ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2007 р.
№ 39/476-06 ( rs514524 ) (rs514524)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Подоляк О.А.
суддів :
Мележик Н.I.,
Самусенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ТОВ "Торговий дім "Нікопольський трубний завод"
на постанову
від 15.03.2007 р. Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі
№ 39/476-06 ( rs514524 ) (rs514524)
за позовом
ТОВ "Торговий дім "Нікопольський трубний завод"
(надалі -Товариство)
до
ДП "Нікопольський трубний завод"
(надалі -Підприємство)
про
стягнення 4028658,80 грн.
за участю представників:
від позивача
- Гладій О.В.
від відповідача
- Бондарчук О.В., Чумаченко К.А.
В С Т А Н О В И В:
В листопаді 2006 р. Товариство звернулось до суду з позовом
до Підприємства про стягнення 3009600 грн. боргу, 752400 грн.
штрафу, 230296,24 грн. пені, 36362,56 грн. відсотків річних.
В обгрунтування пред'явлених вимог Товариство (довіритель)
посилалось на те, що на виконання умов договору доручення №
0512-01Д від 05.12.2005 р. ним перераховано Підприємству
(повірений) 3009600 грн. Проте, повірений порушив свої
зобов'язання не виконавши жодного доручення, що в силу п. 3.1.7
договору зумовило виникнення у нього обов'язку повернути
довірителю перераховані грошові кошти на протязі п'яти банківських
днів з моменту надання Товариством письмової вимоги. Підприємство
не виконало свій обов'язок по поверненню грошових коштів, у
зв'язку з чим Товариство зажадало стягнення основного боргу з
урахуванням нарахованих штрафу, пені та відсотків річних.
Позовні вимоги вмотивовані нормами ст. ст. 175, 216, 217,
230, 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, ст. ст. 13, 525, 526, 624, 625 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Підприємство проти задоволення позову заперечувало та
посилалось на те, що протягом дії договору доручення № 0512-01Д
від 05.12.2005 р. сторонами не було підписано жодної додаткової
угоди, в якій були б конкретизовані доручення, які повинен був
виконувати повірений. В договорі не було чітко визначені юридичні
дії, які належало вчинити повіреному, не встановлені строки їх
вчинення, конкретних доручень довіритель на виконання договору не
давав, як і не видав довіреність на вчинення певних дій із
визначенням обсягу повноважень повіреного.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
19.12.2006 р. (суддя Ліпинський О.В.) позов задоволено: стягнуто з
відповідача на користь позивача 3009600 грн. основного боргу,
752400 грн. штрафу, 230296,24 грн. пені, 36362,56 грн. відсотків
річних, 25500 грн. держмита, 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 15.03.2007 р. (судді: Логвиненко А.О., Павловський П.П.,
Чус О.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області
від 19.12.2006 р. скасовано, в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без
змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши
матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами,
05.12.2005 р. між Товариством (довіритель) та Підприємством
(повірений) укладено договір доручення № 0512-01Д
(надалі -Договір), відповідно до умов якого в порядку та на умовах
Договору довіритель доручає, а повірений бере на себе наступні
зобов'язання: від імені та за рахунок довірителя укладати з
третіми особами (контрагентами) угоди на придбання, продаж
металопродукції, найменування якої, якість, кількість, ціна,
строки та умови поставки визначені в додаткових угодах, які є
невід'ємною частиною Договору (п. 1.1). Довіритель зобов'язався
забезпечити повіреного грошовими коштами, необхідними для
виконання доручення, в розмірі 10000000 грн. орієнтовно (п. 1.2).
Розмір винагороди повіреного за виконання доручення визнається
сторонами в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною Договору
(п. 1.4).
Судами досліджено, що протягом грудня 2005 р. - березня 2006
р. Товариство перерахувало на користь Підприємства грошові кошти в
сумі 3009600 грн.
Відповідно до п. 2.1.1 Договору довіритель зобов'язався на
протязі п'яти днів з моменту підписання відповідної додаткової
угоди, яка є невід'ємною частиною Договору, видати повіреному
довіреність на право укладення угод на придбання/продаж товарів з
контрагентом, в якій визначено обсяг повноважень повіреного.
Згідно п. 3.1.7 Договору у випадку повного або часткового
невиконання повіреним своїх зобов'язань за Договором, останній
зобов'язаний повернути довірителю грошові кошти, надані для
забезпечення виконання доручення, на розрахунковий рахунок
довірителя протягом п'яти банківських днів з моменту надання
письмової вимоги довірителя про повернення коштів.
