ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2007 р.
№ 11/503
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.
судді Васищака I.М.
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю
"Самміт-Агро-Юкрейн"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.03.2007р.
у справі №11/503
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Самміт-Агро-Юкрейн"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро"
про стягнення 1 235 567,48 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Семеняка В.В. (довіреність №17 від 17.01.07),
від відповідача: Бонтлаб В.В., Перкова Н.В. (довіреність від
02.04.07),
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Самміт-Агро-Юкрейн"
звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" і просило
суд стягнути з останнього 1 235 567,48 грн. боргу.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням
відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого від позивача
товару (засоби захисту рослин та оприскувачі).
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.11.2006р.
(суддя Євсіков О.О.) позов задоволено повністю: присуджено до
стягнення з відповідача 1 235 567,48 грн. заборгованості.
Рішення мотивовано обгрунтованістю і доведеністю позовних
вимог та відсутністю підстав для задоволення заяви відповідача про
застосування строку позовної давності, оскільки цей строк
позивачем не пропущено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
19.03.2007р. (головуючий, суддя Вербицька О.В., судді Коваленко
В.М., Пантелієнко В.О.) рішення суду першої інстанції скасовано та
ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позову з підстав
ненадання позивачем належних та допустимих доказів в обгрунтування
своїх позовних вимог. Також, суд апеляційної інстанції дійшов
висновку про те, що вимога позивача від 19.06.2006р. про сплату
боргу не відповідає по формі і змісту ст.222 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, а тому не може вважатись належним та допустимим
доказом.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції,
позивач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що
ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права,
залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування
судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні
оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що
підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що за усною угодою сторін,
укладеною у січні 2003 року, позивач поставив відповідачу товар
(засоби захисту рослин), а відповідач його отримав та оплатив на
суму 168 525,60 грн., що підтверджується наявними у матеріалах
справи накладними, банківськими виписками, та не заперечується
сторонами.
17.02.2003р. між сторонами укладена письмова дистриб'юторська
угода №14-2003/Д відповідно до умов якої, позивач зобов'язався
поставляти товар, перелік яких наведений у додатках №1 та №2 до
даної угоди, у належному товарному вигляді, чітко дотримуватись
термінів поставок кожної партії товару, що обумовлюються сторонами
в рахунках-фактурах (п.2.1., 3.2.2., 3.2.3), а
відповідач -протягом трьох днів проводити оплату виставлених
рахунків-фактур за ціною на кожний вид товару, яка фіксується в
гривнях в рахунках-фактурах по офіційному курсу НБУ гривні до
долару США на день виставлення рахунку-фактури (п.3.1.10., 4.1.).
Пунктом 6.2 угоди сторони встановили, що право власності на
товар переходить до відповідача в момент отримання ним товару та
товаросупровідних документів. Термін дії угоди встановлено з
моменту підписання угоди і до 31.12.2003р. (п.8.1).
На виконання вказаних усної та письмової угод позивач
поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 7 091 757,54
грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи двосторонньо
підписаними накладними, довіреностями на отримання товару.
Враховуючи, що між сторонами укладалися угоди про зарахування
зустрічних позовних вимог (а.с.33,34, 36 т.2), відповідно до яких
борг відповідача перед позивачем припинився на загальну суму 372
606,60 грн., а також часткову оплату відповідачем товару на суму 5
483 583,46 грн., що підтверджується банківськими виписками, то
борг відповідача перед позивачем становить 1 235 567,53 грн.
Позивач надіслав відповідачу вимогу №1156 від 19.06.2006р.
про сплату залишку боргу в порядку, передбаченому ст.530 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
(а.с.151-160 т.2), яка залишилися відповідачем
без виконання.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції
про те, що між сторонами виникли правовідносини з купівлі-продажу
товару, в силу яких у позивача виникло право вимагати у
відповідача оплати товару, а у останнього -обов'язок його
оплатити, не зважаючи, при цьому, на закінчення терміну дії
дистриб'юторської угоди №14-2003/Д від 17.02.2003р., оскільки
згідно ч.7 ст.180 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та ст.631 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від
відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії
договору.
Відповідно до ст.264 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав
чинності 01.01.2004р., перебіг позовної давності переривається
вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або
іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності
починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної
давності, до нового строку не зараховується.
Відповідач надіслав позивачу лист №277 від 07.05.2004р., в
якому він визнав наявність заборгованості перед позивачем, яка
утворилася з 2003р., та зобов'язався її погасити до 30.05.2004р.
(а.с.16 т.3). Як вірно визнано судом першої інстанції надіслання
відповідачем цього листа перервало перебіг строку позовної
давності, і він розпочався заново, а саме з 31.05.2004р. Тому, на
час звернення позивача до суду з даним позовом у вересні 2006 року
строк позовної давності не закінчився.
Враховуючи встановлення судом першої інстанції факту
порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого у
позивача товару, що також не заперечується відповідачем у його
відзивах на позов, відсутності пропуску строку позовної давності,
суд дійшов правильного висновку щодо обгрунтованості позову.
Висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність
позовних вимог з посиланням на те, що наявні у матеріалах справи
накладні, довіреності, банківські виписки не містять посилання на
будь-який договір, колегія суддів вважає безпідставним.
Так, відповідно до ст.33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна
сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як
на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми
предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права
та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав
позову, та фактів, якими відповідач обгрунтовує заперечення проти
позову.
Між тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів того,
що між сторонами існували інші угоди, ні ж ті, на які посилається
позивач, і які є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач у
своїх відзивах на позов (а.с.6, 57-58 т.3) не заперечував, а
навпаки підтвердив існування між сторонами договірних відносин,
починаючи з 16 січня 2003р., а також існування у нього
заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму -1
235 567,48 грн., посилаючись лише на те, що строк позовної
давності для її стягнення пропущено.
Безпідставними є доводи суду апеляційної інстанції відносно
того, що надіслана позивачем відповідачу вимога від 19.06.2006р.
не відповідає ст.222 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, а тому не може бути
визнана належним та допустимим доказом.
Названа норма визначає досудовий порядок реалізації
господарсько-правової відповідальності та визначає, що суб'єкт
господарювання, чиї права та законні інтереси порушено, має право
звернутися до порушника цих прав або інтересів з претензією, але у
разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших
санкцій.
Разом з тим, звертаючись до суду з даним позовом, позивач
просив суд захистити його порушене право шляхом присудження до
стягнення з відповідача суми боргу, яка виникла внаслідок
неналежного виконання останнім зобов'язання щодо оплати товару, а
не шляхом відшкодування збитків чи застосування штрафних санкцій.
Окрім того, застосовуючи приписи ст.222 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно
до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р.
№15-рп/2002 ( v015p710-02 ) (v015p710-02)
зі справи №1-2/2002 (справа про
досудове врегулювання спорів), встановлення законом або договором
досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів
правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий
захист.
Статтею 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що якщо строк
виконання божником обов'язку не встановлений або визначений
моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його
виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий
обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо
обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів
цивільного законодавства.
Оскільки названою нормою не визначено яку саме форму повинна
мати вимога про виконання зобов'язання, то у суду апеляційної
інстанції не було правових підстав стверджувати, що направлена
позивачем відповідачу вимога від 19.06.2006р. не відповідає
чинному законодавству.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи
спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та
всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку,
дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які
грунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з
дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у
суду апеляційної інстанції не було правових підстав для його
скасування.
За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції
підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм
матеріального та процесуального права, а рішення суду першої
інстанції залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Самміт-Агро-Юкрейн" задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.03.2007р. у справі №11/503 скасувати.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2006р.
залишити в силі.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя I.М.Васищак
Суддя В.М.Палій