ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2007 р.
№ 17/53-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
Катеринчук Л.Й. (доповідач)
суддів:
Заріцької А.О. Мамонтової О.М.
розглянувши касаційну скаргу
Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю "Агрофірма "Iскра"в особі ліквідатора ОСОБА_1
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 26.03.2007
у справі господарського суду
№ 17/53-07 Сумської області
за позовом
Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю "Агрофірма "Iскра"в особі ліквідатора ОСОБА_1
до
Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Білопілля
про
визнання недійсним договору купівлі-продажу майна та
повернення майна
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача
не з'явився
від відповідача
не з'явився
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою господарського суду Сумської області від 29.01.2007
(суддя Коваленко О.В.) порушено провадження у справі № 17/53-07 за
позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю "Агрофірма "Iскра"в особі ліквідатора ОСОБА_1
(далі: "Позивача") до приватного підприємця ОСОБА_2 (далі:
"Відповідача") про визнання недійсним договору купівлі-продажу
майна та повернення майна.
Рішенням господарського суду Сумської області від 08.02.2007
(суддя Коваленко О.В.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі;
визнано недійсним договір НОМЕР_1 купівлі-продажу майна від
10.05.2006, укладений між сільськогосподарським товариством з
обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Iскра"та приватним
підприємцем - ОСОБА_2 в частині продажу транспортних засобів,
інших самохідних машин та рухомого майна; зобов'язано відповідача
повернути позивачеві наступне майно: приміщення контори (що
знаходиться за адресою: АДРЕСА_1) -1шт., пилорама -1 шт.,
зерносклад -3 шт., критий тік -2 шт., напільна сушарка -1 шт.,
кормодробилка ДКУ -1 шт., зернонавантажувач -2 шт., протравлювач
насіння -1 шт., ворохоочищувач ОВС-25 -1 шт., ваги -1 шт.,
водонапірна башта -1 шт., трактор Т-150 -1 шт., трактор МТЗ-80 -1
шт., трактор ЮМЗ-6 -2 шт., решітка для зерноочищувача ЗАВ-20 -1
шт., оприскувач ОП 2000 -1 шт., культиватор КПН-3.6 -1 шт.,
комбайн Дон-1500 -1шт.; стягнуто з відповідача на користь позивача
85, 00 грн. витрат по сплаті держмита та 118, 00 витрат на
інформаційне забезпечення судового процесу. Рішення вмотивовано
укладенням нікчемного правочину в частині реалізації об'єктів
нерухомості та укладенням угоди про відчуження автотранспортних
засобів з порушенням порядку укладання таких угод, а також
встановленням обставин укладення правочину не спрямованого на
реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а відтак,
порушенням частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті
657 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, статей 3, 62
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до
Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною
скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду,
прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у його вимогах,
мотивуючи це порушенням судом норм матеріального та процесуального
права.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
26.03.2007 (головуючий Погребняк В.Я., судді Гончар Т.В., Iстоміна
О.А.) апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2 задоволено,
рішення господарського суду Сумської області від 08.02.2007
скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено,
заходи по забезпеченню позову скасовані. Постанова вмотивована
посиланням на обставини проведеного грошового розрахунку за
придбане майно, а відтак, спростуванням обставин укладення
правочину не спрямованого на реальне настання правових наслідків,
та посиланням на положення частини 2 статті 220 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
про дійсність угоди за рішенням суду, якщо
сторони домовилися щодо усіх істотних вимог договору, та відбулося
повне або часткове його виконання, але одна із сторін ухилилася
від його нотаріального посвідчення.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення
господарського суду залишити в силі, аргументуючи неправильним
застосуванням норм матеріального права, зокрема, статей 203, 215,
220, 236, 657 Цивільного Кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі -Кодексу.
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної
інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.
Відповідно до частин 1, 2 статті 319 Кодексу власник володіє,
користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не
суперечать закону.
Згідно з статтею 655 Кодексу за договором купівлі-продажу
одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно
(товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає
або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього
певну грошову суму.
За приписами статті 657 Кодексу договір купівлі-продажу
земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку
(квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій
формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній
реєстрації.
Відповідно до абзацу 2 пункту 8 Правил державної реєстрації
та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин,
сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок
і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 N 1388
( 1388-98-п ) (1388-98-п)
, правомірність придбання транспортних засобів,
вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери,
підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної
посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької
діяльності, які мають відповідні спеціальні дозволи (ліцензії),
митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального
захисту населення, підприємствами-виробниками транспортних засобів
та підрозділами ДАI.
За приписами статті 220 Кодексу у разі недодержання сторонами
вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є
нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов
договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося
повне або часткове виконання договору, але одна із сторін
ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати
такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне
посвідчення договору не вимагається.
Згідно з частиною 1 статті 216 Кодексу недійсний правочин не
створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його
недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін
зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона
одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості
такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у
користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -
відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на
момент відшкодування.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 10.05.06 між
позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі - продажу
майна НОМЕР_1 на загальну суму 150000,00 (сто п'ятдесят тисяч)
грн. (т.1 а.с.9) в кількості 22 штук.
Предметом договору було нерухоме майно та транспортні засоби.
Згідно з пунктами 4.1 та 4.2 Договору загальна ціна майна за
договором складала 150000грн. з ПДВ, покупець зобов'язувався
здійснити оплату протягом 35-и днів післ я отримання майна.
