Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В. Овечкін -головуючого,

Є. Чернов -доповідач

В. Цвігун

за участю представників сторін:

Головного управління НБУ в АР Крим

Затолокін Р.С. -(головний юрисконсульт)

розглянув касаційну скаргу

ВАТ "Акціонерний банк "Морський"

на постанову

Севастопольського апеляційного господарського суду від 02 березня 2006 року

у справі

№ 20-7/389 господарського суду м. Севастополя

за позовом

Національного банку України в особі Гловного управління НБУ в АР Крим

до

ВАТ "Акціонерний банк "Морський"

про стягнення штрафу за порушення валютного законодавства

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 10.01.2006 (суддя Г.Iлюхіна) в позовних вимогах про стягнення штрафу за порушення валютного законодавства у зв'язку з несвоєчасним поданням "декларації № 294 про валютні цінності, доходи та майно, які належать резиденту України та знаходяться за її межами станом на 01.10.2002" відмовлено.

Рішення суду мотивовано тими обставинами, що неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій. Натомість позивачем розширено сферу застосування штрафних санкцій за порушення, які не передбачають їх застосування. Відповідач не здійснював депозитних операцій чи інших, передбачених розділами 2 та 3 Декларації. Пропущено передбачений ст. 250 Господарського кодексу України (436-15) строк протягом якого до суб'єкта господарювання можуть бути застосовані санкції.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.03.2006 (судді: Н.Горошко, В.Сотула, Ю.Борисова) рішення господарського суду скасовано, позов задоволено.

Апеляційна постанова мотивована тими обставинами, що фінансові санкції за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю не відносяться до адміністративно-господарських санкцій, передбачених главою 27 Господарського кодексу України (436-15) , а аналіз суб'єктного складу та характеру спірних правовідносин дозволяє дійти висновку, що до порушників правил валютного регулювання і валютного контролю, які не є суб'єктами господарювання, міри відповідальності застосовуються незалежно від строку вчинення порушення.

Відповідач у касаційній скарзі просить апеляційну постанову скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального права внаслідок неправильної юридичної оцінки обставин справи.

Скаржник вважає, що апеляційна інстанція дійшла неправильного висновку щодо незастосування до спірних правовідносин строків застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України (436-15) , не враховано, що Декрет не містить вимоги щодо декларування доходів резидентів, за своїми визначеннями доходи не відносяться ні до валютних цінностей, ні до майна, що свідчить про неправильне застосування апеляційною інстанцією ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) .

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Постановляючи рішення та апеляційну постанову у справі місцевий господарський суд та господарський суд апеляційної інстанції не враховали, що з 01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України.

Пунктом 1 ст. 3 цього Кодексу визначено поняття справи адміністративної юрисдикції - як переданого на вирішення адміністративного суду публічно-правового спору, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До компетенції адміністративних судів відповідно до пункту 1 ст. 17 названого Кодексу віднесені, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно -правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відтак, суб'єктний склад та характер правовідносин у цій справі свідчить про те, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

У відповідності з пунктом 7 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) в редакції Закону України від 06.10.2005 року №2953-IV "Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України" (2953-15) , після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, позовні заяви у господарських справах, що віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, а також апеляційні, касаційні скарги (подання) в таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

За таких обставин, господарські суди першої та апеляційної інстанції припустився порушення, не врахувавши наведених норм та не застосувавши перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , розглянувши справу за нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Враховуючи викладене, апеляційна постанова та рішення господарського суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню, а справа - передачі до господарського суду першої інстанції для розгляду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.03.2006 та рішення господарського суду м. Севастополя від 10.01.2006 у справі № 20-7/389 господарського суду м. Севастополя скасувати.

Справу № 20-7/389 передати на новий розгляд до господарського суду м. Севастополя.