ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2007 р.
№ 8/1/07 ( rs485926 ) (rs485926)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Плюшка I.А.
суддів Козир Т.П., Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного підприємства фірма "Емія";
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
27.02.2007 року;
у справі № 8/1/07 ( rs485926 ) (rs485926)
за позовом Приватного підприємства фірма "Емія";
до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи
ОСОБА_1;
про стягнення 4047 грн. 17 коп.;
за участю представників сторін
- позивача -не з'явилися;
- відповідача -ОСОБА_2;
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача,
пояснення сторін у справі,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20
січня 2007 року у справі №8/1/07 ( rs485926 ) (rs485926)
задоволено
клопотання приватного підприємства фірми "Емія" про забезпечення
позову, та накладено арешт на майно відповідача вартістю 4047 грн.
17 коп. в межах суми позову та судових витрат.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27
лютого 2007 року у справі № 8/1/07 ( rs485926 ) (rs485926)
було задоволено
апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної
особи ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Миколаївської області
від 20 січня 2007 року, зазначене судове рішення було скасовано.
Заяву ПП Фірми "Емія" про забезпечення позову залишено без
задоволення.
Не погоджуючись із прийнятим у справі судовим рішенням суду
апеляційної інстанції Приватне підприємство фірма "Емія" (далі -
скаржник) звернулося з касаційною скаргою на прийняту у справі
постанову Одеського апеляційного господарського суду, в якій
просить скасувати оскаржуване судове рішення з мотивів
неправильного застосування та порушення норм матеріального і
процесуального права і залишити в силі ухвалу господарського суду
Миколаївської області від 20 січня 2007 року.
Розглянувши доводи скаржника викладені в касаційній скарзі,
переглянувши оскаржувані судові рішення по справі на предмет
дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права при вирішенні справи по суті,
колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про
задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
Приймаючи ухвалу від 20.01.2007 року про забезпечення позову
господарський суд Миколаївської області виходив з того, що
відповідач є приватним підприємцем, основним видом діяльності
якого є реалізація товару, що перебуває в орендованому у позивача
торгівельному павільйоні АДРЕСА_1. Відповідний товар є єдиним
майном відповідача, на яке може бути звернення стягнення по
примусовому виконанні рішення суду, а отже не вжиття заходів
забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим
подальше виконання рішення суду, у зв'язку з чим суд першої
інстанції прийшов до висновку щодо необхідності накладення штрафу
на майно відповідача в межах суми заявлених позовних вимог.
Мотивуючи прийняте у справі судове рішення Одеський
апеляційний господарський суд не погодився з мотивами суду першої
інстанції, оскільки виходив з того, що при задоволенні клопотання
про забезпечення позов та прийнятті оскаржуваної ухвали
господарським судом першої інстанції не правильно застосовано
норми матеріального і процесуального права в частині прийняття
рішення щодо накладення арешту на майно відповідача в межах суми
позову. Зокрема, судом апеляційної інстанції зазначено, що у разі
стягнення грошей слід застосовувати накладення арешту на кошти, а
арешт на майно треба застосовувати тоді, коли кошти в боржника
відсутні, а тому виконання судового рішення про стягнення коштів
неможливо. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної
інстанції, при постановленні ухвали щодо забезпечення позову
господарський суд першої інстанції повинен був вжити адекватних
заходів забезпечення позову відповідно до предмету заявлених
позовних вимог, а тому накладаючи арешт на належне відповідачеві
майно, суд першої інстанції порушив норми чинного законодавства.
Розглянувши відповідні доводи суду апеляційної інстанції та
висновки суду першої інстанції, колегія суддів касаційної
інстанції виходить з наступних міркувань.
Відповідно до ст. 66 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський
суд за заявою сторони, яка подала позов, або з своєї ініціативи
має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення
позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо
невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим
виконання рішення господарського суду.
Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується, з
висновками суду апеляційної інстанції щодо першочерговості
накладення арешту на грошові кошти відповідача при вжитті заходів
забезпечення позову, оскільки відповідний порядок накладення
арешту на майно і грошові кошти боржника, що встановлений ст. 50
Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, стосується
порядку стягнення в при примусовому виконанні постановленого
рішення по справі. Так, відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України
"Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
стягнення за виконавчими
документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях
та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках
та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних
організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних
паперів.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зважає на
положення п. 3 ч. 6 ст. 55 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, згідно якої арешт застосовується, зокрема
при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що
належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Виходячи із системного тлумачення змісту норм процесуального
та матеріального права, колегія суддів касаційної інстанції
виходить з того, що вжиття заходів забезпечення позову є
передбаченим процесуальним законодавством правом господарського
суду. Приймаючи відповідне рішення про забезпечення позову,
господарський суд на власний розсуд, зважаючи на наявні матеріали
справи, предмет та підстави заявлених позовних вимог, а також,
зважаючи на наведені доводи заяви про забезпечення позову, вирішує
питання щодо можливості виконання рішення суду після його
постановлення.
Згідно ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти
докази.
Встановлення фактичних обставин справи, перевірка та оцінка
доказів, надання переваги одним доказам над іншими є виключною
прерогативою судів першої та апеляційної інстанції.
Таким чином, зважаючи на встановлені судами першої та
апеляційної інстанції фактичні обставини та мотиви прийняття
оскаржуваних судових рішень, колегія суддів приходить до висновку,
що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на
майно відповідача в межах суми позову є правом суду першої
інстанції, який приймаючи відповідне судове рішення оцінює
заявлені позовні вимоги та можливість подальшого примусового
виконання судового рішення постановленого по суті. Накладення
арешту на майно відповідача на суму позову, на думку колегії
суддів касаційної інстанції, не порушує права відповідача,
оскільки не забороняє останньому реалізувати належний йому товар в
межах не забезпечених оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції.
З огляду на вище викладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства фірми "Емія"
задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
27.02.2007 року у справі № 8/1/07 ( rs485926 ) (rs485926)
скасувати.
3. Ухвалу господарського суду Миколаївської області від
20.01.2007
року у справі №8/1/07 ( rs485926 ) (rs485926)
залишити без змін.
Головуючий суддя I. Плюшко
Судді Т. Козир
С. Самусенко