39/201 (32/426) (32/426) Про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - Текст документа

Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2006 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2005 у справі №32/426 скасовано, справу №32/426 передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Залученою місцевим господарським судом до участі у справі третьою особою ТОВ "Едельвейс" заявлено самостійні вимоги до ТОВ "АМС" та СПД-ФО ОСОБА_1 про визнання недійсним укладеного ними договору купівлі-продажу нерухомого майна НОМЕР_1 від 08.12.2003.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2006 у справі №39/201 (32/426) (суддя Ліпинський О.В.) у позові ТОВ "АМС" відмовлено, позов ТОВ "Едельвейс" задоволено, визнано недійсним укладений Приватним підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ "АМС" договір НОМЕР_1 купівлі-продажу нерухомого майна від 08.12.2003 із моменту його укладення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2007 (головуючий суддя Логвиненко А.О., судді Павловський П.П., Чус О.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2006 у справі №39/201 (32/426) залишене без змін.

ТОВ "АМС" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на судові рішення у справі №39/201 (32/426), просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову ТОВ "АМС" та відмову у позові ТОВ "Едельвейс", оскільки вважає себе добросовісним набувачем спірного майна, вказує на невірне застосування судами ст.ст. 48, 225 ЦК УРСР (1540-06) , зазначає, що стаття 1 ГПК України (1798-12) не дає можливості на задоволення вимог ТОВ "Едельвейс", оскільки його права не порушено з огляду на відсутність доказів в підтвердження прав на спірне майно.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Едельвейс" заперечує, що ТОВ "АМС" є добросовісним набувачем спірного майна та вказує, що питання реституції не входило до предмету позовних вимог, просить залишити без змін оскаржувані рішення та постанову.

Вищим господарським судом України ухвалою від 22.05.2007 у справі №39/201 (32/426) порушено касаційне провадження.

Розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, колегією суддів встановлено, що судові рішення по справі №39/201 (32/426) прийнято з порушенням норм процесуального і матеріального права з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України (1798-12) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.12.2003 між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна НОМЕР_1, відповідно до п.1.1 договору продавець (відповідач-1) передав у власність, а покупець (позивач) прийняв у власність нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а саме автомийку загальною площею 255,9м-2.

Пунктом 2.1 договору сторони визначили вартість нерухомого майна, що підлягає оплаті покупцем, становить 55000 грн. Згідно доданих до матеріалів справи видаткових касових ордерів, оплата за придбане майно була здійснена в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2006 у справі №32/426 встановлено, що при вирішенні спору у даній справі про визнання вказаного договору купівлі-продажу дійсним та про визнання права власності на майно місцевим господарським судом з огляду на ст.225 ЦК УРСР (1540-06) не з'ясовано належним чином власника майна на час розгляду спору з урахуванням, зокрема, що договір датовано 2003 роком, не перевірено матеріали інвентарної справи КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", у зв'язку з чим не з'ясовано та не враховано наявність довідки-характеристики на відчужуваний об'єкт, що характеризує об'єкт продажу, наявність правовстановлювального документа на об'єкт продажу, який би підтверджував його належність продавцю, не з'ясовано, особу, що будувала об'єкт, не перевірено документацію по будівництву об'єкта продажу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що господарським судом першої інстанції при новому розгляді справи, а також апеляційним господарським судом при перегляді рішення місцевого господарського суду, не було належним чином виконано вищезазначених вказівок господарського суду касаційної інстанції, які відповідно до вимог ст.111-12 ГПК України (1798-12) є обов'язковими під час нового розгляду справи.

Апеляційним господарським судом вказано на постанову Вищого господарського суду України від 18.04.2006 у даній справі, але не вик онано її вказівки. Саме для з'ясування дійсних прав ТОВ "Едельвейс" щодо спірного майна касаційна інстанція зобов'язувала залучити його третьою особою у даній справі. Залучивши до участі у справі ТОВ "Едельвейс", суди мали витребувати додаткові необхідні для розгляду спору докази, всебічно, повно і об'єктивно розглянути в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, та прийняти відповідне рішення.

Задовольняючи позов ТОВ "Едельвейс", суди попередніх інстанцій не встановили, чи мало місце порушення його прав, не з'ясували, які права має ТОВ "Едельвейс" на спірне майно і чим це підтверджується, судами не встановлено особу, що будувала об'єкт, не витребувано у сторін та третьої особи і не перевірено належним чином документацію по будівництву об'єкта продажу.

Висновки судів попередніх інстанцій є суперечливими.

Постанова апеляційної інстанції вказує, що ТОВ "Едельвейс" вважає, що спірний об'єкт розташовано на земельній ділянці, наданій йому у користування.

Суди не встановили, чи дійсно спірний об'єкт розташовано на земельній ділянці ТОВ "Едельвейс", не дослідили, чи зверталися позивач і відповідач 1 у встановленому порядку про надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно.

Що стосується самочинного будівництва, то порядок набуття права власності на таке майно передбачений статтею 376 цього Кодексу.

За висновками судів, зокрема, посилаючись на ст.105 ЦК УРСР (1540-06) , суди тим самим погоджуються, що спірний об'єкт самочинно збудував саме відповідач 1.

Пункт 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" N 3 від 28.04.78 із змінами вказує, що визнаючи угоду недійсною, суд, якщо інше не передбачено законом, своїм рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах.

Вказане є безумовним при застосуванні судом ст.48 ЦК УРСР (1540-06) , що не враховано судами.

Посилання апеляційної інстанції на ст.83 ГПК України (1798-12) є неправомірним, оскільки суди в даному випадку її не застосовували в порядку ст.83 ГПК України (1798-12) .

Враховуючи вищевикладене, судом касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги встановлено, що прийняті господарськими судами судові рішення не грунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, тому вказані рішення не відповідають положенням ст. 43 ГПК України (1798-12) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За п. 3 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги судом касаційної інстанції встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій з недостатньою повнотою, що є порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.43 ГПК України (1798-12) , допущено помилки у застосуванні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим вказані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду згідно п.3 ст.111-9 ГПК України (1798-12) .

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати вищенаведене, витребувати додаткові необхідні для розгляду спору докази, всебічно, повно і об'єктивно розглянути в судовому процесі всі обставини та докази по справі в їх сукупності, та прийняти відповідне рішення з належним мотивуванням.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "АМС" господарського суду Дніпропетровської області у справі №39/201 (32/426) задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2006 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2007 у справі №39/201 (32/426) скасувати.