16/173 Про стягнення заборгованості та збитків за договором поставки товару - Текст документа

ТОВ фірма "Агро" ЛТД звернулось до господарського суду Iвано - Франківської області з позовом до ТОВ "Надвірнянський завод молочних продуктів" про стягнення 1001416,54 грн., а саме: 602 220,47 грн. -суми основного боргу; 61 019,05 грн. суми пені; 2 507,63 грн. суми 3% річних; 2 774,60 грн. суми збитків, спричинених інфляційними процесами; 175 000,00 грн. неотриманий прибуток; 157 894,79 грн. суми завданих збитків, посилаючись, зокрема, на статті 16, 526, пункт 1 статті 550, статтю 611, частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України (435-15) , частину 2 статті 193, статті 216, 217 Господарського кодексу України (436-15) (з урахуванням суду заяви про зменшення позовних вимог - том 2 а.с. 8).

Заявою від 27.11.2006 р. позивач просив суд стягнути з відповідача 7256,44 грн. витрат зі сплати процентів за користування кредитними коштами (том 2 а.с. 145).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що за умовами договору, укладеного між сторонами 06.03.206 р., позивач поставив відповідачу продукції на суму 1455270,47 грн.

Відповідачем проведено часткову оплату на суму 841500,00 грн., а з 17.05.2006 р. повністю припинена оплата за поставлені товари.

Згідно з умовами договору, сторони передбачили, що за порушення строків оплати товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 2% від суми простроченої оплати за кожен день прострочки (пункт 9.2 договору). А пунктом 9.1 договору передбачено, що за порушення умов договору винна сторона відшкодовує завдані цим збитки, у тому числі не отриманий прибуток, у порядку, передбаченому чинним законодавством.

12.05.2006 позивач направив відповідачу претензію, на яку відповідач 17.05.2006 р. надав відповідь у якій визнавав існуючу заборгованість в розмірі 440876,05 грн., проте не сплатив.

У відзиві на позовну заяву ТОВ "Надвірнянський завод молочних продуктів" зазначав, що позовні вимоги позивача не можуть грунтуватися на положеннях укладеного між сторонами договору від 06.03.2006 р., оскільки предмет договору не відповідає предмету фактичних поставок, здійснених позивачем, а тому позивачем не може ставитися питання про стягнення пені в розмірі 62 543,65 грн., оскільки такий вид неустойки має бути передбачений договором, а також безпідставним є нарахування суми за неотриманий прибуток в розмірі 175000,00 грн. та суми завданих збитків в розмірі 157894,79 грн.

У доповненнях до відзиву на позовну заяву ТОВ "Надвірнянський завод молочних продуктів" зазначав, що сума основного боргу відповідача станом на 19.06.2006 р. становить 311 005, 00 грн., яку відповідачем обчислено керуючись Протоколом погодження договірної ціни від 06.03.2006 до договору, укладеного між сторонами. Крім того, розмір пені, розрахований відповідачем відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань" (543/96-ВР) , становить 17 588, 26 грн., а не 61 019, 05 грн., як це зазначено в позовній заяві.

Щодо стягнення суми неотриманого прибутку в розмірі 175 000, 00 грн., позивачем не доведено реальність одержання ним таких доходів, отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволення.

Позивачем не надано доказів про розмір отриманого ним кредиту від банку, відсутні копії платіжних документів про сплату відсотків за кредит.

А також, відповідач зазначав, що є незрозумілим причинний зв'язок між відносинами відповідача з позивачем і штрафними санкціями, застосованими до позивача з боку третіх осіб (том 2 а.с. 23-28).

Рішенням господарського суду Iвано-Франківської області від 27.11.2006 р. (суддя Калашник В.О.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Надвірнянський завод молочних продуктів" на користь ТОВ Фірма "Агро ЛТД" заборгованість за поставлену продукцію в сумі 1 000 712,19 грн., а саме: - 602 220,47 грн. суму основного боргу;

- 61 019,05 грн. пені;

- 2 507,63 грн. річних;

- 2 774,60 грн. інфляційних збитків;

- 173 434,00 грн. суму неотриманого прибутку;

- 158 756,44 грн. суму завданих збитків.

В решті суми позовних вимог, провадження у справі припинено.

Мотивуючи рішення суд зазначив, що на виконання укладеного між сторонами договору позивачем було поставлено відповідачу, продукції на загальну суму 1 455 270,47 грн., в свою чергу, банківськими виписками підтверджено оплату продукції відповідачем частково на суму 853 050,00 грн., у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що сума заборгованості відповідача становить 602 220,47 грн.

Судом визнано правомірним нарахування позивачем на підставі пункту 9.2 договору пені в розмірі 0,2 % від суми простроченої оплати за кожен день прострочки, а також відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (435-15) нарахування збитків спричинених інфляційними процесами та 3 % річних від простроченої суми.

