ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2007 р.
№ 7/278/06 ( rs774398 ) (rs774398)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Ходаківської I.П.,
Кравчука Г.А.,
розглянула
касаційну скаргу
закритого акціонерного товариства комерційного банку
"ПриватБанк" в особі філії "Запорізьке регіональне управління"
(далі Банк)
на постанову
Запорізького апеляційного господарського суду
від
16.02.07
у справі
№ 7/278/06
господарського суду
Запорізької області
за позовом
Банку
до
Головного управління Державного казначейства України у
Запорізькій області (далі Казначейство),
треті особи:
Регіональне відділення Фонду державного майна України по
Запорізькій області (далі Фонд),
приватне підприємство "Реклама-Сервіс" (далі Підприємство),
про
усунення перешкод у користуванні майном та стягнення 56
658,68 грн. збитків
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
Войченко С.О. (за дов. № 5443 від 30.11.06)
- у судовому засідання 24.05.07, 21.06.07;
- відповідача:
Матяш О.А. (за дов. № 12-18/448 від 30.01.07)
- у судовому засідання 24.05.07, 21.06.07;
- третіх осіб:
Фонду:
не з'явились;
Підприємства:
не з'явились.
Ухвалою від 17.04.07 колегії суддів Вищого господарського
суду України у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Савенко
Г.В., Данилова Т.Б., касаційна скарга Банку б/н від 29.03.07 була
прийнята до провадження та призначена до розгляду на 24.05.07, без
початку перегляду справи по суті.
У зв'язку з виходом судді Ходаківської I.П. з відпустки у
судовому засіданні 24.05.07 справа розглядалась по суті колегією
суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючий -Першиков Є.В., судді -Савенко Г.В., Ходаківська I.П.,
утвореному розпорядженням заступника Голови Вищого господарського
суду України від 09.04.04.
Про вказані обставини представників сторін було повідомлено
на початку судового засідання 24.05.07. Відводів складу колегії
суддів не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 3 ст. 77, ч.
2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 24.05.07 було оголошено
перерву до 07.06.07 для виготовлення та оголошення вступної та
резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України.
Проте, у зв'язку з хворобою судді Савенко Г.В. у судовому
засіданні 07.06.07 був відсутній повний склад колегії суддів, яка
розглядала справу по суті, а тому дана обставина унеможливила
оголошення вступної та резолютивної частин постанови Вищого
господарського суду України сторонам по справі.
У зв'язку з зазначеним, ухвалою від 07.06.07 учасників
судового процесу було повідомлено про повторну перерву в судовому
засіданні до 21.06.07 для оголошення вступної та резолютивної
частин постанови Вищого господарського суду України.
Проте, оскільки стало відомо, що суддя Вищого господарського
суду України Савенко Г.В. у зв'язку з продовженням перебування на
лікарняному не зможе взяти участь у судовому засіданні 21.06.07,
та з урахуванням вимог ст. 111-8 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, розпорядженням від 16.06.07
заступника Голови Вищого господарського суду України справу №
7/278/06 ( rs774398 ) (rs774398)
господарського суду Запорізької області було
передано на розгляд колегії суддів Вищого господарського суду
України у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Ходаківська
I.П., Кравчук Г.А.
Ухвалою від 16.06.07 колегії суддів Вищого господарського
суду України у складі: головуючий -Першиков Є.В.,
судді -Ходаківська I.П., Кравчук Г.А., касаційна скарга Банку б/н
від 29.03.07 була прийнята про провадження.
Телеграмами суду від 16.06.07 учасників судового процесу було
повідомлено про те, що у зв'язку із зміною складу суду справа
переглядається в касаційному порядку спочатку.
Про вказані обставини представників сторін було повідомлено
на початку судового засідання 21.06.07. Відводів складу колегії
суддів не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та
ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 21.06.07 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 19.12.06 господарського суду Запорізької області
(суддя Кутіщева Н.С.) позовні вимоги Банку задоволено.
З Казначейства на користь Банку стягнуто 56 658,49 грн.
шкоди, 651,59 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що
інформаційний блок, що був демонтований Казначейством, являв собою
назву банку і його графічний логотип, а тому в розумінні ч. 7 ст.
8 Закону України "Про рекламу" ( 270/96-ВР ) (270/96-ВР)
є інформацією про
виробника товару (робіт, послуг), і не є об'єктом реклами, а отже
наявність дозволу на його розміщення, за винятком згоди на його
установку з боку власника будови, не є необхідною. Також, суд
врахував, що Казначейство не є органом, що має право здійснювати
контроль за дотриманням законодавства про рекламу, отже не мало
правових підстав вчиняти дії щодо демонтажу світлових елементів, а
оскільки такі його протиправні дії призвели до псування
конструкції, то вимоги про стягнення збитків є підставними
Постановою від 16.02.07 Запорізького апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі:
головуючого -Шевченко Т.М., суддів -Кагітіної Л.П., Радченко О.М.)
