ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2007 р.
№ 8/264
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Ходаківської I.П.,
розглянувши
касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Вінпромтех" (далі
Товариство)
на рішення
господарського суду міста Києва
від
30.06.06
у справі
№ 8/264
господарського суду
міста Києва
за позовом
акціонерного банку "Енергобанк" (далі Банк)
до
Товариства
про
про визнання недійсним договору поруки
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
Самольотов I.I. (за дов. № 13/05-40 від 18.04.05);
- відповідача:
Безрученко Д.П. (за дов. б/н від 12.12.06).
Ухвалою від 29.05.07 колегії суддів Вищого господарського
суду України у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Савенко
Г.В., Ходаківська I.П., утвореному розпорядженням заступника
Голови Вищого господарського суду України від 09.04.04, касаційна
скарга Товариства від 26.04.07 була прийнята до провадження та
призначена до розгляду на 21.06.07, без початку перегляду справи
по суті.
У зв'язку з перебуванням судді Савенко Г.В. на лікарняному,
для розгляду справи № 8/264 господарського суду міста Києва,
призначеної до перегляду в касаційному порядку на 21.06.07,
розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду
України від 16.06.07 було створено колегію суддів Вищого
господарського суду України у складі: головуючий -Першиков Є.В.,
судді -Данилова Т.Б., Ходаківська I.П.
Про вказані обставини представників сторін було повідомлено
на початку судового засідання 21.06.07. Відводів складу колегії
суддів Вищого господарського суду України не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та
ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 21.06.07 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 30.06.06 господарського суду міста Києва (суддя
Катрич В.С.) у задоволенні позовних вимог Банку відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Товариство
звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою в якій просить рішення від 30.06.06 господарського суду
міста Києва скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції за встановленою територіальною підсудністю.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ст.ст. 15, 64 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 48, ч. 2 ст. 194
Цивільного кодексу УРСР.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що справа розглянута з
порушенням правил територіальної підсудності, оскільки відповідно
до положень Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
справи у спорах про визнання договорів недійсними
розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони,
зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони
певні дії. При цьому, скаржник доводить, що такою зобов'язаною
особою у даній справі є Товариство, місцезнаходженням якого є
м.Вінниця.
Також, скаржник зазначає про те, що справу було розглянуто за
відсутності представника Товариства, яке не було належним чином
повідомлено про дату, час та місце розгляду справи.
На день розгляду справи по суті письмовий відзив на касаційну
скаргу від Банку не надійшов.
Представник Банку у судовому засіданні щодо доводів скаржника
заперечував, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просив
касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржене
судове рішення -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судом норм процесуального права, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено попереднєю судовою інстанцією на підставі
матеріалів справи, у червні 2006 року Банк звернувся до
господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства
про визнання недійсним договору поруки від 26.09.02 (далі Договір
поруки), відповідно до п. 1 якого Товариство (Поручитель)
зобов'язалось відповідати перед Банком (Кредитором) по
зобов'язаннях ВАТ "Iллінецький цукровий завод" (Боржник) щодо його
зобов'язань по договору на відкриття кредитної лінії № 50/01 від
12.04.01 (далі Кредитний договір) зі всіма змінами та доповненнями
до нього, а також додаткової угоди до нього від 08.06.01, які було
укладено між Кредитором та Боржником на суму 3 300 000,00 грн.
При цьому, місцевим судом встановлено, що за змістом Договору
поруки Поручитель відповідає перед Кредитором всім майном та
коштами, які належать Поручителю на праві власності, а у п. 2
Договору поруки сторони передбачили, що Поручитель зобов'язується
сплатити прийняті зобов'язання в сумі 1 300 000,00 грн. у строк до
15.07.03.
