ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2007 р.
№ 22/434-06 ( rs497032 ) (rs497032)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства "Запорожкокс" (далі
Товариство)
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від
14.03.07
у справі
№ 22/434-06 ( rs497032 ) (rs497032)
господарського суду
Дніпропетровської області
за позовом відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод
феросплавів" (далі Завод)
до
державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі
Підприємство),
Товариства
про
стягнення 846,85 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
Переяславська М.В. (за дов. № 4-4016 від 29.01.07);
- відповідачів:
Підприємства:
не з'явились;
Товариства:
не з'явились.
Ухвалою від 21.05.07 колегії суддів Вищого господарського
суду України у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Савенко
Г.В., Ходаківська I.П., утвореному розпорядженням заступника
Голови Вищого господарського суду України від 09.04.04, касаційна
скарга Товариства № 19/162 від 05.04.07 була прийнята до
провадження та призначена до розгляду на 21.06.07, без початку
перегляду справи по суті.
Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в
установленому порядку, документів які б свідчили про її
неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду
України не надходило, отже усіх учасників судового процесу
відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 21.06.07
будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового
процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У судове засідання 21.06.07 представники Підприємства та
Товариства не з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду
учасників судового процесу було попереджено, що неявка без
поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення
розгляду справи на інші строки, а від Підприємства та Товариства
повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 21.06.07
до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило,
справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі
представника Заводу.
У зв'язку з перебуванням судді Савенко Г.В. на лікарняному,
для розгляду справи № 22/434-06 ( rs497032 ) (rs497032)
господарського суду
Дніпропетровської області, призначеної до перегляду в касаційному
порядку на 21.06.07, розпорядженням заступника Голови Вищого
господарського суду України від 16.06.07 було створено колегію
суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючий -Першиков Є.В., судді -Данилова Т.Б., Ходаківська I.П.
Про вказані обставини представника Заводу було повідомлено на
початку судового засідання 21.06.07. Відводів складу колегії
суддів Вищого господарського суду України не заявлено.
За згодою представника Заводу, відповідно до ч. 2 ст. 85 та
ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, у судовому засіданні 21.06.07 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 19.12.06 господарського суду Дніпропетровської
області (суддя Пуппо Л.Д.) позовні вимоги Заводу задоволено.
З Товариства на користь Заводу стягнуто 846,85 грн. основної
суми, 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В задоволенні позовних вимог Заводу до Підприємства
відмовлено.
Постановою від 14.03.07 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Лисенко
О.М., суддів -Виноградник О.М., Науменко I.М.) рішення від
19.12.06 господарського суду Дніпропетровської області залишено
без змін, а апеляційна скарга Товариства -без задоволення.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що вантажовідправником
у залізничній накладній було невірно зазначено вагу вантажу, у
зв'язку з чим судові інстанції прийшли до висновку про відсутність
вини перевізника у недостачі вантажу.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій,
Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить рішення від 19.12.06
господарського суду Дніпропетровської області та постанову від
14.03.07 Дніпропетровського апеляційного господарського суду
скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні
позовних вимог Заводу відмовити повністю.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскаржених судових актів було порушено норми матеріального права,
а саме: ст.ст. 23, 24, 31, 110 Статуту залізниць України
( 457-98-п ) (457-98-п)
, ст. 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Зокрема, скаржник посилається на порушення Заводом умов
договору щодо обов'язку виклику його представника у разі виявлення
недостачі продукції, у зв'язку з чим вважає, що документи, які
підтверджують недостачу продукції не мають прийматися до уваги при
вирішенні спору.
На день розгляду справи по суті письмові відзиви на касаційну
скаргу від Підприємства та Заводу не надійшли.
У судовому засіданні 21.06.07 представник Заводу щодо доводів
скаржника заперечував, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просив касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а
оскаржені судові рішення -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
пояснення представника Заводу, суддю-доповідача по справі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, по залізничній накладній № 45434415 Товариство
відвантажило на адресу Заводу коксовий горішок. При цьому,
вирішуючи спір по суті, попередні судові інстанції встановили
наявність доказів оплати Заводом вказаної продукції.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судами першої
та апеляційної інстанцій встановлено, що видача вантажу
здійснювалась Підприємством відповідно до ст. 52 Статуту залізниць
України ( 457-98-п ) (457-98-п)
з перевіркою маси вантажу, під час якої була
виявлена недостача вантажу, про що в порядку ст. 129 Статуту
залізниць України було складено комерційний акт від 08.12.05 БН №
743568/297 (далі Акт).
При вирішенні спору попередніми судовими інстанціями
встановлено, що Актом встановлено наступне: навантаження у вагоні
правильне, рівномірне, вище рівня бортів з шапкою 30 см, слідів
втрати вантажу не виявлено, люки та двері щільно зачинені, течі
вантажу не виявлено, вантаж, якого не достає, в вагоні вміститися
не міг.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 908 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
перевезення вантажу пасажирів, багажу, пошти
здійснюється за договором перевезення. Частинами 1, 2, 3 ст. 909
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що за договором
перевезення вантажу, одна сторона (перевізник) зобов'язується
доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до
пункту призначення та видати його особі, яка має право на
одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується
сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір
перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Згідно зі ст. 920 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
у
разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення,
сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю
сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами,
транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 924 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу
пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі
одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або
пошкодження вантажу, багажу, пошти сталося внаслідок обставин,
яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не
залежало. Перевізник відповідає за втрату, недостачу, псування або
пошкодження прийнятих до перевезення вантажів у розмірі фактичної
шкоди, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або
пошкодження вантажу, багажу, пошти, сталося не з його вини.