Листом № 3105/2 від 31.05.2006 р. Товариство зажадало
повернення перерахованих грошових коштів в порядку п. 3.1.7
Договору, мотивуючи вимогу невиконанням Підприємством зобов'язань
за Договором.
Приймаючи рішення про задоволення позову місцевий
господарський суд виходив з того, що листом № 3105/2 від
31.05.2006 р. довіритель відмовився від договору доручення №
0512-01Д від 05.12.2005 р. в порядку п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та зажадав повернення перерахованих на виконання цього
договору грошових коштів. Наслідками такої відмови довірителя від
договору доручення є його припинення і виникнення у повіреного
обов'язку повернути перераховані на виконання договору грошові
кошти. Оскільки Підприємство грошові кошти не повернуло,
Товариство вправі вимагати стягнення основного боргу з урахуванням
передбачених договором штрафу та пені, а також відсотків річних.
Апеляційний господарський суд правомірно не погодився з
помилковими висновками господарського суду першої інстанції.
Приймаючи постанову, апеляційний господарський суд підставно
вказав на те, що Товариство не відмовлялось від Договору в порядку
п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, спростувавши протилежний
висновок суду першої інстанції. Адже лист Товариства № 3105/2 від
31.05.2006 р. не містив повідомлення про відмову довірителя від
Договору, а вимога про повернення грошових коштів грунтувалася
виключно на п. 3.1.7 Договору.
Матеріали справи свідчать про те, що в процесі вирішення
спору Товариство, в обгрунтування позовних вимог, не посилалось на
свою відмову від Договору в порядку п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Наразі, в касаційній скарзі Товариство також стверджує, що
воно не відмовлялося від Договору у відповідності до ст. 1008 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
і не намагалося розірвати Договір в
односторонньому порядку (а. с. 117).
В силу ч. 1 ст. 1000 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором
доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від
імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні
дії.
Відповідно до ст. 1003 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у договорі
доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають
бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити
повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути
правомірними, конкретними та здійсненними.
Згідно ч. 1 ст. 1007 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
довіритель
зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних
дій, передбачених договором доручення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом
апеляційної інстанції, додаткових угод, в яких мали визначатись
найменування, якість, кількість, ціна, строки та умови поставки
металопродукції, сторонами не було укладено. Довіреність, в якій
мав визначатись обсяг повноважень повіреного, довірителем не було
видано.
За таких обставин, посилання Товариства на невиконання
Підприємством зобов'язань за Договором є необгрунтованими та
безпідставними, що правомірно враховано судом апеляційної
інстанції.
Приймаючи постанову про скасування рішення місцевого
господарського суду та про відмову в позові, суд апеляційної
інстанції підставно виходив з того, що за відсутності відмови
довірителя від Договору (ст. 1008 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
),
невиникнення передбачених п. 3.1.7 Договору обставин, у
Підприємства не виникло зобов'язання повернути Товариству
перераховані за Договором грошові кошти і позивач не вправі
вимагати їх повернення. Тому, правові підстави для задоволення
позову, який заявлений з мотивів невиконання Підприємством
доручення Товариства за Договором (ст. ст. 525, 526 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
), відсутні.
Висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним
обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і
процесуального права, є законними та обгрунтованими, а доводи
касаційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має
право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а
скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд
визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків
про те, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку ст.
ст. 4-3, 4-7, 33, 34, 43, 99, 101, 104 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі
обставини справи в їх сукупності; обгрунтовано поставив під сумнів
помилкові твердження господарського суду першої інстанції;
дослідив подані сторонами в обгрунтування своїх вимог і заперечень
докази; належним чином проаналізував відносини сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, повторно
розглядаючи справу, апеляційний господарський суд повно з'ясував
обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої
апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано
необгрунтовані твердження місцевого господарського суду, а також
обставини, на які посилалось Товариство в обгрунтування своїх
вимог і заперечень, грунтуються на доказах, наведених в постанові
суду, та відповідають положенням чинного законодавства. На
підставі встановлених фактичних обставин судом апеляційної
інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно
застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини,
підставно скасовано рішення місцевого господарського суду,
обгрунтовано відмовлено в позові. Як наслідок, прийнята судом
постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України
від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі
змінами та доповненнями.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна
інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи
перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності
юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в
рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються
колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та з підстав їх суперечності матеріалам
справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне
застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого
підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування
законного та обгрунтованого судового акту колегія суддів не
вбачає.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Нікопольський трубний
завод" залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 15.03.2007 р. у справі № 39/476-06 ( rs514524 ) (rs514524)
залишити без
змін.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і: Н. Мележик
С. Самусенко