Відповідно до пункту 3.2 Договору перехід права власності
відбувається в момент передачі товару, що оформляється актом
прийому передачі майна.
Судами встановлено, що 02.06.06 між позивачем та відповідачем
було укладено Додаткову угоду до Договору купівлі-продажу
незавершеного виробництва НОМЕР_2 від 10.05.2006, відповідно до
якої сторони змінили порядок розрахунків за основним договором
шляхом викладення пункту 4.3. у наступній редакції: " на суму
боргу продавцю покупець передає простий вексель (емітентом якого є
продавець), із строком погашення за пред'явленням, але не раніше
30.06.2016" (т.1 а.с. 10).
При цьому суд першої інстанції прийняв зазначену додаткову
угоду як доказ зміни порядку розрахунків за спірним договором, а
суд апеляційної інстанції відхилив її з посиланням на зазначення
іншого номера основної угоди та відсутність в матеріалах справи
акту прийому-передачі векселя НОМЕР_3 на суму 150000 грн. 00 коп.
зі строком погашення за пред'явленням але не раніше 30.06.2016
року від 26.06.2006, який відповідач ніби передавав позивачу в
порядку розрахунків за спірним договором. При цьому апеляційний
суд встановив факт розрахунку за спірним договором за квитанцією
до прихідного касового ордеру НОМЕР_4 від 25.08.2006 (а.с. 53).
Судами встановлено факт передачі майна, яке було предметом
договору, за Довіреністю серії НОМЕР_5 від 09.05.2006 та накладною
НОМЕР_6 від 10.05.2006.
Судами встановлено, що 25.12.2006 відносно позивача, як
відсутнього боржника, порушено провадження у справі про
банкрутство №6/171-06 та 09.01.2007р. його визнано банкрутом,
відкрито ліквідаційну процедуру на підставі статті 52 Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
(а.с. 11). Ліквідатором позивача
заявлено позовну вимогу про визнання спірного договору недійсним,
як такого що призвів до банкрутства та повернення майна позивачу.
Відповідно до наведених норм матеріального права угода
купівлі- продажу майна є реальним правочином, істотними умовами
якого є визначення предмета відчуження (майна за індивідуальними
або загальними ознаками), його ціни, порядку передачі майна, що
пов'язано з набуттям права власності на нього. В спірному випадку
відчужувались об'єкти нерухомості, які відповідно до чинного
законодавства визначаються за адресою місцезнаходження, площею,
державною реєстрацією у реєстрі прав власності нерухомих об'єктів
та транспортні засоби, які ідентифікуються за маркою, роком
випуску, державним номером у відповідному органі реєстрації
транспортних засобів.
Відтак, судам належало дати оцінку відповідності нормам
законодавства пункту 2.1 спірного договору, яким визначався
предмет спірного договору; відповідності умовам спірного договору,
зокрема пункту 3.2, доказів приймання-передачі спірного майна за
дорученням відповідача та накладною позивача; встановити
відповідність умовам спірного договору, зокрема пункту 4.1,
розрахунку відповідача згідно прихідного касового ордеру НОМЕР_4
від 25.08.2006 на суму 150039грн. 06коп. або дати оцінку
додатковій угоді до договору НОМЕР_2 від 02.06.2006 на предмет
доповнення нею умов розрахунку за спірним договором шляхом
доповнення спірної угоди додатковим пунктом 4.3 з врахуванням
послідуючих доказів проведення такого розрахунку, зокрема за актом
приймання передачі від 26.06.2006 (а.с. 10, 93).
Матеріалами справи підтверджується звернення відповідача з
позовом про визнання спірної угоди дійсною в порядку статті 220
Цивільного Кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
на момент апеляційного
розгляду справи, однак апеляційним судом не було встановлено
результатів її розгляду, що має значення для розгляду даного
спору, оскільки визнаючи угоду дійсною суди повинні встановити її
відповідність нормам чинного законодавства, що пов'язано з
предметом доказування у спорі про визнання правочину недійсним
(а.с. 78-80).
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду
України "Про судове рішення" №11 від 29.12.1976 судове рішення є
найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист
гарантованих Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
прав і свобод
людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією
принципу верховенства права. Тому суди повинні неухильно
додержувати вимоги про законність і обгрунтованість рішення в
цивільній справі. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі
вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що прийняті у справі судові рішення таким
вимогам не відповідають, а відтак, належать до скасування, справу
слід направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене,
встановити відповідність законодавству предмету спірного договору
та порядку його укладення з урахуванням компетенції органів
управління товариством, відповідність умовам договору порядку
передачі майна, порядку розрахунку, всебічно і повно перевірити
доводи, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, зокрема,
доводи позивача про укладення угоди, що призвела до припинення
господарської діяльності підприємства, доводи відповідача про
часткове виконання спірної угоди позивачем та її дійсність у
зв'язку з цим відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, дати оцінку доказам у справі, встановивши їх
належність та допустимість, вирішити спір відповідно до вимог
чинного матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9 -111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з
обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Iскра"в особі ліквідатора
ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 26.03.2007 та рішення господарського суду Сумської області від
08.02.2007 скасувати, справу №17/53-07 направити на новий судовий
розгляд до господарського суду Сумської області в іншому складі
суду.
Головуючий Л. Катеринчук
Судді А. Заріцька
О. Мамонтова