ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2007 р.
№ 40/377 ( rs497085 ) (rs497085)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
державного підприємства "Донецька залізниця" в особі
Краснолиманської дирекції залізничних перевезень (далі Залізниця)
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду
від
14.03.07
у справі
№ 40/377
господарського суду
Донецької області
за позовом
Залізниці
до
товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна
збагачувальна фабрика "Узлівська" (далі Товариство)
про
стягнення 7 866,00 грн.
В судових засіданнях взяли участь представники
- позивача:
Ширяєва О.О. (за дов. № Н-01/1510 від 11.05.07);
- відповідача:
не з'явились.
Ухвалою від 27.04.07 колегії суддів Вищого господарського
суду України у складі: головуючого -Першикова Є.В.,
суддів -Савенко Г.В., Ходаківської I.П., утвореному розпорядженням
заступника Голови Вищого господарського суду України від 09.04.04,
касаційна скарга Залізниці № 210/59 від 10.04.07 була прийнята до
провадження, розгляд справи призначено на 07.06.07.
Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в
установленому порядку, документів які б свідчили про її
неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду
України не надходило, отже усіх учасників судового процесу
відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 07.06.07
будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового
процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У судове засідання 07.06.07 представники Товариства не
з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду
учасників судового процесу було попереджено, що неявка без
поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення
розгляду справи на інші строки, а від Товариства повідомлень щодо
неможливості участі у судовому засіданні 07.06.07 до колегії
суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа
розглядається за наявними матеріалами справи за участі
представника Залізниці.
У зв'язку з перебуванням судді Савенко Г.В. на лікарняному,
розпорядженням від 06.06.07 заступника Голови Вищого
господарського суду України для розгляду справи № 40/377
( rs497085 ) (rs497085)
господарського суду Донецької області, призначеної до
перегляду на 07.06.07, було створено колегію суддів у складі:
головуючий -Першиков Є.В., судді -Данилова Т.Б., Ходаківська I.П.
Про вказані обставини представника сторони було повідомлено
на початку судового засідання 07.06.07. Відводів складу колегії
суддів не заявлено.
За згодою представника сторони, відповідно до ч. 2 ст. 85 та
ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 07.06.07 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 09.01.07 господарського суду Донецької області
(суддя Підченко Ю.О.) у задоволенні позовних вимог Залізниці
відмовлено повністю.
Постановою від 14.03.07 Донецького апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий -Дзюба
О.М., судді -Діброва Г.I., Стойка О.В.) апеляційну скаргу
Залізниці залишено без задоволення, а рішення від 09.01.07
господарського суду Донецької області -без змін.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи
не доведена вина одержувача у затримці вагонів після закінчення
терміну безоплатного зберігання, оскільки така затримка відбулась
у зв'язку з відповідною затримкою митного оформлення документів.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій,
Залізниця звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить рішення від 09.01.07
господарського суду Донецької області та постанову від 14.03.07
Донецького апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти
по справі нове рішення, яким позовні вимоги Залізниці
задовольнити.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ст.ст. 46, 62 Статуту залізниць
України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, п.п. 5, 8 Правил зберігання вантажів та ст.
43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, скаржник зазначає про ненадання Товариством до
попередніх судових інстанцій доказів відсутності його вини або
поважності причин у зволіканні з розмитненням вантажу.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну
скаргу Залізниці -без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони,
суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи правильність застосування
судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 23.09.02 між Залізницею та Товариством було
укладено договір № 1/19 про подачу та забирання вагонів на
залізничну під'їзну колію, яка належить Залізниці при станції
Трудова Донецької залізниці (станція призначення).
Також, на підставі наданих сторонами доказів по справі судами
першої та апеляційної інстанції встановлено, що 29.11.05 між
сторонами було укладено договір № 26005 про організацію перевезень
вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані
Залізницею послуги, яким передбачена плата за користування
вагонами та контейнерами, поданими на під'їзні колії, згідно з
Правилами користування вагонами і контейнерами.
При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями
встановлено, що 17.05.06 о 00 годині 25 хвилин на станцію Трудова
на адресу Товариства поїздом № 4702 прибули 5 вагонів з вантажем,
які були затримані митною службою та знаходились на коліях станції
в очікуванні розвантаження до 22.05.06 до 17 годин 40 хвилин у
зв'язку з затримкою митного оформлення документів, про що було
складено акт загальної форми № 1682 від 17.05.06.
На підставі матеріалів справи місцевим та апеляційним судами
встановлено, що у зв'язку з зазначеними обставинами, відповідно до
п. 8 Правил зберігання вантажів Залізницею з посиланням на
зберігання вантажу понад термін безоплатного зберігання, на
підставі накопичувальної картки № 245262 було нараховано
Товариству збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у
сумі 7 866,00 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з
матеріалів справи, предметом спору є стягнення збору за зберігання
вантажів у вагонах на станції призначення в очікуванні митного
оформлення.