апеляційну скаргу Казначейства задоволено.
Рішення від 19.12.06 господарського суду Запорізької області
скасовано.
В задоволенні позовних вимог Банку відмовлено.
При винесенні постанови апеляційний суд прийшов до висновку
про те, що спірний об'єкт, демонтований Казначейством, є
зовнішньою рекламою, яка була встановлена Банком без отримання
відповідних дозволів на її розміщення на площі майже 90 кв.м.,
замість 5 кв.м., як було передбачено умовами договору. Також,
апеляційний суд вказав на недоведеність суми збитків.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Банк
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою в якій просить постанову 16.02.07 Запорізького
апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 19.12.06
господарського суду Запорізької області залишити в силі.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ст.ст. 13, 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 22, 773, 1166, 1192 Цивільного кодексу
України, ст. 48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ст. 18
Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
, ч. 7 ст. 8, ст.ст. 26, 27 Закону України "Про
рекламу" ( 270/96-ВР ) (270/96-ВР)
, ст.ст. 4-2, 4-3, 34 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У своїх відзивах на касаційну скаргу Казначейство та Фонд
щодо доводів скаржника заперечують, вважаючи їх безпідставними, у
зв'язку з чим просять касаційну скаргу Банку залишити без
задоволенні, а постанову від 16.02.07 Запорізького апеляційного
господарського суду -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзиви на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін,
суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи правильність застосування
судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, Банк користується нежитловими приміщеннями,
розташованими в будівлі, яка знаходяться за адресою: м.Запоріжжя,
пр.Леніна, 168, на підставі договору оренди № 1879/д від 17.03.06
(далі Договір), укладеного з Фондом строком на три роки -до
17.03.09.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
відповідно до р. 1 Договору в користування передано: вбудовані в
першій поверх адміністративної будівлі нежитлові приміщення
загальною площею за внутрішнім обміром 856,00 кв.м., в тому числі
площа сумісного користування -в цокольному поверсі -45,3 кв.м.,
хол (вхід) -1,0 кв.м., хол (великий ) - 14,9 кв.м. Крім того,
встановлено, що в оренду передано частину даху площею 5,00 кв.м.
При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено, що
згідно п.п. 1.2, 11.1 Договору, майно передається в оренду з
метою: 856,0 кв.м. -розміщення відділення комерційного банку, 5,0
кв.м. -розміщення зовнішньої реклами Банку.
На підставі наданих сторонами доказів по справі місцевим та
апеляційним судами встановлено, що згідно з розпорядженням
Кабінету Міністрів України від 13.10.03 № 599-р ( 599-2003-р ) (599-2003-р)
"Про використання викупленого майна акціонерного комерційного
агропромислового банку "Україна" адміністративна будівля загальною
площею 7 341,4 кв.м. за адресою м.Запоріжжя, пр.Леніна, 168,
закріплена за Казначейством на праві оперативного управління.
При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями
встановлено, що Банком на даху будівлі було розміщено конструкцію
з назвою та символікою банку.
Судом першої інстанції встановлено, що інформаційний блок
являє собою вертикально встановлені панелі об'ємно-світових
елементів в загальній кількості 22 штуки, займаючи простір
протяжністю близько 22 погонних метри і шириною близько 0,2 м., як
наслідок чого, займаючи інформаційним блоком загальну площу
поверхні даху будови по пр.Леніна, 168 в розмірі близько 5 кв.м.
(22*0,2).
Також, місцевим судом встановлено, що конструкція
інформаційного блоку була виготовлена і встановлена Підприємством
по замовленню Банку ще в 2002 році на стаціонарній основі,
вмонтованій в елементи даху при будівництві будівлі. Дана основа
попередньо призначалась і використовувалась для розміщення
інформаційного блоку, що містив назву і графічний логотип банку
"Україна".
Водночас, під час перегляду справи апеляційним судом
встановлено, що конструкцію було розміщено на даху будівлі на
площі 89,9 кв.м.
На підставі матеріалів справи судом першої та апеляційної
інстанцій встановлено, що вважаючи, що Банк розмістив зазначену
конструкцію неправомірно, Казначейство у листах № 23-13/3520 від
11.08.06 та № 13-13/4024 від 15.08.06 звернулось до Банку з
вимогою про її демонтаж.
Вирішуючи спір суд першої інстанції встановив, що після
відмови Банку демонтувати спірний об'єкт, 07.09.06 Казначейством
було самостійно демонтовано окремі об'ємно-світлові елементи
(найменування банку та його графічний логотип) в кількості 22 шт.
