3/204 Про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю - Текст документа

Хустський міжрайонний прокурор звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Iзянської сільської ради Хустського району Закарпатської області до Агровиробничого підприємства (надалі АВП) "Ділоліс", третя особа Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю (надалі СТОВ) "Колос", про визнання Державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ №182076 від 24.12.2003 року недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що до АВП "Ділоліс" на підставі цивільно-правових угод перейшло право власності на нерухоме майно, однак відповідач набув права на отримання земельної ділянки площею 0,60 га для обслуговування вказаної нерухомості безкоштовно у приватну власність, а право користування ділянкою він може набути тільки шляхом викупу або укладення договору оренди на вказану ділянку, тому реєстрація права власності позивача на цю земельну ділянку з видачею відповідного державного акта є незаконною. Крім того, згаданий акт належним чином не зареєстрований.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.12.2006 року (суддя Мокану В.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 року (судді: Онишкевич В.В., Скрутовський П.Д., Слука М.Г.), позов задоволений, Державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ №182076, виданий 24.12.2003 року Агровиробничому підприємству "Ділоліс" визнаний недійсним, з відповідача стягнуті судові витрати. Судове рішення мотивоване тим, що у АВП "Ділоліс" відсутні визначені законодавством України підстави для набуття права приватної власності на земельну ділянку площею 0,60 га, а відтак оспорюваний Державний акт на право приватної власності на землю оформлений безпідставно.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, АВП "Ділоліс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (2114-12) , ст. 143 Конституції України (254к/96-ВР) , ст.ст. 29, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , просить прийняті у справі судові рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову у позові. Скаржник звертає увагу касаційної інстанції на те, що суди не в повній мірі дослідили обставини справи щодо порушення інтересів держави в особі Iзянської сільської ради.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на відповідно до укладеної між СТОВ "Колос" та відповідачем мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Закарпатської області від 04.11.2003 року у справі №1/319 (6/136), АВП "Ділоліс" набуло право приватної власності на приміщення адмінбудинку та корпусу "Весільний зал" в с. Iза. На підставі зазначеної ухвали Iзянською сільрадою було переоформлено право власності на земельну ділянку, призначену для обслуговування адмінбудинку площею 0,60 га в с. Iза, вул. Центральна, 93 з видачею відповідачу Державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ №182076 від 24.12.2003 року.

Задовольняючи позов, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доведеність та обгрунтованість позовних вимог.

Відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , роз'яснень, що містяться в п. п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , з відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Прийняті у справі рішення не відповідають наведеним вимогам, оскільки всупереч приписам статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) при розгляді цього спору суди попередніх інстанцій не з'ясували всебічно і повно всі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, який виник між сторонами у справі, а також не надали належну повну оцінку доказам, що містяться у матеріалах справи, для встановлення наявності чи відсутності обставин, на яких грунтуються вимоги позивача і заперечення відповідача.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України (254к/96-ВР) на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом.

Статтею 36 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами про захист інтересів держави у разі їх порушення.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, і ця заява, за статтею 2 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , є підставою для порушення справи в господарському суді.

Проте, при розгляді такого позову, господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави та чи зачіпає предмет спору інтереси держави.

Прокурор, обгрунтовуючи позовні вимоги, відзначив, що " в результаті видачі державного акту на право приватної власності на землю завдано істотну шкоду державним інтересам в особі Iзянської сільської ради...", проте, не вказав в чому саме полягає порушення прав та охоронюваних законом інтересів сільради -як органу, уповноваженого здійснювати необхідні функції у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового дослідження було встановлення правомірності набуття відповідачем права приватної власності на вищезазначену земельну ділянку. У матеріалах справи є дані про одержання АТО "Нарцис" Державного акту №0000063 від 10.12.1999 року про право колективної власності на землю. Тобто земельна ділянка на той час належала до колективної власності.

При цьому суд зазначив, що відповідно до п. 6 Рішення зборів уповноважених працівників АТО "Нарцис", вказане товариство реформоване в СТОВ "Колос" на засадах приватної власності на землю та майно, а також орендних відносин, з правонаступництвом по всіх господарських, майнових та фінансових зобов'язаннях. Згідно з актом прийому-передачі від 16.02.2000 року комісія по реформуванню АТО "Нарцис провела передачу земельних ділянок, що закріплені за будівлями та спорудами (у тому числі і спірна земельна ділянка площею 0,60 га, яка закріплена за адмінбудинком).

З пояснень третьої особи - СТОВ "Колос" вбачається, що зазначена земельна ділянка передана товариством АВП "Ділоліс" для обслуговування належного останньому адмінбудинку.

При цьому, питання про те, що вказана земельна ділянка площею 0,60 га належить до земель комунальної чи державної власності судами попередніх інстанцій не досліджувалося і докази цьому у матеріалах справи відсутні, хоча з'ясування обставин щодо власника земельної ділянки має суттєве значення для визначення з питань порушення інтересів держави чи громади с. Iза і необхідності судового захисту цих інтересів.

Оскільки в силу вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції -скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Агровиробничого підприємства "Ділоліс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 27.12.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2007р. у справі №3/204 (rs330835) скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.