Також, попереднєю судовою інстанцією встановлено, що сторони
по Договору поруки домовились, що відповідальність Поручителя
настає з моменту настання строку повернення кредиту та/або сплати
відсотків відповідно до умов Кредитного договору у випадку, якщо
Боржник не виконує або неналежним чином виконує свої грошові
зобов'язання за Кредитним договором. З моменту настання строку
повернення кредиту та/або сплати відсотків відповідно до умов
Кредитного договору Кредитор зобов'язується в термін, передбачений
чинним законодавством, письмово повідомити Поручителя про
невиконання або неналежне виконання Боржником своїх зобов'язань за
Кредитним договором та в цей же термін має право пред'явити позов
до Поручителя на всю суму заборгованості по Кредитному договору.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судом першої
інстанції встановлено, що на виконання Договору поруки Поручитель
добровільно своїми платіжними дорученнями з власного
розрахункового рахунку перерахував кошти на позичковий рахунок
Боржника № 20626357502, на якому рахувалась заборгованість по
кредиту, кошти в сумі 1 300 000,00 грн.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 07.10.02
господарським судом Вінницької області було порушено провадження у
справі про банкрутство ВАТ "Iллінецький цукровий завод", у зв'язку
з чим Банк подав до суду заяву з вимогами до Боржника на загальну
суму 3 773 429,96 грн.
Місцевим судом встановлено, що ухвалою від 29.01.03
господарського суду Вінницької області затверджено реєстр вимог
кредиторів ВАТ "Iллінецький цукровий завод", при цьому, до реєстру
кредиторів включено Банк із сумою вимог 3 773 429,96 грн., що
виникли у зв'язку з невиконанням Кредитного договору. Встановлено,
що вказаною ухвалою черговість погашення заборгованості перед
Банком 2 000 000,00 грн. -перша черга задоволення та 1 773 429,96
грн. -четверта черга задоволення.
На підставі матеріалів справи судом першої інстанції
встановлено, що 05.02.03 ВАТ "Iллінецький цукровий завод" визнано
банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено
ліквідатора.
Попереднєю судовою інстанцією встановлено, що у своїй
позовній заяві Банк наголошує на тому, що кошти, перераховані
Товариством на виконання Договору поруки на рахунок № 20626357502
та зараховані Банком в рахунок погашення заборгованості по
Кредитному договору в сумі 1 300 000,00 грн., є такими, що
перераховані всупереч чинному законодавству, у зв'язку з чим Банк
просить визнати недійсним Договір поруки та у порядку реституції
зобов'язати Банк повернути сплачені відповідно до цього договору
кошти.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
справи у спорах, що виникають при укладанні,
зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про
визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за
місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на
користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно,
виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
За змістом ст. 17 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
якщо справа не підсудна даному господарському
суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за
встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження
позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.
З правового аналізу викладених норм вбачається, що вирішуючи
спір по суті господарський суд мав з'ясувати правовий статус
сторін та їх дійсне місцезнаходження (юридичну адресу).
Також, правовий аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвала
про порушення провадження у справі датована 13.06.06, згідно
відмітки канцелярії суду на зворотній стороні оригіналу даної
ухвали, підшитої до матеріалів справи, така ухвала була
відправлена сторонам у справі лише 20.06.06 (вих. №№ 8/3251,
8/3252), а рішення по суті спору винесено 30.06.06 за відсутності
представника Товариства.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини
( 995_004 ) (995_004)
1950 року, ратифікованою Верховною Радою України
(Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР ( 475/97-ВР ) (475/97-ВР)
), кожній
особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при
визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і
безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Відкритий
характер судового розгляду є істотним елементом права на
справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право
особи бути заслуханою в суді.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги та наголошує, що відповідно до ст. 8 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
в Україні визнається і діє принцип верховенства
права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод
людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
гарантується.
Статтею 55 Основного Закону регламентовано, що права і
свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному
гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право
будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і
свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судоустрій
України" ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді
своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді
будь-якого рівня.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає
увагу, що відповідно до п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
одними з основних засад судочинства є рівність усіх
учасників судового процесу перед законом і судом, а також
змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і
у доведенні перед судом їх переконливості.