Крім того, керуючись частинами 1, 2 статті 224 та частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України (436-15) , а також пунктом 9.1 договору від 06.03.2006 р., суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 158 756,44 грн., розмір яких складається з розміру фактично сплачених санкцій за невиконання позивачем зобов'язання перед фірмою "SAPTER LIMITED" -151 500, 00 грн. та розміром процентів за користування кредитними коштами -7 256,44 грн., а також стягнення суми неориманого прибутку у розмірі 173 434,00 грн.

За апеляційною скаргою ТОВ "Надвірнянський завод молочних продуктів" Львівський апеляційний господарський суд (судді: Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.), переглянувши рішення від 27.11.2006 р. господарського суду Iвано-Франківської області в апеляційному порядку, постановою від 15.03.2007 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ТОВ "Надвірнянський завод молочних продуктів" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, обгрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 368, 623, 655, 691, 673, 674, 712 Цивільного кодексу України (435-15) , статті 3 Закону України "Про підтвердження відповідності" (2406-14) , норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань" (543/96-ВР) .

Скаржник зазначає, що при винесенні постанови судом апеляційної інстанції, при визначенні суми основного боргу за договором не було взято до уваги визначеної сторонами ціни на товар; не встановлено кількості поставленого товару, що б відповідав ДСТУ, ветеринарним та санітарним нормам.

Крім того, скаржник зауважив, що згідно поданих позивачем розрахунків, сума пені, яка має сплачуватися відповідачем становить 61019,05 грн., однак розрахована у відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань" (543/96-ВР) сума пені складає 17588,26 грн.

На думку скаржника, судом не вмотивовано стягнення неотриманого прибутку (упущеної вигоди) саме в розмірі 173 434,00 грн..

Судом апеляційної інстанції не встановлено наявність причинного зв'язку між сплатою позивачем відсотків за кредитом та порядком виконання відповідачем своїх зобов'язань. Копії платіжних документів про сплату відсотків за користування кредитними коштами в матеріалах справи відсутні.

До того ж, заявник вважає, що судами першої та апеляційної інстанції, порушено пункт 5 статті 54 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , щодо наявності обгрунтованого розрахунку позовних вимог, порушено статтю 4-3 вказаного кодексу стосовно того, що особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими до суду доказами.

Скаржник зазначає, що наведені судами мотиви про відмову від виконання зобов'язань, вину відповідача та про відповідальність відповідача у вигляді сплати штрафу і відшкодування збитків є безпідставними, оскільки у встановленому законом порядку суди не встановили наявності правового зобов'язання відповідача перед позивачем

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ фірма "Агро" ЛТД проти доводів касаційної скарги заперечило, просило в її задоволенні відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (436-15) , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України (436-15) один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції 06.03.2006 р. між ТОВ фірма "Агро" ЛТД (Продавець) та ТОВ "Надвірнянський завод молочних продуктів" (Покупець) було укладено договір, за умовами якого позивач - Продавець зобов'язувався поставляти і передавити у власність Покупцю молоко пастеризоване, а відповідач -Покупець зобов'язувався приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 5.3 договору загальна вартість договору визначається сумарно відповідно до всіх виконаних Продавцем замовлень Покупця.

Порядок розрахунків сторони визначили у пункті 6.1 договору, за яким розрахунки за товар здійснюються в безготівковому порядку на умовах 100 % попередньої оплати, але не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання товару.

ТОВ фірма "Агро" ЛТД поставлено ТОВ "Надвірнянський завод молочних продуктів" товару на суму 1 455 270,47 грн. на підставі наступних документів:

- товарно-транспортних накладних філії "Західно-Українські сири" ТОВ фірми "Агро" ЛТД;

- розхідних накладних, перелік яких у вигляді реєстрів наявні в матеріалах справи;

- податкових накладних № 1191 від 15.04.2006 р., № 1389 від 30.04.2006 р., № 1461 від 31.05.2006 р.;

- довіреностей на отримання товару серії ЯКЮ №844378 від 31.05.2006 р., серії ЯКЮ № 844379 від 03.04.2006 р., серії ЯКЮ № 844345 від 31.03.2006 р.;

- зведених розхідних накладних ТОВ фірми "Арго"ЛТД № 26 від 31.03.2006 р., № 70 від 30.04.2006 р., № 66 від 31.05.2006 р.;

- розхідної накладної № 56 від 15.04.2006 р.;

- Аудиторського висновку "Про виконання умов договору і підтвердження дебіторської заборгованості між ТОВ фірми "Агро" ЛТД та ТОВ "Надвірнянський завод молочних продуктів" від 10.10.2006 р.

