ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2007 р.
№ 7/13-06 (6/212-04)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Плюшка I.А.
суддів Козир Т.П., Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Гринком";
на рішення господарського суду Вінницької області від
17.02.2006 року;
та постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 01.11.2006 року;
у справі № 7/13-06
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гринком";
до Закритого акціонерного товариства "Вінницяпобутхім";
про стягнення 24210, 51 грн.
за участю представників сторін
- позивача -Гриневич К.В. -директор;
- відповідача -Мельник Ю.М.;
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача,
пояснення сторін у справі,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від
17.02.2006 року у справі №7/13-06 позовні вимоги Товариства з
обмеженою відповідальністю "Гринком" до Закритого акціонерного
товариства "Вінницяпобутхім" про стягнення 12943, 55 грн.
задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача
2304 грн. 89 коп. заборгованості по орендній платі, 603 грн. 44
коп. 3% річних, 29 грн. 08 коп. відшкодування витрат на держмито
14 грн. 17 коп. відшкодування витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу. В решті частині позову відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
01.11.2006 року зазначене судове рішення господарського суду
першої інстанції залишено без змін, апеляційну скаргу ТОВ
"Гринком" залишено без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями
судів першої та апеляційної інстанції Товариство з обмеженою
відповідальністю "Гринком" (далі - скаржник) звернулося з
касаційною скаргою на прийняті у справі судові рішення, в якій
просить скасувати оскаржувані судові рішення з мотивів
неправильного застосування та порушення норм матеріального і
процесуального права та направити справу на новий розгляд.
Розглянувши доводи скаржника викладені в касаційній скарзі,
переглянувши оскаржувані судові рішення по справі на предмет
дотримання судом першої та апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права при вирішенні справи по суті,
колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про
відмову у задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.
Згідно ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Встановлення фактичних обставин справи, перевірка та оцінка
доказів, надання переваги одним доказам над іншими є виключною
прерогативою судів першої та апеляційної інстанції.
Вирішуючи справу по суті судами першої та апеляційної
інстанції встановлено, що між ТОВ фірмою "Квадрат"
правонаступником якої є ТОВ "Гринком" та ЗАТ "Вінницяпобутхім"
було укладено договір оренди №4-08 нежитлового приміщення
загальною площею 168 кв.м., що знаходиться у м. Iвано-Франківську,
по вул.. Декабристів, 45-а для складування та зберігання товарів
побутової хімії, які належать "Орнедарю" -відповідачу по справі.
За результатами розгляду справи по суті судами першої та
апеляційної інстанції було встановлено, що ЗАТ "Вінницяпобутхім"
належним чином зобов'язання за договором не виконало, у зв'язку з
чим у останнього виникла заборгованість по сплаті орендної плати
за період з 01.09.2002 року по 01.05.2004 у розмірі 10 585 грн.60
коп.
Судами першої та апеляційної інстанції також встановлено, що
умовами договору визначено, що договір діє до 31.12.2002 року з
правом пролонгації за згодою сторін на наступний період. Однак,
при розгляді справи по суті, суди першої та апеляційної інстанції
дійшли висновку, що із матеріалів справи не вбачається, що
наймодавець заперечував проти поновлення договору, проте і не
вбачається, що відповідач продовжував користуватися орендованим
майном, інші докази пролонгації договору відсутні, у зв'язку з чим
суди попередніх інстанцій дійшли висновку що спірний договір
оренди, який укладений між сторонами не був продовжений на новий
строк, а отже, його припинено 31.12.2002 року у зв'язку із
закінченням строку дії. Зважаючи на відповідні обставини суди
першої та апеляційної інстанції дійшли також висновку, що
виникнення заборгованості по сплаті орендної плати за користування
майном обмежується моментом закінчення строку дії договору і
складає 2 304 грн. 89 коп.
Зважаючи на встановлені судами першої та апеляційної
інстанції фактичні обставин, колегія суддів Вищого господарського
суду України, погоджується з мотивами прийняття оскаржуваних
судових рішень в цій частині, оскільки, відповідно до ст. 4 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(який діяв на момент виникнення спірних
правовідносин) цивільні права і обов'язки виникають з угод,
передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених
законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до ст. 216
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, зобов'язання припиняється виконанням,
проведеним належним чином. Згідно ст. 256 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за
договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати
наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Статтею 258 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
визначено, що строк договору майнового найму
визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено
чинним законодавством. В разі продовження користування майном
після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку
наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і
кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору,
попередивши про це другу сторону за один місяць (ст. 260 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
).
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції зважаючи на
встановлені фактичні обставини, погоджується з висновками судів
першої та апеляційної інстанції щодо припинення дії договору у
зв'язку з закінченням строку оренди та відсутність підстав
подальшого нарахування сум орендної плати за користування майном.
Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується з
висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо нарахування
штрафних санкцій за невиконання господарських зобов'язань.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, нарахування
штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше
не встановлено законом або договором, припиняється через шість
місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оскільки,
відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, положення останнього щодо відповідальності за
порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці
порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними
положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських
зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором,
укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку та
зважаючи тривалий характер відповідного порушення умов
зобов'язання, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з
висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо припинення
строку нарахування пені за договором оренди №4-08 від 21.08.2002
року -з 01.07.2004 року, а також погоджується з мотивами судів
попередньої інстанції щодо спливу строку позовної давності щодо
стягнення пені, визначених ст. 258 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зокрема
позовної давності в один рік.
Зважаючи на інші доводи скаржника викладені в касаційній
скарзі, колегії суддів приходить до висновку про залишення їх без
розгляду, оскільки оцінка останніх призведе до порушення меж
касаційного перегляду судових рішень, які визначені в ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно роз'яснень пленуму Верховного Суду України викладених
в п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 "Про судове рішення"
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обгрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли
суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Перевіривши оскаржувані судові рішення на предмет дотримання
судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції прийшла
до висновку про достатність встановлених судами першої та
апеляційної інстанції фактичних обставин, необхідних для вирішення
справи по суті та правильність застосування норм матеріального і
процесуального права, у зв'язку з чим приходить до висновку про
залишення оскаржуваних судових рішень в силі.
З огляду на вище викладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Гринком" залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від
01.11.2006 року у справі №7/13-06 залишити в силі.
Головуючий суддя I. Плюшко
Судді Т. Козир
С. Самусенко