Зазначені конституційні принципи закріплені в статтях 4-2
("рівність перед законом і судом") та 4-3 ("Змагальність")
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно
з якими правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах
рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом;
сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують
свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого
господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення
фактичних обставин справи і правильного застосування
законодавства.
Забезпечення участі сторін та інших процесуальних осіб у
судовому процесі покладається на господарський суд, який
відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
після прийняття позовної заяви зобов'язаний винести і
надіслати їм ухвалу про порушення провадження у справі та
призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду,
вказавши про дату, час і місце його проведення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що у суді першої інстанції справу було розглянуто по суті без
участі представника Товариства. При цьому, місцевий суд фактично
не з'ясував чи надсилалась Товариству ухвала про прийняття справи
до провадження та призначення її до розгляду, та чи була вона
отримана його представником.
Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує,
що судом першої інстанції не було враховано положення п. 3.5.1
Iнструкції з діловодства в господарських судах України,
затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від
10.12.02 № 75 ( v0075600-02 ) (v0075600-02)
(далі Iнструкція), згідно з яким
ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до
розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім
учасникам процесу з повідомленням про вручення, яке з відміткою
про вручення адресатові залучається до матеріалів справи. Факт
неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням
встановленого зразка, яке разом з неотриманою ухвалою та конвертом
оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення
та залучення до справи.
З правового аналізу матеріалів справи вбачається порушення
вимог законодавства порядку вручення Товариству ухвали місцевого
суду про призначення справи до розгляду.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що у разі сумніву щодо правильності адреси Товариства, суд мав
право витребувати відповідні докази, як це передбачено ст.ст. 35,
65 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
На підставі юридичного аналізу наведених правових норм та з
урахуванням встановлених обставин, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що матеріали справи свідчать
про порушення вимог процесуального законодавства щодо належного
повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце
судового засідання в суді першої інстанції.
Невмотивовано обмежений час, протягом якого суд розглянув
справу і фактична складність спору, свідчать, що сторонам не було
забезпечено реальної можливості для здійснення прав, передбачених
ст. 22 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За цих обставин не можна визнати, що сторони знаходилися у рівних
умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання
доказів і у доведенні їх переконливості.
Відповідно, рішення суду постановлено без дотримання вимог
ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
і не може бути
залишеним в силі внаслідок несправедливої процедури його
прийняття.
Викладене дає підстави для висновку про те, що тривалість
судового провадження у даній справі не задовольняє вимогу п. 1 ст.
6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року,
ратифікованої Україною у 1997 році, щодо розумного строку як
складового елементу права на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до п.п. 2, 6 ч. 2 ст. 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
розгляд господарським
судом справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої
належним чином про час і місце засідання суду, та з порушенням
правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків,
передбачених у ч. 4 ст. 17 цього Кодексу, є порушенням норм
процесуального права і в будь-якому випадку -підставою для
скасування рішення місцевого або постанови апеляційного
господарського суду судом касаційної інстанції.
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України
зазначає, що за змістом ч. 4 ст. 17 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Голова Вищого господарського суду
України або його заступник мають право витребувати будь-яку
справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, і
передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду,
лише у разі, якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу
в господарському суді. Iнших випадків передачі справи за
підсудністю з одного господарського суду до іншого процесуальним
законом не встановлено.
Колегія суддів Вищого господарського суду України під час
перегляду даної справи в касаційному порядку обмежилась перевіркою
застосування лише норм процесуального права, та не досліджувала
підставність та правильність застосування судом норм матеріального
права.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі
підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до
місцевого господарського суду.< /FONT>
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін, а також визначитись з
питанням підсудності розгляду даної справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Вінпромтех" від 26.04.07 задовольнити частково.
Рішення від 30.06.06 господарського суду міста Києва у справі
№ 8/264 господарського суду міста Києва скасувати, а справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
I.Ходаківська