Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді

суддів

Кота О.В.,

Владимиренко С.В.,

Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргу

Приватного підприємства "Ремсервіс"

на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2006 року та

постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2007 року

у справі№ 2-19/1409-2006 (rs399837)

за позовом

Приватного підприємства "Ремсервіс" (далі -Підприємство)

До

Закритого акціонерного товариства "Крим-Лада" (далі -Товариство)

Про

стягнення 21 682,72 грн.

за участю представників:

позивача: Борзунов В.I.;

відповідача: Новікова I.М.;

встановив:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.I.) від 14 грудня 2006 року у справі № 2-19/1409-2006 (rs399837) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2007 року (судді Горошко Н.П., Гонтарь В.I., Сотула В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, оскільки ними при винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що 17 липня 2003 року між Підприємством та Севастопольською філією Товариства укладено договір № 8/07-03, відповідно до якого продавець-Підприємство зобов'язався поставити, а покупець -Севастопольська філія Товариства прийняти та оплатити пиломатеріал та обладнання на загальну суму 11990,06 грн. та транспортні послуги на суму 4000 грн.

Пунктом 3.1 спірного договору передбачено, що розрахунок за поставлену продукцію здійснюється протягом десяти днів з моменту її отримання.

Товариство заперечує проти позову та вказує, що договір є договором поставки, в якому повинно бути вказано істотні умови цього договору, але цього зроблено не було. Таким чином, між сторонами не досягнути та не узгоджені всі умови договору.

Господарськими судами відмовлено в позові і з тих підстав, що позивачем не надано доказів отримання товару уповноваженою на те особою відповідача, і фактично не доведено отримання товару відповідачем.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 1-3 статті 692 Цивільного кодексу України (435-15) , покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Докази, що підтверджують виконання своїх зобов'язань (довіреність, накладна, податкова накладна) позивачем були надані суду і судом відхилені.

Частина 1 ст. 32 ГПК України (1798-12) встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Якщо поданих сторонами доказів недостатньо, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України (1798-12) .

При вирішенні даного спору та встановлення обставин що пов'язані з поставкою товарів, господарським судам необхідно було врахувати норми Закону України "Про бухгалтерський облік" (996-14) , які дають визначення первинним документам та Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) і встановити хто був платником податку на додану вартість Товариство чи філіал Товариства.

Так, відповідно до п. 1.3 вказаного Закону платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Враховуючи вказану норму, господарському суду необхідно було витребувати свідоцтво платника ПДВ та книгу придбання товарів (робіт, послуг). Разом з тим, у позивача необхідно витребувати книгу продажу товарів (робіт, послуг). З вказаних книг є можливим встановити виконання своїх зобов'язань позивачем та прийняття товару Товариством або його філіалом.

Проте, господарські суди необхідні документи і матеріали для правильного вирішення спору не витребували, надані сторонами докази не дослідили, обмежившись загальними висновками.

Приймаючи оскаржувані рішення і постанову, господарські суди зазначеного не врахували, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

Під час нового розгляду господарському суду необхідно дати оцінку доказам, на які посилається позивач, зокрема довідці Глухівської МДПI № 39/23-30323567 від 24 травня 2005 року.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Ремсервіс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2006 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2007 року у справі № 2-19/1409-2006 (rs399837) скасувати, а справу передати до господарського суду Автономної Республіки Крим на новий розгляд в іншому складі суду.