Загальні умови перевезення вантажів у відповідності із ст.
306 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, а також особливі
умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим кодексом
і виданими відповідно до нього транспортними кодексами,
транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Частина 5 статті 307 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
встановлює, що умови перевезення вантажів окремими
видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів
господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними
кодексами транспортними статутами та іншими нормативно-правовими
актами.
Пункт 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою
Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457 ( 457-98-п ) (457-98-п)
,
встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж,
що надійшов на його адресу, терміни вивезення і порядок зберігання
вантажів установлюються Правилами.
Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно
протягом доби. Цей термін обчислюється з 24 години дати
вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24
години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.
За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін
справляється плата, встановлена тарифом.
Відповідно до п. 8 Правил зберігання вантажів (розділ 7
Правил перевезень вантажів), затверджених наказом Міністерства
транспорту України від 21.11.00 № 644 ( z0862-00 ) (z0862-00)
, який
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.00 за №
866/5087, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у
разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення
терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця
затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на
прикордонних, припортових станціях тощо). Термін безоплатного
зберігання обчислюється, зокрема, при затримці -з моменту
затримки.
Пункт 2.3 розділу 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів
залізничним транспортом України (Тарифне керівництво № 1),
затвердженого Наказом Міністерства транспорту від 15.11.99 № 551
( z0828-99 ) (z0828-99)
, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
01.12.99 за № 828/4121, встановив, що за зберігання у вагонах
вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і
незагального користування, але не подані під вивантаження з вини
одержувача, збір справляється після закінчення терміну
безоплатного зберігання, що визначається з 24- години дати
повідомлення одержувача про прибуття вантажу.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
вирішуючи справу з посиланням на норми Митного кодексу України
( 92-15 ) (92-15)
, попередніми судовими інстанціями не враховані вимоги
ст. 45 Митного кодексу ( 92-15 ) (92-15)
, яка покладає на осіб, які
переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон
України чи провадять діяльність, контроль за якою цим Кодексом
покладено на митні органи, обов'язок подавати митним органам
документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю.
Стаття 87 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
визначила, що
декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать
товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон
України, або уповноважені ними митні брокери (посередники).
Обов'язки та відповідальність декларанта передбачені у ст. 88
Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
.
При вирішенні спору по суті судами першої та апеляційної
інстанцій не встановлено, хто виконував обов'язки декларанта по
спірних відправках, чи виконувала Залізниця обов'язки по митному
декларуванню вантажів на підставі окремої угоди з Товариством
(брокерської угоди), оскільки ст. 113 Митного кодексу України
( 92-15 ) (92-15)
покладає на працівників залізничного транспорту
обов'язок сприяти посадовим особам митних органів у виконанні ними
свої службових обов'язків, а не декларувати вантажі, які
знаходяться під митним контролем.
Звільняючи Товариство від плати за зберігання вантажу через
те, що Залізницею не доведено вину вантажоодержувача в зберіганні
вантажу понад термін безоплатного зберігання, судом першої
інстанції не враховано вимоги ст. 614 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, яка встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання,
несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не
встановлено договором або законом. При цьому особа є невинуватою,
якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо
належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить
особа, яка порушила зобов'язання.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу на те, що місцевим та апеляційним судами не було
надано правової оцінки акту загальної форми, складеному
Залізницею, який відповідно до п. 129 Статуту залізниць України
( 457-98-п ) (457-98-п)
є підставою для стягнення збору за зберігання
вантажу. Крім того, судами досліджено та не надано правової
оцінки, чи мало місце зберігання вантажу у вагонах на станції
призначення понад термін безкоштовного зберігання.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що спір був розглянутий попередніми судовими
інстанціями без дослідження в повному обсязі обставин справи та
норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного,
повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх
сукупності та призвело до прийняття рішення з помилковим
застосуванням норм матеріального права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
апеляційною інстанцією не лише норм матеріального та
процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки
доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України
наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції
касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення, ухвалені
у справі , підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий
розгляд до господарського суду Донецької області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державного підприємства "Донецька залізниця"
в особі Краснолиманської дирекції залізничних перевезень № 210/59
від 10.04.07 задовольнити частково.
Рішення від 09.01.07 господарського суду Донецької області та
постанову від 14.03.07 Донецького апеляційного господарського суду
по справі № 40/377 ( rs497085 ) (rs497085)
господарського суду Донецької
області скасувати а справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
I.Ходаківська