На підставі банківських виписок від 06.03.2006 р., 07.03.2006 р., 08.03.2006 р., 09.03.2006 р., 16.03.2006 р., 17.03.2006 р., 22 .03.2006 р., 29.03.2006 р., 04.06.2006 р., 05.04.2006 р.,19.04.2006 р., 21.04.2006 р., 20.04.2006 р., 25.04.2006 р., 26.04.2006 р., 04.05.2006 р. суд встановив, що відповідачем оплачено поставлені товари на загальну суму 853 050,00 грн.

У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що загальна сума заборгованості відповідача становить 602 220,47 грн.

Проте, колегія суддів з таким висновком погодитися не може з наступних підстав.

Пунктом 5.1 договору від 06.03.2006 р. сторони передбачили, що Покупець оплачує поставлений Продавцем товар за цінами, погодженими між сторонами в Протоколі погодження договірної ціни, за формою відповідно до Додатку № 1, який є додатком та складовою договору.

Відповідно до пункту 5.2 договору ціни можуть бути змінені за домовленістю Сторін через кожних 15 календарних днів. Узгодження цін може відбуватися не пізніше 1 робочого дня до дати кожної окремої партії молока.

Зі змісту пункту 11.1 договору вбачається, що умови цього договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов'язковим укладенням письмового документа.

Як вбачається з матеріалів справи Протоколом погодження договірної ціни від 06.03.2006 р., який є додатком до договору № 1, сторони дійшли згоди щодо встановлення ціни (том 2 а.с. 113).

Письмових документів щодо зміни ціни, оформлених відповідно до умов договору, матеріали справи не містять.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу та штрафних санкцій суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що на підставі наданих позивачем доказів щодо поставки відповідачу товару на суму 1 455 270,47 грн. та часткової сплати відповідачем 853 050,00 грн., сума боргу становить 602 220,47 грн.

Разом з тим, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зі змісту наведеної норми випливає, що, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом.

В порушення викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень надано оцінку лише поданим позивачем доказам та його доводам, натомість, доводи відповідача, зокрема, щодо того, що сума богу за договором від 06.03.2006 р. менша та станом на 19.06.2006 р. становить 311 005, 00 грн., яку відповідачем обчислено на підставі Протоколу погодження договірної ціни від 06.03.2006 до договору, укладеного між сторонами, залишились поза увагою господарських судів, підстави відхилення вказаних доводів у рішенні та постанові не наведені, оцінка їм не надана.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми збитків та суми неотриманого прибутку, на підставі частин 1, 2 статті 224 та частини 1 статті 225 Господарського суду України, господарський суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором від 06.03.2006 р. щодо оплати поставленого йому товару, позивач - ТОВ фірма "Арго" ЛТД зазнав збитків, що складаються з розміру фактично сплачених санкцій за невиконання зобов'язання перед фірмою "SAPTER LIMITED" та розміром процентів за користування кредитними коштами. Крім того, розмір неотриманого прибутку, який відображений у вигляді економічного аналізу доцільності проведення операції купівлі -продажу казеїну технічного від 01.11.2006 р., мав становити 173 434,00 грн.

Відповідно до пункту 1 статті 611 Цивільного кодексу України (435-15) у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 вказаного кодексу передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За приписам и статті 224 Господарського кодексу України (436-15) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (435-15) , особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 1 статті 225 цього кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного зобов'язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як - то:

- протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

- шкідливий результат такої поведінки (збитки);

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

- вина правопорушника.

Як вбачається зі змісту судових рішень, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення збитків та неотриманого прибутку, суди дійшли висновку, що сплата коштів відповідачем надала б позивачу реальну можливість закупівлі товару за договором купівлі-продажу № 03-05/06 від 03.05.2006 р. з ТОВ "Лайт-Iнвест", а як наслідок і можливість виконати умови зовнішньо -економічного контракту.

Проте, судами не взято до уваги, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення.

За відсутності хоча б одного з визначених елементів цивільна відповідальність не настає.

Таким чином, судами були задоволені позовні вимоги щодо стягнення збитків, не встановивши наявність повного складу цивільного правопорушення, що має значення для правильного вирішення спору.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно пункту 3 статті 84 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Крім того, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 6 Постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.

Мотивувальна частина рішення повинна містити також посилання на Закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Проте, судові рішення в даній справі цим вимогам не відповідають, оскільки не містять жодної норми матеріального права, якою регулюються правовідносини щодо стягнення збитків.

Крім того, судами не встановлена правова природа цих збитків з урахуванням приписів діючого законодавства.

Відповідно до статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду, або постанови апеляційного господарського суду є порушення, або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом Iвано -Франківської області та Львівським апеляційним господарським судом під час здійснення судового провадження та прийнятті рішення та постанови не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Iвано -Франківської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Керуючись статтями 43, 107, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Iвано -Франківської області від 27.11.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2007 р. у справі № 16/173 (rs531726) господарського суду Iвано -Франківської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Iвано -Франківської області.