ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2007 р.
№ 17/610-06 ( rs321804 ) (rs321804)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
розглянувши матеріали касаційної скарги
Відкритого акціонерного товариства "Сумське автотранспортне
підприємство 15927"
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.07
у справі
№ 17/610-06 ( rs321804 ) (rs321804)
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Сумське автотранспортне
підприємство 15927"
до
за участю
Сумської районної державної адміністрації
Прокурора Сумського району
про
стягнення 84061,82 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Лисенко С.I.- за дов. від 12.12.06
від відповідача: Єрмоленко Г.М. -за дов. №1818 від 06.06.07,
Наталіч I.I. -за дов. від 06.06.07 №817, Нагорний В.Б. -за дов.
від 06.06.07 №816.
від прокурора: прокурор відділу Генеральної прокуратури
України Савицька О.- посвідчення №231.
Відкритим акціонерним товариством "Сумське автотранспортне
підприємство 15927" у вересні 2006 року заявлений позов про
стягнення з Сумської районної державної адміністрації 84 061,82
грн. витрат у зв'язку з
доповідач: Добролюбова Т.В.
безкоштовним наданням послуг з перевезення пільгових
категорій пасажирів на приміських маршрутах Сумського району.
Обгрунтовуючи вимоги позивач посилався на порушення відповідачем
умов договору №1 від 13.01.05 про державне замовлення на соціально
значущі послуги автомобільного транспорту, приписи статті 525
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
щодо неприпустимості
односторонньої відмови від зобов'язань та статті 904 вказаного
Кодексу, якою унормовано, що за договором про безоплатне надання
послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні
витрати, необхідні для виконання договору.
Рішенням господарського суду Сумської області від 07.12.06,
ухваленим суддею Коваленко О.В., позовні вимоги задоволені
повністю. Вмотивовуючи рішення суд зазначав про підтвердження
факту несплати відповідачем спірної суми за договором. Разом з
цим, суд посилався на приписи статті 11 Закону України "Про
автомобільний транспорт" ( 2344-14 ) (2344-14)
, Постанови Кабінету Міністрів
України від 04.03.02 №256 ( 256-2002-п ) (256-2002-п)
, якою було затверджено
порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення
заходів з виконання державних програм соціального захисту
населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, Iнструкції
про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським
транспортом на маршрутах, яка затверджена наказом Міністерства
статистики України від 27.05.96 №150 ( z0258-96 ) (z0258-96)
та приписи
статей 526, 904 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії
суддів, Могилєвкіна Ю.О.- головуючого, Пушай В.I., Плужник О.В.,
постановою від 26.02.07, перевірене рішення у справі, за
апеляційним поданням прокурора Сумського району м. Суми, скасував.
В задоволенні позовних вимог відмовив. Постанова суду вмотивована
тим, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про
перевезення ним пасажирів пільгових категорій, не надано доказів,
підтверджуючих факт витрат, їх розмір та обгрунтованість. Суд
визнав безпідставним застосування судом першої інстанції приписів
статті 904 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
до спірних
відносин, оскільки договором і Порядком фінансування видатків
місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних
програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з
державного бюджету повне відшкодування не передбачено.
Відкрите акціонерне товариство "Сумське автотранспортне
підприємство 15927" звернулось до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі
скасувати, як ухвалену з порушенням норм матеріального та
процесуального права, а рішення у справі залишити без змін.
Обгрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначив про хибність
висновку суду апеляційної інстанції щодо недоведеності розміру
витрат, оскільки, позивачем до позовної заяви залучено копії
розрахунків фактичної втрати доходів та актів звірки
взаєморозрахунків, також надавалися для огляду судові первинні
бухгалтерські документи, які підтверджують розмір виручки,
отриманої від перевезення. При цьому, скаржник наголошував на
порушенні судом положень частини 2 статті 6, статті 60 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та статті 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, адже, судом необгрунтовано прийнято
до уваги Розпорядження №111 від 09.02.06 Голови Сумської Районної
державної адміністрації. Водночас, заявник вказує на те, що сума
позовних вимог відповідачем взагалі не заперечувалася під час
розгляду спору. У судовому засіданні скаржник доповнив доводи
касаційної скарги посиланням на порушення судом апеляційної
інстанції статті 49 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо розподілу судових витрат. Скаржник твердить про
безпідставне покладання на нього обов'язку сплати державного мита
за результатами вирішення спору судом апеляційної інстанцій, адже,
ним сплачувалось мито при поданні позовної заяви до господарського
суду першої інстанції.
