ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2007 р.
№ 2-П-2078
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -судді
Кочерової Н.О.,
суддів :
Гончарука П.А., Черкащенка М.М. -(доповідача у справі),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Ленінська
кузня", Закритого акціонерного товариства Акціонерного
промислово-інвестиційного банку, Дочірнього підприємства
"Ленінська кузня-Верф" Відкритого акціонерного товариства "Завод
"Ленінська кузня"
на ухвалу та на рішення
апеляційного суду м. Києва від 08.12.20006 року Подільського
районного суду м. Києва від 13.07.2006 року
у цивільній справі
№ 2-П-2078/06 Подільського районного суду м. Києва
за позовом
ОСОБА_1
до
Дочірнього підприємства "Ленінська кузня-Верф" Відкритого
акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня", Закритого
акціонерного товариства "Торговий дім "Ленінська кузня", Закритого
акціонерного товариства Акціонерного промислово-інвестиційного
банку
треті особи
Відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний
завод", Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроресурс"
про
визнання недійсним договору відступлення права вимоги та
договору купівлі-продажу
за участю представників від:
позивача
ОСОБА_2,
відповідачів
Шморгун Н.В., Попіка С.В.,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними
договору уступки права вимоги НОМЕР_1 від 22.12.2004 року,
укладеного між ЗАТ "Акціонерним комерційним
промислово-інвестиційним банком та ЗАТ "Торговий дім "Ленінська
кузня" та договору уступки права вимоги НОМЕР_2 від 29.12.2004
року, укладеного між ЗАТ "Торговий дім "Ленінська кузня" та
Дочірнім підприємством "Ленінська кузня -Верф" ВАТ "Завод
"Ленінська кузня", мотивуючи свої вимоги тим, що укладені договори
порушують права і законні інтереси позивача, який є акціонером ВАТ
"Херсонський суднобудівний завод". Укладені договори, створюють
додаткові кредиторські вимоги до ВАТ "Херсонський суднобудівний
завод" та можуть привести до банкрутства підприємства чим
порушують права позивача на отримання дивідендів, права брати
участь в управлінні товариством..
Рішенням від 13.07.2006 року за позовом ОСОБА_1 про визнання
недійсними договорів відступлення права вимоги та купівлі-продажу
Подільський районний суд м. Києва позовні вимоги задовольнив
повністю, визнавши недійсними договір відступлення права вимоги
№ 02-02/468 від 22.12.2004 року, укладений між Закритим
акціонерним товариством "Торговий дім "Ленінська кузня" та
Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закритим
акціонерним товариством), далі - Промінвестбанк, а також договір
купівлі-продажу прав вимоги НОМЕР_2 від 29.12.2004 року, укладений
між ТД "Ленінська кузня" та Дочірнім підприємством "Ленінська
кузня -Верф" ВАТ Завод "Ленінська кузня".
Ухвалою від 08.12.2006 року Апеляційний суд м. Києва рішення
Подільського районного суду м. Києва від 13.07.2006 року залишив
без змін.
Судові акти мотивовані тим, що права акціонера порушені,
оскільки укладення оспорюваних договорів уступки призведе до
фінансової неспроможності товариства, акціонером якого він є, що
порушує його права на отримання прибутку (дивідендів) та права
брати участь в управлінні товариством у випадку його банкрутства.
Постановляючи рішення, суди виходили з того, що оскільки,
вказані договори передбачають придбавання права вимоги за грошові
кошти то відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, вони
за своєю суттю є договорами факторингу. Оскільки, відповідно до
ст.1079 Цивільного кодексу України, особою, що придбаває право за
договором факторингу може бути лише банк або фінансова установа,
то відповідачі не мають такого статусу.
Не погоджуючись з рішенням та ухвалою по справі, ЗАТ
"Торговий дім "Ленінська кузня", ЗАТ Акціонерний
промислово-інвестиційний банк, Дочірнє підприємство "Ленінська
кузня-Верф" ВАТ "Завод "Ленінська кузня" звернулися до Вищого
господарського суду України з касаційними скаргами. В своїй
касаційній скарзі ЗАТ "Торговий дім "Ленінська кузня" просить
рішення та ухвалу скасувати, в позові відмовити, Дочірнє
підприємство "Ленінська кузня-Верф" ВАТ "Завод "Ленінська кузня"
просить ці судові акти скасувати, закрити провадження у справі, а
Закрите акціонерне товариство Акціонерний промислово-інвестиційний
банк просить рішення та ухвалу у справі скасувати, справу
направити на новий розгляд.
Касаційні скарги мотивовані тим, що судами попередніх
інстанцій невірно застосовані положення ст.ст. 512, 656, 1077
Цивільного кодексу України, а також помилково зроблено висновок
щодо повноважень позивача на звернення до суду для захисту
інтересів ВАТ "Херсонський суднобудівний завод".
