Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г. –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Акціонерного комерційного банку "Форум" (далі – Банк) справу за його позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі – СДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

У серпні 2007 року Банк звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ від 29 січня 2007 року № 0000114310/0, а також прийняті у результаті його оскарження: від 7 березня 2007 року № 0000114310/1; від 23 травня 2007 року № 0000114310/2; від 19 липня 2007 року № 0000114310/3, – якими позивачу нараховано 749 688 грн 75 коп. податку з доходів найманих працівників, у тому числі 249 896 грн 25 коп. основного платежу та 499 792 грн 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 28 вересня 2007 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2009 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 10 грудня 2009 року ухвалені у справі судові рішення скасував, у задоволенні позову відмовив.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами Банк, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України скасувати рішення касаційного суду та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій. На обґрунтування скарги позивач послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 грудня 2008 року у справі за аналогічним позовом, у якій, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга є обґрунтованою з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі – Закон № 889-IV (889-15) ) до загального річного оподатковуваного доходу включається, зокрема дохід у вигляді процентів (дисконтних доходів). У пункті 7.2 статті 7 цього Закону наведено перелік об’єктів оподаткування, ставка податку для яких становить 5 відсотків, зокрема для процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок). При цьому, згідно з підпунктом 22.1.4 пункту 22.1 статті 22 Закону № 889-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункт 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 цього Закону у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу, зокрема доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок), набирає чинності з 1 січня 2010 року.

Як установлено судами, приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення, СДПІ виходила з того, що з 1 липня 2003 року по 30 вересня 2006 року (період, що перевірявся) Банк, виплачуючи фізичним особам відсотки по субординованому боргу, у порушення вимог підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.2.3 пункту 9.2 статті 9 та підпункту "а" пункту 17.2 статті 17 Закону № 889-IV не утримував та не сплачував до бюджету податок з доходів фізичних осіб.

На обґрунтування рішень про задоволення позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій послалися на те, що кошти, залучені позивачем від фізичних осіб на умовах субординованого боргу, є різновидом банківського вкладу, у зв’язку з чим, згідно з підпунктом 22.1.4 пункту 22.1 статті 22 Закону № 889-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податок на доходи фізичних осіб при сплаті процентів за цими вкладами не утримується до 1 січня 2010 року.

Скасовуючи судові рішення попередніх судів, Вищий адміністративний суд України керувався тим, що призупинення чинності підпункту 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV не стосується процентів, нарахованих на субординований борг, оскільки останні підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Із таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

У статті 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" наведено визначення вкладу (депозиту), згідно з яким, це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до абзацу першого пункту 4 частини 3 статті 30 цього Закону субординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди.

Зі змісту пункту 1.2 глави 1 розділу III Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368 (z0841-01) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 року за № 841/6032 (z0841-01) (у редакції, чинній з 22 грудня 2005 року), вбачається, що кошти, залучені на умовах субординованого боргу, враховуються до додаткового капіталу банку у вигляді позик, кредитів, депозитів.

Вимоги, встановлені Національним банком України для договорів про залучення коштів на умовах субординованого боргу, не змінюють змісту цього договору як договору банківського вкладу (депозиту).

Посилання касаційного суду на тривалий строк запозичення таких коштів, можливість їх конвертування та включення до капіталу банку як підстави для відмежування від коштів банківського вкладу (депозиту) є необґрунтованим, оскільки залучені банком на умовах субординованого боргу кошти є для фізичної особи банківським вкладом (депозитом). Тому ці доводи не спростовують правильність висновків попередніх судів.

Чинне законодавство України (стаття 1060 Цивільного кодексу України) дозволяє залучення коштів як у вигляді вкладів на вимогу, так і у вигляді строкових вкладів.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача, а суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення цих судів, помилково застосував норми матеріального права.

З урахуванням наведеного рішення касаційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Акціонерного комерційного банку "Форум" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України (rs7275747) від 10 грудня 2009 року скасувати, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2009 року залишити в силі.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Рішення касаційного суду скасовано та залишено у силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони дійшли правильного висновку про те, що кошти залучені банком від фізичних осіб на умовах субординованого боргу є різновидом банківського вкладу, у зв’язку з чим, згідно з підпунктом 22.1.4 пункту 22.1 статті 22 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податок на доходи фізичних осіб при сплаті процентів за цими вкладами не утримується до 1 січня 2010 року.