 22217 грн.

Однак, такий висновок господарських судів є передчасним, оскільки він зроблений без дотримання вимог ст. 43 ГПК України (1798-12) щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовід носин.

Господарські суди не звернули увагу на те, що відповідно до п.п. 2 п. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, відповідно до закону. Вказана норма права є банкетною і повинна бути застосована у кореспонденції із ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) , якою окреслено дві правові форми визначення цінової політики: встановлення та погодження тарифів.

При цьому, встановлювати тарифи на житлово-комунальні послуги орган місцевого самоврядування у особі свого виконавчого органу вправі виключно по відношенню до підприємств, що перебувають у його комунальній власності, відповідно до вимог ст.ст. 17, 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) . Щодо підприємств, які не перебувають у комунальній власності місцевого органу самоврядування, то законодавчо передбачено таку форму реалізації цінової політики, як погодження цін і тарифів.

Таким чином, суду належало з'ясувати чи перебуває позивач у комунальній власності. Якщо позивач не належить до комунальної власності місцевого органу самоврядування, то суду потрібно перевірити чи звертався позивач до відповідача для погодження йому тарифів на економічно обгрунтованому рівні.

Окрім того, суд не звернув увагу на те, що у справі два відповідачі та в порушення вимог ст. 84 ГПК України (1798-12) не вказав як вирішено спір щодо кожного з відповідачів.

Водночас, згідно з пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Отже, органом, який затв ерджує тарифи щодо оплати комунальних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, є не сільська, селищна або міська рада, а їх відповідний виконавчий орган, яким, відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відтак, суду належало з'ясувати на кого покладений обов'язок відшкодувати різницю між затвердженим розміром цін/тарифів на житлово-комунальні послуги та економічно обгрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Суди також не перевірили факт надання послуг з опалення та їх обсяги, адже від цього залежить розмір стягуваної суми боргу. Як наголошує прокурор у касаційному поданні, господарські суди не витребували та не оцінили договорів за якими позивач надавав споживачам послуги з опалення.

Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 111-7 ГПК України (1798-12) ) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішува ти питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних дока зів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення та постанова підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права та ст. 43 ГПК України (1798-12) , а справа -передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, прийняти обгрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне подання задовольнити.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.11.2006 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.02.2007 року у справі№ 2-11/7447-2006 (rs284697) скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.