Від Сумської районної державної адміністрації, Прокурора
Сумського району відзиви на касаційну скаргу судом не отримані.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді
Добролюбової Т.В. та пояснення представників сторін, переглянувши
матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування апеляційним судом приписів чинного
законодавства, відзначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом апеляційної інстанції приписів матеріального і
процесуального законодавства.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та
підтверджено матеріалами справи, що 13.01.05 між Сумською районною
державною адміністрацією -замовником та Відкритим акціонерним
товариством "Сумське автотранспортне підприємство
15927" -перевізником укладено договір №1 про державне замовлення
на соціально значущі послуги автомобільного транспорту. Відповідно
до умов договору перевізник зобов'язувався перевозити пільгові
категорії пасажирів на маршрутах приміського сполучення Сумського
району в термін з 01.01.2005 до 31.12.2005 року, а замовник
зобов'язувався компенсувати збитки від даних перевезень і створити
необхідні умови для їх забезпечення. Підпунктом 2.2.5 пункту 2.2
договору передбачено, що замовник зобов'язується сплачувати
розрахункову суму компенсації перевізнику збитків від
безкоштовного проїзду громадян, які користуються пільгами в оплаті
проїзду, щомісячно в межах коштів затверджених державним бюджетом
на 2005 рік. Також суди встановили, що 13.02.06 між сторонами
укладений договір, яким було продовжено строк дії договору №1 до
14.04.06. Окрім цього, сторони узгодили, що умови цього договору
поширюються на відносини між ними щодо надання соціально значущих
послуг автомобільного транспорту, в тому числі відшкодування
витрат, понесених від перевезення пільгової категорії громадян,
які виникли до його укладення, у період починаючи з 01.01.06. Як
вбачається з матеріалів справи, предметом позову є
матеріально-правова вимога Відкритого акціонерного товариства
"Сумське автотранспортне підприємство 15927" про стягнення з
Сумської районної державної адміністрації 84061,82 грн. витрат за
пільгове перевезення громадян на приміських маршрутах Сумського
району. Підставою позову є договір від 13.02.06 про продовження
дії договору №1 та статті 525, 904 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
. Відмовляючи у задоволенні вимог суд апеляційної
інстанції правильно дійшов висновку про недоведеність позивачем
обгрунтованості та розміру витрат з безкоштовного надання послуг у
перевезенні пільгових категорій пасажирів за січень-квітень 2006
року. Основні засади організації та діяльності автомобільного
транспорту визначаються Законом України "Про автомобільний
транспорт" ( 2344-14 ) (2344-14)
. Відповідно до статті 11 названого Закону,
організація перевезень пасажирів на автобусних маршрутах
загального користування здійснюється в межах повноважень урядовим
органом державного управління на автомобільному транспорті,
місцевими державними адміністраціями у порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України. Статтею 12 Закону України "Про
автомобільний транспорт" ( 2344-14 ) (2344-14)
встановлено, що соціально
значущими послугами автомобільного транспорту загального
користування є послуги з перевезення пасажирів автобусними
маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими
органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до
законодавства. Пунктом 1 Порядку фінансування видатків місцевих
бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм
соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного
бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №256
( 256-2002-п ) (256-2002-п)
встановлено, що цей Порядок визначає механізм
фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з
виконання державних програм соціального захисту населення щодо
компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій
громадян. Згідно пункту 5-1 Порядку підприємствам транспорту не
відшкодовуються за рахунок субвенцій з державного бюджету втрати
їх доходів від перевезень окремих категорій громадян, що мають
відповідні пільги, та інші видатки. Порядок обліку перевезених
пасажирів у міському сполученні, встановлений
Iнструкцією про порядок обліку пасажирів, що перевозяться
громадським транспортом на маршрутах, затвердженою Наказом
Міністерства статистики України від 27.05.96 №150 ( z0258-96 ) (z0258-96)
.