та складено їх в підсобці приміщення один на один, що привело до
їх пошкодженій і неможливості подальшого користування ними.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими
інстанціями встановлено, що 11.09.06 представниками Банку та
виробника пошкодженого майна (Підприємства) було складено акт
огляду знятої конструкції за адресою: м.Запоріжжя, пр.Леніна,
буд.168, на підставі якого представники сторін прийшли до
висновку, що пошкодження завдані некваліфікованим демонтажем
конструкції і роблять подальшу експлуатацію відповідної світлової
конструкції найменування банку неможливою, та потребує
виготовлення нової об'ємно-світлової конструкції.
Судовими інстанціями встановлено, що відповідно до
калькуляції витрат, виготовлення та монтаж нової конструкції на
даху будівлі за адресою: м.Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 168,
складеної Підприємством, складає 56 658,49 грн., при цьому,
витрати визначені у калькуляції, зробленою Підприємством, виходячи
із вартості демонтованої зовнішньої реклами за умови її
відновлення у тому самому вигляді.
Наведені обставини стали причиною для звернення Банку до суду
з позовною заявою про стягнення з Казначейства збитків,
спричинених, псуванням демонтованого об'єкту у зв'язку з
неправомірними, на думку Банку, діями Казначейства.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова
шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим
немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода,
завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в
повному обсязі особою, яка її завдала.
Притягнення до цивільно-правової відповідальності шляхом
відшкодування заподіяної шкоди можливе за наявності обов'язкових
умов, якими є: протиправна поведінка або бездіяльність, наявність
прямої дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між діянням та
заподіянням шкоди та вина.
Згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України суд може
зобов'язати особу, яка спричинила збитки, відшкодувати їх у
повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню
визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на
момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для
відновлення речі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду
України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами
про відшкодування шкоди" від 27.03.92 № 6 ( v0006700-92 ) (v0006700-92)
, при
визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну,
незалежно від форм власності судам належить виходити, зокрема, із
ст.ст. 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе,
потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до
реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт,
які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші
негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Якщо для
відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність,
були використані нові деталі, комплектуючі частини іншої
модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва
однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі
вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості
пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність
пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь
потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховує, що за змістом ст. 1 Закону України "Про рекламу"
( 270/96-ВР ) (270/96-ВР)
від 03.07.96 № 270/96-ВР (далі Закон) реклама -це
інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та
в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати
обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи
товару. Зовнішня реклама -це реклама, що розміщується на
спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих
на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків,
споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною
вулиць і доріг.
Відповідно до п. 7 ст. 8 Закону розміщення інформації про
виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується
чи надається споживачеві, не вважається рекламою.
Статтею 16 Закону передбачено, що розміщення зовнішньої
реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що
надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад,
та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових
правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня
реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою
їх власників або уповноважених ними органів (осіб).
У статті 26 Закону встановлено перелік державних органів, що
здійснюють контроль за дотриманням законодавства про рекламу.
Відповідальність за порушення законодавства про рекламу
встановлена ст. 27 Закону, яка передбачає, що особи, винні у
порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну,
цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність
відповідно до закону.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської
ради від 22.04.04 № 149, яке є актом локальної дії та може
застосовуватися до спірних правовідносин, затверджено "Порядок
демонтажу, обліку, зберігання і реалізації спеціальних
конструкцій, які призначені для розміщення зовнішньої реклами",
(далі Порядок) за змістом п. 3.2 якого демонтажу підлягають
спеціальні конструкції, власника яких встановити неможливо;
самовільно розміщені спеціальні конструкції; спеціальні
конструкції, що створюють у разі їх неналежної експлуатації
загрозу життю або здоров'ю людей та/або заподіянню шкоди майну
третіх осіб; рекламні конструкції, плата за розміщення яких в
Єдиному міському комплексі розміщення рекламних конструкцій не
проводилась на протязі двох місяців.
При цьому, п. 3.3 Порядку визначено, що демонтаж рекламних
конструкцій розміром до 3,0 м2 здійснюють районні адміністрації на
підставі розпоряджень голови районної адміністрації міської ради
(за місцем розміщення реклами); а демонтаж рекламних конструкцій
розміром більше 3,0 м2 здійснює КП "Запорізьке міське інвестиційне
агентство" (далі КП "ЗМIА") на підставі рішень виконавчого
комітету міської ради про демонтаж самовільної реклами (проект
яких готує робочий орган), а у випадку необхідності демонтажу
спеціальних конструкцій, перелічених у п. 3.2.1, п. 3.2.3 даного
Порядку - на підставі доручення робочого органу та відповідного
Акта виявлення аварійних спеціальних рекламних конструкцій або
конструкцій, власник яких невідомий.