Згідно зі ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457
( 457-98-п ) (457-98-п)
(далі Статут) цей Статут визначає обов'язки, права і
відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій,
установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Статтею 6 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
встановлено, що накладна -це
основний перевізний документ встановленої форми, оформлений
відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці
відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою
двосторонньою письмовою формою угодою на перевезення вантажу, яка
укладається між відправником та залізницею на користь третьої
сторони -одержувача.
За змістом ст. 129 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
обставини, що можуть
бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці,
вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час
залізничного перевезення засвідчуються комерційними актами або
актами загальної форми, які складаються станціями залізниць.
Комерційний акт складається для засвідчення, в тому числі
невідповідності маси вантажу натурою з даними, зазначеними у
транспортних документах.
Статтею 110 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
передбачено, що залізниця
несе відповідальність за збереження вантажу від часу його
прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або
передачі іншому підприємству.
Відповідно до ст. 111 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
залізниця
звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування
або пошкодження вантажу, коли вантаж прибув у непошкодженому
відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника,
якщо немає ознак втрат, псування або пошкодження вантажу під час
перевезення.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
залізниця має
право перевіряти правильність відомостей зазначених у накладних
вантажовідправником, а також періодично перевіряти кількість та
масу вантажу, що зазначаються у накладній.
Отже, оскільки вказана правова норма не є імперативною,
залізниця вправі перевіряти дані, зазначені відправником у
залізничній накладній, але не зобов'язана перевіряти масу усіх
вантажів, які вона приймає до перевезення.
Відповідно до п. 6 Правил перевезення вантажів у вагонах
відкритого типу, затверджених наказом Міністерства транспорту
України від 20.08.01 № 542 ( z0796-01 ) (z0796-01)
та зареєстрованих в
Міністерстві юстиції України 10.09.01 за № 796/5987, у разі
навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні
фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання
видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час
перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів
вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником
окремо для кожного виду вантажу. Поверхня вантажу у всіх випадках
розрівнюється і ущільнюється. Для розрівнювання і ущільнення
вантажу відправник міг використовувати механізовані установки та
інші пристрої, що було його правом. Застосування захисного
маркування або покриття плівкою (емульсією) було також правом
відправника.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховує, що загальні умови виконання договорів врегульовані
ст.ст. 161-177 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Згідно ст.ст. 252, 358 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
виконання господарських договорів поставки та перевезень, повинно
відповідати не тільки вимогам закону, але і нормам положень про
поставки, транспортних статутів, відповідних правил перевезення
вантажів тощо.
Таким чином, з урахуванням вимог ст. 6 Статуту, вступивши у
договір перевезення на користь третьої сторони
(отримувача -Заводу), відправник (Товариство) погодився з усіма
умовами договору перевезення, в тому числі і стосовно прав,
обов'язків та відповідальності Заводу, як отримувача вантажу.
Зокрема, згідно з абз. 4 ст. 6, ст.ст. 35, 125, п. а ч. 2 ст.
129 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
отримувач, який діє за дорученням
вантажовідправника, несе відповідальність перед залізницею та має
право вимагати від останньої видачі йому вантажу, в тому числі і
комерційного акта для засвідчення обставин, що можуть бути
підставою для матеріальної відповідальності залізниці,
вантажовідправника, вантажоодержувача, зокрема, і для засвідчення
невідповідності вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у
транспортних накладних документах.
Обов'язок вимагати від органу транспорту складення
комерційного акта у всіх випадках, коли для цього є підстави, в
тому числі із причини невідповідності ваги вантажу, покладено на
отримувача у тих випадках, коли стандартами, технічними умовами,
основними та особливими умовами поставки чи іншими обов'язковими
правилами не встановлено інший порядок приймання продукції
виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за
кількістю.
Стосовно відправника, то він згідно з ч. 3 ст. 32 Статуту
зобов'язаний не тільки здійснювати навантаження з виконанням
Технічних умов, але й підготувати вантаж з урахуванням його
схоронності під час транспортування.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що доводи Товариства, викладені в касаційній
скарзі, є необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними
по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального
права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але
оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до
висновку про встановлення тих чи інших обставин справи,
здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не
віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів
та встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
знаходиться поза межами
компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку про неможливість
задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій
було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для
справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з
дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає
підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"Запорожкокс" № 19/162 від 05.04.07 залишити без задоволення.
Постанову від 14.03.07 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду у справі № 22/434-06 ( rs497032 ) (rs497032)
господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
I.Ходаківська