Відповідно до пункту 6.2 вказаної Iнструкції кількість перевезених
пасажирів у приміському сполученні визначається як сума
перевезених пасажирів за разовими квитками (талонами),
абонементними квитками та пасажирів з правом безплатного проїзду.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на
які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у
доведенні їх переконливості. Господарський суд апеляційної
інстанції визнав, що позивачем не надано і відповідно матеріали
справи не містять доказів, які свідчать про перевезення пасажирів
пільгових категорій, перевезення яких відшкодовується за рахунок
субвенцій державного бюджету, кількість перевезених пасажирів за
разовими квитками, розмір виручки на приміських маршрутах,
вартість 1 пас. км., середню довжину поїздки 1 пасажира, кількість
рейсів. Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 904 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
за договором про безоплатне надання
послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні
витрати, необхідні для виконання договору. Апеляційний суд
обгрунтовано визнав, що договір від 13.02.06 про продовження
строку дії договору №1 до 14.04.06, умовами якого позивач
обгрунтував свої вимоги, не містить обов'язку відповідача з
відшкодування заявленої суми. Водночас, судами встановлено, що
пунктом 2.5 укладеного договору передбачено зобов'язання
відповідача сплачувати розрахункову суму компенсації позивачеві
збитків від безкоштовного проїзду громадян, які користуються
пільгами в оплаті проїзду щомісячно в межах коштів, затверджених
Державним бюджетом на 2005 рік, на його розрахунковий рахунок.
Відповідно до затвердженого розподілу до бюджету підлягають
відшкодуванню позивачеві витрати з безкоштовного надання послуг з
перевезення пільгових категорій пасажирів у сумі 40 880,00 грн.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою від
13.02.06 про внесення змін до договору від 13.01.05 не встановлено
в межах якої суми, передбачається відшкодування витрат позивачеві
за безкоштовне надання послуг з перевезення у 2006 році. Таким
чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановленого
апеляційною інстанцією. Посилання скаржника на те, що розмір
позовних вимог відповідачем не заперечувався спростовуються
текстом апеляційного подання у цій справі, доводи якого
грунтуються на твердженні про безпідставність і бездоказовість
заявленої до стягнення суми. Твердження скаржника про незаконне
стягнення з нього в доход державного бюджету 420, 31 грн.
державного мита за результатами вирішення спору судом апеляційної
інстанцій, колегія суддів визнає помилковим, з огляду на наступне.
Розмір та порядок сплати державного мита встановлені Декретом
Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ) (7-93)
. Згідно
статті 2 названого Декрету державне мито справляється у випадку
звернення до господарських судів, зокрема, із позовних заяв та
апеляційних скарг на рішення суду. Відповідно до статті 49
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
стороні
на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує
мито за рахунок другої сторони. Окрім цього, у разі відмови у
позові в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших
підстав, державне мито покладається на позивача.
Згідно з приписами частини 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти їх.
За таких обставин, колегія суддів визнає, що апеляційним
господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам
справи, порушень норм матеріального та процесуального права не
вбачається, тому переглянута постанова відповідає чинному
законодавству України, а доводи касаційної скарги визнаються
непереконливими, оскільки спростовані матеріалами справи.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
26.02.2007 у справі № 17/610-06 ( rs321804 ) (rs321804)
залишити без змін.
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сумське
автотранспортне підприємство 15927" залишити без задоволення.
Головуючий, суддя
Т. Добролюбова
Судді
Т. Гоголь
Л. Продаєвич