Заявлене клопотання представника позивача в судовому
засіданні щодо повернення справи до Верховного Суду України,
судова колегія відхиляє з підстав передбачених п. 5 Прикінцевих
положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України щодо визначення підсудності справ з питань
приватизації та з корпоративних спорів" ( 483-16 ) (483-16)
від 15.12.2006
року.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши
доводи касаційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин
справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність
застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що
касаційна скарга ЗАТ Акціонерний промислово-інвестиційний банк
підлягає задоволенню повністю, а інші касаційні скарги підлягають
частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.12.2004 року
був укладений договір НОМЕР_1 від 22.12.2004 року відповідно до
якого ВАТ "Промінвестбанк" на користь ЗАТ " Торговий дім "
Ленінська кузня" відступав вимоги за рядом кредитних договорів, де
позичальником є ВАТ "Херсонський суднобудівний завод". В
подальшому 29.32.2004 року ЗАТ "Торговий дім "Ленінська кузня"
уклав з ДП "Ленінська кузня-Верф" договір уступки права вимоги
НОМЕР_2 за яким відступав вимоги, попередньо отримані ЗАТ
"Торговий дім "Ленінська кузня" від "Промінвестбанк".
Задовольняючи позов про визнання вищезазначених угод
недійсними, суди вказали, що зобов'язання Державного підприємства
"Херсонський суднобудівний завод" за вищезазначеними кредитними
договорами є припиненими відповідно до Угоди про реструктуризацію
№17-1465/2 від 14.09.1999 року, тому договори про уступку вимог за
цими угодами слід визнати недійсними, оскільки передається
недійсна вимога.
Крім того, суди мотивували свої правові позиції тим, що
оскільки договори НОМЕР_1 від 22.12.2004 року та НОМЕР_2 від
29.12.2004 року передбачають придбання права вимоги за грошові
кошти, то відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України
вказані договори є за своєю суттю договорами факторингу.
Відповідно до ст. 1079 Цивільного кодексу особою, що придбаває
право вимоги за договором факторингу може бути лише банк або інша
фінансова установа. Відповідного статусу відповідачі не мають і не
мали, а тому договори НОМЕР_1 від 22.12.2004 року та НОМЕР_2 від
29.12.2004 року порушують вимоги ст. 1079 Цивільного кодексу
України, повинні бути визнані недійсними відповідно до ст. 227
Цивільного кодексу України.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду
України не може погодитися з позицією попередніх судових інстанцій
з огляду на те, що предметом позову є вимога акціонера ВАТ
"Херсонський суднобудівний завод" (який не був стороною спірних
угод) про визнання недійсним договорів, укладених між юридичними
особами, акціонером чи засновником яких позивач не є.
Конституція України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та чинне законодавство не
перешкоджають акціонеру (фізичній особі), захищати свої
безпосередні законні інтереси шляхом звернення як до судів
загальної юрисдикції так і до господарських судів на підставі
ст.ст. 8, 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 1 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 4 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (3018-14)
та
інших. Але такий позов відповідно до законодавства (ст.ст. 10, 41,
43, 45, 46, 48, 49 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
, ст. 5 Закону України "Про цінні папери і фондову
біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
, статті 9, 23 Закону України "Про аудиторську
діяльність" ( 3125-12 ) (3125-12)
та інші), подається у випадку порушення
прав та інтересів акціонера самим товариством, учасником якого він
є, наприклад, у разі невизнання чи оспорювання цих індивідуальних
інтересів з боку керівництва акціонерного товариства, особами, які
володіють "значними пакетами акцій", "переважними правами" тощо.
Легітимні інтереси акціонерного товариства (ст. 41 Закону
України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
) формулюються
його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером,
індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших
акціонерів, так і законним інтересам усього товариства, а
правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими
органами останнього (статті 1, 23, 41, 46, 48 та інші Закону
України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, статті 1, 21,
28 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 110 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
). На
такі органи покладається і захист індивідуальних інтересів
акціонерів.
Згідно з ст.10 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
акціонери мають право: брати участь в управлінні
справами товариства в порядку, визначеному в установчих
документах, за винятком випадків, передбачених зазначеним Законом;
брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його
частку (девіденди); вийти в установленому порядку з товариства;
одержувати інформацію про діяльність товариства, а також можуть
мати інші права, передбачені законодавством і установчими
документами.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
та ст. 25 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
акціонерне товариство є власником майна, переданого
йому засновниками і учасниками у власність, придбаного за рахунок
продажу акцій, одержаного в результаті його господарської
діяльності, а також іншого майна, набутого на підставах, не
заборонених законом, а акціонер є лише власником акцій.
Відповідно, позов акціонера, який не був стороною спірних
угод, про визнання недійсним договорів, укладених між юридичними
особами, не можна визнати обгрунтованим, оскільки в такому
випадку, відсутнє порушення охоронюваного законом інтересу
позивача.
Зазначені обставини судами попередніх інстанцій не враховані,
доводам відповідачів не надана належна юридична оцінка, що
свідчить про не повноту та не всебічність дослідження суттєвих
обставин справи.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлено ст.
111-7 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно з якою касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вище наведене, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що рішення та ухвала судів
попередніх інстанцій є необгрунтованими та підлягають скасуванню,
а справа направленню на новий розгляд до господарського суду.
На підставі вищевикладеного та керуючись п. 5 Прикінцевих
положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України щодо визначення підсудності справ з питань
приватизації та з корпоративних спорів" ( 483-16 ) (483-16)
, ст.111-5,
111-7, ст.111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ЗАТ Акціонерний промислово-інвестиційний
банк задовольнити.
Касаційні скарги Закритого акціонерного товариства "Торговий
дім "Ленінська кузня" та Дочірнього підприємства "Ленінська
кузня-Верф" Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська
кузня" задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 13.07.2006
року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08.12.20006 року у
справі № 2-П-2078/06 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду м.
Києва.
Головуючий - суддя Н. Кочерова
Судді П. Гончарук
М. Черкащенко