ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2007 р.
№ 92/9-2005
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Подоляк О.А.
суддів :
Мележик Н.I., Самусенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання
заступника прокурора Київської області
на рішення
від 11-25.03.2005 р. господарського суду Київської області
у справі
№ 92/9-2005
за позовом
Приватного підприємства "Еркер" (надалі -Підприємство)
до
Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської
області (надалі -Рада)
про
стягнення 600000 грн.
за участю представників:
від позивача
- Поліщук В.А.
від відповідача
- не з'явились
від прокуратури
- не з'явились
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2005 р. Підприємство звернулось до суду з позовом до
Ради про стягнення 600000 грн., мотивуючи вимоги безпідставним
неповерненням відповідачем грошових коштів, які були перераховані
позивачем у якості фінансової допомоги на соціально-культурний
розвиток міста згідно договору № 42 від 18.04.2003 р., який
сторонами не було укладено, та рішення Ради від 17.04.2003 р., яке
було визнано недійсним рішенням господарського суду Київської
області від 06.06.2003 р. у справі № 146/4-03.
Рада проти задоволення позову заперечувала посилаючись на те,
що грошові кошти в оспорюваній сумі отримані на законних підставах
та не підлягають поверненню.
Рішенням господарського суду Київської області від
11-25.03.2005 р. (суддя Євграфова Є.П.) позов задоволено: стягнуто
з відповідача на користь позивача 600000 грн. з підстав
правомірності та обгрунтованості позовних вимог.
В травні 2007 р. заступник прокурора Київської області
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним
поданням на рішення господарського суду Київської області від
11-25.03.2005 р., в якому заявив вимоги про його скасування та
прийняття нового рішення про відмову в позові, мотивуючи подання
порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального
та процесуального права.
Прокурор та відповідач не використали наданого законом права
на участь у судовому засіданні.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши
матеріали справи, оцінивши доводи касаційного подання, перевіривши
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційне подання не підлягає
задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Радою
08.04.2003 р. на адресу Підприємства було направлено пропозицію
щодо прийняття участі у конкурсі на виділення земельної ділянки
площею 5,2 га для будівництва багатоповерхових житлових будинків в
мікрорайоні "Південний", який мав відбутися 10.04.2003 р. Умовою
конкурсу Рада зазначила, зокрема, перерахування 1 млн. грн. за 1
га на розвиток міста.
Відповідно до листа від 11.04.2003 р. відповідачем були
уточнені умови конкурсу та зазначено про те, що останні є
стартовими і можуть коригуватися учасниками конкурсу в бік
збільшення або зменшення. В листі вказано, що внесок на розвиток
міста у розмірі 6,5 млн. грн. може бути здійснено у вигляді
квартир, коштами, чи за рахунок будівництва об'єктів соціальної
інфраструктури міста силами переможця конкурсу згідно рішення
Ради.
Судом досліджено, що у відповідь на зазначені умови позивачем
на адресу відповідача було надіслано лист № 39 від 16.04.2003 р.,
згідно з яким позивач погодився із запропонованими умовами
конкурсу, в тому числі -внести на розвиток міста 6,7 млн. грн. у
вигляді квартир або коштами згідно графіку, зокрема, перерахувати
600000 грн. на протязі 3-х банківських днів після отримання
Рішення сесії про відведення земельної ділянки.
Рішенням сесії Ради від 17.04.2003 р. Підприємству було
попередньо погоджено під будівництво багатоповерхових будинків по
вул. Святоюріївській земельну ділянку площею 52000 кв. м. та
надано дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт.
Судом встановлено, що 18.04.2003 р. Радою було передано
Підприємству на підписання договір № 42 від 18.04.2003 р. про
будівництво житлового масиву в мікрорайоні Південний та
позамайданних мереж і споруд кошторисною вартістю відповідно до
проекту. Позивач договір підписав та повернув на підписання
відповідачу.
В подальшому, на виконання умов конкурсу про перерахування
коштів на розвиток міста за рішенням Ради, згідно з погодженням №
39 від 16.04.2003 р., умов договору № 42 від 18.04.2003 р., який
було повернуто на підписання відповідачу, Підприємство платіжними
дорученнями №№ 270, 271 від 18.04.2003 р. перерахувало 600000 грн.
У якості призначення платежу в платіжних дорученнях зазначено:
безповоротна фінансова допомога на соціально-культурний розвиток
міста (ремонт актового залу; на придбання основних засобів) згідно
договору № 42 від 18.04.2003 р.
Проте, як досліджено судом, договір № 42 від 18.04.2003 р. не
було підписано Радою. В свою чергу, рішенням господарського суду
Київської області від 06.06.2003 р. у справі № 146/4-03 рішення
Ради від 17.04.2003 р. визнано недійсни м, а Раду зобов'язано
видати КП "Білоцерківський домобудівний комбінат" акт на право
тимчасового користування земельною ділянкою площею 5,2 га. Листом
від 07.08.2003 р. № 1/06-782 Рада повідомила позивача про визнання
рішення від 17.04.2003 р. недійсним.
В подальшому, листом від 28.01.2004 р. позивач звернувся до
відповідача з проханням повернути кошти у сумі 600000 грн. на
розрахунковий рахунок Підприємства. У відповіді від 26.03.2004 р.
№ 1/06-372 відповідач повідомив про те, що питання повернення
коштів буде розглянуто після затвердження генерального плану
міста.
В силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
щодо цивільних відносин, які виникли до набрання
чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу
застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або
продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
особа,
яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи
(потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно
набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа
зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно
було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються
незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна
було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб
чи наслідком події.
Приймаючи рішення про задоволення позову місцевий
господарський суд правомірно виходив з того, що оскільки договір №
42 від 18.04.2003 р. сторонами не було укладено, а рішення Ради
від 17.04.2003 р. було визнано недійсним, то, відповідно, відсутні
правові підстави для набуття відповідачем перерахованих платіжними
дорученнями №№ 270, 271 від 18.04.2003 р. грошових коштів в
оспорюваній сумі, а тому Рада зобов'язана повернути Підприємству
грошові кошти.
Висновки суду відповідають фактичним обставинам та наявним
матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є
законними та обгрунтованими.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має
право залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу
без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення,
коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду прийняте
з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія
суддів дійшла висновків про те, що суд в порядку ст. ст. 4-3, 4-7,
43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і об'єктивно розглянув
в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив
подані сторонами в обгрунтування своїх вимог і заперечень докази;
належним чином проаналізував відносини сторін.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим
господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін,
правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні
правовідносини, підставно задоволено позов. Як наслідок, прийняте
судом рішення відповідає положенням ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду
України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення"
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних
обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет
правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх
встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання заступника прокурора на норму пункту 1.22.1 ст. 1
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не може бути прийнято до уваги, оскільки названий
пункт розкриває значення терміну, що вживається в згаданому
Законі. Цивільно-правові відносини сторін врегульовані нормами ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
і не регулюються згаданим Законом.
Твердження заступника прокурора про порушення і неправильне
застосування господарським судом першої інстанції норм
матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не
знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи
скасування законного та обгрунтованого судового акту колегія
суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне подання заступника прокурора Київської області
залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від
11-25.03.2005 р. у справі № 92/9-2005 залишити без змін.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і: Н. Мележик
С. Самусенко