Водночас п. 4 Порядку встановлено порядок дій у випадку
виявлення порушень при розміщенні рекламних конструкцій розміром
більше 3,0 м-2. Так, визначено, що робочий орган з питань
зовнішньої реклами надає приписи порушникам на демонтаж рекламних
конструкцій з вказівкою терміну демонтажу.
Всі повідомлення та приписи про усунення порушень у порядку
розміщення зовнішньої реклами у місті Запоріжжя направляються
розповсюджувачам зовнішньої реклами у письмовій формі поштою або
вручаються уповноваженим представником КП "ЗМIА" особисто,
реєструються у відповідному журналі та вносяться до інформаційного
банку даних КП "ЗМIА".
Власник рекламної конструкції у визначений термін повинен
усунути порушення -демонтувати дану конструкцію, привести прилеглу
територію в належний стан та проінформувати про вжиті заходи
контролюючі органи, які надали приписи.
Контроль за виконанням приписів здійснює робочий орган,
сумісно з КП "ЗМIА". У разі невиконання власником рекламної
конструкції вимог по демонтажу, згідно наданих приписів, демонтаж
рекламної конструкції здійснюється в примусовому порядку КП "ЗМIА"
або відповідною організацією, яка здійснює демонтаж на замовлення
КП "ЗМIА", на підставі рішення виконавчого комітету міської ради.
Демонтаж спеціальних конструкцій може здійснюватись на
підставі відповідних доручень робочого органу без попереднього
надсилання припису та без прийняття рішення виконавчого комітету в
таких випадках: якщо власник самовільно розміщеної спеціальної
конструкції невстановлений або не встановлено його
місцезнаходження; коли експлуатація самовільно розміщеної
спеціальної конструкції створює аварійну ситуацію, загрожує життю
і здоров'ю людей, може заподіяти шкоду майну третіх осіб.
При цьому, передбачено, що про проведений демонтаж КП "ЗМIА"
складає такі документи: акт проведення демонтажу, який
підписується працівниками КП "Запорізьке міське інвестиційне
агентство", що проводили демонтаж, а також іншими особами, що були
присутні при проведені демонтажу спеціальних конструкцій. Акт
проведення демонтажу складається у 3-х примірниках, один з яких
залишається у КП "Запорізьке міське інвестиційне агентство",
другий передається до робочого органу, третій передається власнику
демонтованої спеціальної конструкції одразу після складання такого
акта, якщо власник присутній при проведені демонтажу. У разі
відмови власника демонтованої спеціальної конструкції підписати
акт у ньому робиться відповідна помітка. Акт виконання робіт з
демонтажу спеціальних конструкцій із зазначенням характеру робіт
та сумою витрат за виконані роботи, що підписуються КП "ЗМIА"
(замовником) та організацією або особою (виконавцем), які
здійснили демонтаж.
Якщо демонтаж проводиться без присутності власника
спеціальної конструкції, КП "ЗМIА" в триденний термін повідомляє
власника демонтованої конструкції (якщо місцезнаходження його
відоме) про здійснений демонтаж та надсилає другий примірник Акта
проведення демонтажу.
Демонтована спеціальна конструкція зберігається у спеціально
відведених для цього місцях (сховищах, складах тощо). Власник
спеціальних конструкцій має право повернути демонтовані спеціальні
конструкції після звернення до КП "ЗМIА" на підставі таких
документів: заяви на директора КП "ЗМIА" про повернення
демонтованих спеціальних конструкцій; документа, що підтверджує
право власності (інше законне володіння) на демонтовану спеціальну
конструкцію; документа, що підтверджує оплату витрат КП "ЗМIА",
пов'язаних з демонтажем спеціальних конструкцій та їх зберіганням;
документа, що підтверджує право особи, яка звернулася до КП
"ЗМIА", одержати демонтовані спеціальні конструкції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по
суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в
контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у
даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в
комплексі. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено взаємовиключні обставини (зокрема, щодо площі, на якій
розташовувався спірний об'єкт), що унеможливлює врахування судом
касаційної інстанції певних висновків щодо фактичних обставин
справи.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
апеляційною інстанцією не лише норм матеріального та
процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки
доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України
наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції
касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення, ухвалені
у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий
розгляд до господарського суду Запорізької області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
комерційного банку "ПриватБанк" в особі філії "Запорізьке
регіональне управління" б/н від 29.03.07 задовольнити частково.
Рішення від 19.12.06 господарського суду Запорізької області
та постанову від 16.02.07 Запорізького апеляційного господарського
суду у справі № 7/278/06 ( rs774398 ) (rs774398)
господарського суду
Запорізької області скасувати, а справу направити на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
I.Ходаківська
Г.Кравчук