ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2007 р.
№ 13/4908
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Черкаської міської ради
на постанову
від 18.04.07 Київського міжобласного апеляційного
господарського суду
у справі
№13/4908
господарського суду
Черкаської області
за позовом
Черкаської міської ради
до
Фізичної особи підприємця ОСОБА_1
про
стягнення 23309,5 грн.
за зустрічним позовом
Фізичної особи підприємця ОСОБА_1
до
Черкаської міської ради
про
визнання угоди від 20.02.06 частково недійсною
за участю представників сторін
від позивача:
ОСОБА_2, дов.
від відповідача:
Терещенко С.I., дов.
ВСТАНОВИВ:
Черкаська міська рада звернулась до господарського суду
Черкаської області з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1
про стягнення 32182,03 грн. заборгованості по платі за землю та
127,47 грн. пені.
Відповідач звернувся до господарського суду із зустрічним
позовом до Черкаської міської ради про визнання угоди від 20.02.06
недійсною в частині п. 3.2.
Рішенням від 21.12.06 господарський суд Черкаської області
(суддя Скиба Г.М.) в задоволенні первісного та зустрічного позовів
відмовив.
Рішення мотивоване тим, що позивач не довів відповідність
викладених у позові вимог обставинам справи та законодавству, а
відповідач у зустрічному позові не довів порушення його прав.
Постановою від 18.04.07 Київський міжобласний апеляційний
господарський суд (колегія суддів у складі: Андрейцевої
Г.М. -головуючого, Швеця В.О., Писаної Т.О.) рішення суду першої
інстанції скасував, у задоволенні первісного позову відмовив, а
зустрічний позов задовольнив частково, визнавши недійсною укладену
між сторонами у справі угоду про справляння плати за користування
частиною прибудинкової території від 20.02.06.
Ухвалою від 30.05.07 Вищий господарський суд України порушив
касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій
заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної
інстанції та задоволення первісного позову новим рішенням.
Касатор доводить помилковість висновків суду апеляційної
інстанції про відсутність повноважень у особи, яка підписала угоду
від 20.02.06, зважаючи на схвалення цієї угоди міською радою, та
про невідповідність вимогам законодавства цієї угоди.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з
наступного.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, 20.02.06 між
Черкаською міською радою в особі начальника управління земельних
ресурсів та землеустрою виконавчого комітету Черкаської міської
ради та відповідачем укладено угоду про справляння плати за
користування частиною прибудинкової території (далі -угода),
зареєстровану в управлінні земельних ресурсів та землеустрою
виконавчого комітету Черкаської міської ради 20.02.06 за №205.
Згідно з п. 1.1 угоди її об'єктом є частина прибудинкової
території за адресою: АДРЕСА_1, яку використовує відповідач, маючи
у власності та орендуючи нежитлові приміщення. За користуванн я
частиною прибудинкової території відповідач сплачує плату у
грошовій формі в розмірі, визначеному згідно з рішенням
виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.06.05 №793 (п.
3.1 угоди).
Відповідно до п. 3.2 угоди землекористувач, що використовує
земельну ділянку з порушенням вимог ст.ст. 125 та 206 Земельного
кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
, чим завдає збитки землевласнику,
протягом 4-ох місяців зобов'язується відшкодувати кошти в розмірі
30032,26 грн. рівними частинами по 7508,065 грн. щомісячно до
10-го числа місяця наступного за звітним за період з 31.07.01 до
28.02.06.
З розрахунку управління земельних ресурсів та землеустрою
виконавчого комітету Черкаської міської ради вбачається, що
відповідачу нараховано 30032,26 грн. плати за користування
частиною прибудинкової території за період фактичного користування
з 31.07.01 до 28.02.06.
Пунктом 3.4 угоди визначено, що відповідач зобов'язався
оплачувати позивачу користування частиною прибудинкової території,
починаючи з 01.03.06, в розмірі 617,44 грн. щомісячно до 10-го
числа місяця, наступного за звітним.
Угода набула чинності з 20.02.06. Позивач вважає, що
відповідач повинен був вносити на рахунок позивача кошти на
загальну суму 8125,5 грн. щомісячно (7508,065 грн. + 617,44 грн.),
а починаючи з липня 2006 року -в сумі 617,44 грн. щомісячно. За
період з березня 2006 року до серпня 2006 року включно відповідач
повинен був сплатити, як вважає позивач, 33736,91 грн. Однак,
відповідач сплатив лише 1554,88 грн. Позивач просить стягнути з
відповідача за вищевказаною угодою за період з березня 2006 року
до серпня 2006 року включно 32182,03 грн. (33736,91 грн. - 1554,88
грн.).
Погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції про
недійсність вказаної угоди про справляння плати за користування
частиною прибудинкової території від 20.02.06, судова колегія
виходить з того, що ця угода не породжує прав і обов'язків
відповідача на земельну ділянку, оскільки вона не містить
визначення земельної ділянки відповідно до вимог ст. 42 ЗК України
та виду плати за землю, передбаченого ст. 2 Закону України "Про
плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, а саме: земельний податок чи орендна
плата. Тобто відбулось узгодження грошового зобов'язання за
відсутністю визначеного законодавством об'єкту та виду такої
плати.
Невідповідність угоди закону є підставою для визнання такої
угоди не дійсною з правовими наслідками передбаченими ст.ст. 215,
216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
В частині відмови судами першої і апеляційної інстанцій у
задоволенні вимог про стягнення плати за землю, колегія суддів не
погоджується з висновками судових інстанцій, оскільки відповідач
не спростував фактичне користування прибудинковою територією.
Відповідно до ст. 360 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 35 ЗК
України (Закон України від 18.12.90 №561-XII ( 561-12 ) (561-12)
) та ст.
206 ЗК України (Закон України від 25.10.01 №2768-III ( 2768-14 ) (2768-14)
)
використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є
земельна ділянка.
Згідно зі ст. 14 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що
перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян,
земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій
частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні. За
земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у
спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний
податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у
власності на будівлю.
Отже, невиконання вимог закону щодо визначення пропорційної
частки земельної ділянки органом самоврядування згідно зі ст.ст.
19, 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
не звільняє відповідача
від сплати земельного податку за фактичне користування землею.
Проте стягнення земельного податку не є предметом позову і
визначений законодавством порядок сплати цього податку або його
стягнення виключає підстави для задоволення первісного позову у
даній справі.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про
відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної
інстанції та задоволення касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 18.04.07 у справі №13/4908 залишити без змін, а касаційну
скаргу без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький