ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2007 р.
№ 29/489-06-11826 ( rs468308 ) (rs468308)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Шабівської сільської ради
на постанову
від 27.02.07 Одеського апеляційного господарського суду
та на рішення
від 26.12.06
у справі
№29/489-06-11826 ( rs468308 ) (rs468308)
господарського суду
Одеської області
за позовом
Приватного підприємства "Ніка-2"
до
Шабівської сільської ради
про
усунення перешкод у здійсненні реконструкції
за участю представників сторін
від позивача:
Хотін Б.В., дов.
від відповідача:
Сажіна С.М. -директор, Бережна Т.Г., дов.
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Ніка-2" звернулось до господарського
суду Одеської області з позовом про зобов'язання Шабівської
сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області
усунути перешкоди у здійсненні реконструкції бази відпочинку
"Комунальник" шляхом звільнення залишків тимчасових будинків, які
перелічені у Плані-схемі МБТI під літерами "А", "Б", "Ю" із
земельної ділянки, що належить позивачу на праві оренди з 25.12.01
(з урахуванням уточнення).
Рішенням від 26.12.06 господарського суду Одеської області
(суддя Аленін О.Ю.), яке залишено без змін постановою від 27.02.07
Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у
складі: Журавльов О.О. -головуючий, Тофан В.М., Михайлов М.В.)
позовні вимоги задоволено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач з 25.12.01 на
підставі укладеного з Білгород-Дністровською районною радою
договору оренди є орендарем спірної земельної ділянки та згідно з
генеральним планом і проектом забудови здійснює реконструкцію бази
відпочинку "Комунальник", а тимчасові будинки відповідача, які
самовільно збудовані ним на цій земельній ділянці та на момент
розгляду справи є фактично зруйнованими, перешкоджають позивачу в
здійсненні реконструкції.
Ухвалою від 18.04.07 Вищий господарський суд України
призначив до розгляду клопотання про прийняття до провадження
касаційної скарги відповідача, витребувавши у скаржника належні
докази на підтвердження наявності у Хотіна В.Б. повноважень на
підписання цієї касаційної скарги.
Ухвалою від 23.05.07 Вищий господарський суд України прийняв
касаційну скаргу відповідача до провадження, призначивши її до
розгляду в судовому засідання 13.06.07.
В касаційної скарзі заявлені вимоги про скасування рішення і
постанови та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні
позову. Касатор доводить, що судовими інстанціями порушено вимоги
процесуального і матеріального права, не враховано обставини, які
свідчать про знаходження спірного майна у власності відповідача,
та інші докази, надані відповідачем на підтвердження обставин
необгрунтованості позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,
07.09.01 між позивачем (орендар) і Виробничим управлінням
житлово-комунального господарства (орендодавець) укладено договір
оренди нерухомого майна, згідно з яким позивачу надано у володіння
і користування приміщення, які складаються із одного
двоповерхового корпусу на 40 місць, 24 будиночків на 70 місць,
їдальні, душових, туалетів, санітарного блоку, ізолятору,
розташовані за адресою: смт. Затока, вул. Приморська, б/в
"Комунальник". Вказані приміщення передані в оренду позивачу з
метою організації відпочинку і оздоровлення. За умовами п. 1.2
договору строк оренди встановлений -21 рік.
Разом з тим, 25.12.01 між позивачем (орендар) та
Білгород-Дністровською районною радою (орендодавець) укладено
договір оренди земельної ділянки, тією ж датою посвідчений
приватним нотаріусом і зареєстрований у Білгород-Дністровському
районному відділі земельних ресурсів за №47.
За умовами цього договору на підставі рішення
Білгород-Дністровської районної ради №536-ХХIII від 21.12.01
позивачу надано в тимчасове довгострокове користування на умовах
оренди строком на 21 рік земельну ділянку із земель запасу
Білгород-Дністровської районної ради, загальною площею 1,7323 га,
розташовану на Будацькій косі Білгород-Дністровського району
Одеської області біля селища Затока, між базами відпочинку
"Незабудка"та "Лідія"для обслуговування і реконструкції будівель і
споруд бази відпочинку "Комунальник"згідно з планом (схемою)
землекористування, який є невід'ємною частиною договору.
26.12.01 сторони за договором оренди нерухомого майна від
07.09.01, тобто позивач і Виробниче управління
житлово-комунального господарства внесли зміни і доповнення до
договору оренди, згідно з якими позивачу у володіння і
користування передано приміщення, які складаються із двох
двоповерхових будиночків на 70 місць, 20 будиночків дерев'яних на
60 місць, їдальні, прибудови до їдальні, будівель душових,
туалетів, умивальників та більярдної, службових приміщень
(директорської 20 м-2, санітарного блоку, ізолятору 18 м-2,
прибудови для господарських потреб, приміщення для охорони),
розташовані за адресою смт. Затока, вул. Приморська, б/в
"Комунальник".
При цьому п. 3.7 цієї додаткової угоди передбачено, що
позивач зобов'язується після отримання в оренду земельної ділянки
для відсипання, реконструкції й будівництва на базі відпочинку
"Комунальник" (договір №5047 від 25.12.01) не спричиняти шкоди
майну орендодавця.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій
виходили з того, що позивач у справі на підставі оформлених
належним чином документів здійснює реконструкцію бази відпочинку
"Комунальник", майно та земельна ділянка які знаходяться у нього в
оренді на підставі укладеного з Виробничим управлінням
житлово-комунального господарства договору оренди нерухомого майна
від 07.09.01 зі змінами і доповненнями від 26.12.01 та укладеного
з Білгород-Дністровською районною радою договору оренди земельної
ділянки від 25.12.01.
Згідно з вказаними договорами оренди нерухомого майна та
земельної ділянки, які на момент розгляду справи не визнані
недійсними і не розірвані, позивач у справі є титульним
володільцем цього нерухомого майна та земельної ділянки, тобто так
же як і власник цього нерухомого майна та земельної ділянки має
право на пред'явлення позову в разі порушення третьою особою його
права розпорядження або користування цим майном на підставі ст. 48
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
та ст. 391 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, а також ст. 27 Закону України "Про оренду землі"
( 161-14 ) (161-14)
.
Згідно з наявним у матеріалах справи Планом земельної ділянки
бази відпочинку "Комунальник", який 06.02.06 виготовлений КП
"Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації та реєстрації
об'єктів нерухомості", на земельній ділянці бази відпочинку
"Комунальник" розташовані будинки відпочинку під літ. "А" і "Б",
"Ш", "Щ" і "Ю". Власником цих будинків є відповідач у справі на
підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 23.06.05
по справі №22-1679/2005р. Крім того, цим рішенням суду
встановлено, що вказані дерев'яні будинки відпочинку під літ. "А"
і "Б", "Щ" і "Ю", "Ш" є самочинно збудованими. А відповідно до
вимог ч. 4 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду з цивільної
справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для
господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають
значення для вирішення спору.
Тобто встановлені обставини свідчать, що зазначені дерев'яні
будинки відпочинку, власником яких є відповідач у справі і які є
самочинним будівництвом, розташовані на земельній ділянці,
орендованій позивачем, що на підставі належним чином оформлених
документів здійснює реконструкцію бази відпочинку "Комунальник".
При цьому відповідними документами на реконструкцію бази
відпочинку "Комунальник" передбачено знесення всіх споруджень,
розташованих у 100 метровій санітарно-охоронній зоні Чорного моря
і будівництво у дві черги комплексу капітальних споруд і будівель,
які відповідають сучасним архітектурним, планувальним,
технологічним, санітарним і протипожежним вимогам.
Більш того, згідно з наявним у матеріалах справи актом про
наслідки стихійного лиха на базі відпочинку "Комунальник" від
17.08.06, складеним комісією у складі: директора, засновника,
бухгалтера ПП "Ніка-2", представника Білгород-Дністровської
райдержадміністрації, начальника Iнспекції державного
архітектурно-будівельного контролю по Білгород-Дністровському
району, директора бази відпочинку "Незабудка", внаслідок сильного
шторму відбулося порушення тимчасових дерев'яних будиночків під
літ. "А" і "Б", тобто споруд, власником яких є відповідач у
справі. Одночасно наявний у матеріалах справи акт від 14.09.06
свідчить, що позивачем здійснений також частковий демонтаж
тимчасової будівлі відповідача під літ. "Ю" на виконання припису
Iнспекції державного архітектурно-будівельного контролю по
Білгород-Дністровському району від 07.07.06 №00108, згідно з яким
позивачу запропоновано після закінчення сезону 2006 року знести
будівлі, розташовані в 100 метровій зоні узбережжя Чорного моря.
Проте судова колегія не може визнати обгрунтованим висновок
судів про задоволення позову з викладених підстав, оскільки судами
встановлено право власності відповідача на будівлі, розташовані на
спірній у справі земельній ділянці, а наявність підстав для
припинення права власності відповідача, передбачених ст.ст.
346-350 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, позивач не довів.
Крім того, здійснюючи розгляд справи, суди першої та
апеляційної інстанцій не встановили суттєвих обставин у справі.
Відповідно до ст. 391 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
власник майна має
право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права
користування та розпоряджання своїм майном.
Тобто умовою для звернення з позовом і його задоволення
згідно закону є встановлення факту протиправних дій відповідача,
які перешкоджають позивачу здійснювати свої права по реконструкції
бази відпочинку "Комунальник".
Відповідно до ДБН А.2.2-3-2004 від 20.01.04 №8 Державного
комітету з будівництва та архітектури реконструкція -це перебудова
існуючих об'єктів виробничого та цивільного призначення, пов'язана
з удосконаленням виробництва, підвищенням його
техніко-економічного рівня та якості вироблюваної продукції,
поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною
основних техніко-економічних показників (кількість продукції,
потужність, функціональне призначення, геометричні розміри).
Зокрема, згідно з договором оренди земельної ділянки від
25.12.01 орендодавцем визначена Білгород-Дністровська районна
рада, а договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.02.06,
укладений між позивачем і Білгород-Дністровською районною
державною адміністрацією не містить жодних посилань на припинення
вищевказаного договору оренди землі з Білгород-Дністровською
районною радою від 25.12.01.
Оскільки попередній власник спірної земельної ділянки і права
Білгород-Дністровської районної ради не були предметом обговорення
при вирішенні спору, слід визнати недотримання судовими
інстанціями вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до ст.ст. 16, 391 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
власник
має право у судовому порядку вимагати усунення перешкод у
здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено
наявність або відсутність прав відповідача на земельні ділянки, на
яких розташовані належні йому на праві власності об'єкти,
наявність яких передбачає обов'язкове дотримання вимог щодо
захисту прав власника, передбачених ст.ст. 319, 327, 331, 334,
373, 386 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, при настанні обставин, визначених
зокрема у ст.ст. 120, 212 ЗК України.
Як власник земельної ділянки позивач вправі вимагати усунення
перешкод у користуванні нею в разі доведення ним обставин
неправомірного знаходження майна відповідача на цій земельній
ділянці.
Задовольняючи позов, суди не встановили обставини
самовільного зайняття спірної земельної ділянки відповідачем;
повноважні органи по розпорядженню спірною земельною ділянкою
згідно з вимогами земельного законодавства, зокрема ст.ст.
127-128, 134 ЗК України, не надали правової оцінки доводам
відповідача та посиланням його на ухвалу Верховного Суду України
від 18.11.05 та інші судові акти, не навівши підстав їх
відхилення.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що рішення і
постанова у справі підлягають скасуванню, а справа направленню на
новий розгляд для встановлення усіх суттєвих обставин щодо
правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм
законодавства, що регулюють такі правовідносини.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 108, 111-5,
111-7, 111-9-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
27.02.07 та рішення господарського суду Одеської області від
26.12.06 у справі №29/489-06-11826 ( rs468308 ) (rs468308)
скасувати, а
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький