ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2007 р.
№ 30/365
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка I.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Національного комплексу "Експоцентр України" на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 року у
справі №30/365 за позовом Національного комплексу "Експоцентр
України" до Громадської організації "Центр муніципального
менеджменту (Хабітат)" про стягнення неустойки,
У С Т А Н О В И В:
У травні 2006 року позивач звернувся до господарського суду
м. Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення неустойки
в сумі 28 428,49 грн. у зв'язку з невиконанням обов'язку щодо
повернення орендованого майна після припинення договору оренди.
Рішенням господарського суду м. Києва від 05.09.2006 року
позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 28
428,49 грн. неустойки.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
12.03.2007 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано
та в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач вважає, що апеляційним судом
порушено норми матеріального та поцесуального права, і тому
просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої
інстанції залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що оскаржена
постанова відповідає вимогам чинного законодавства, і тому просить
залишити її без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи
і
прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Доповідач -Вовк I.В.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2001 року між
сторонами було укладено договір оренди нерухомого майна №30/1, за
умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове
платне користування частину будівлі площею 46,9 кв.м., що
перебуває на балансі позивача і розташована за адресою:м. Київ,
вул. Хрещатик, 2.
Відповідно до п.9.2 договору термін його дії встановлено до
01.06.2002 року.
Додатковою угодою №2 від 01.08.2003 року термін дії
зазначеного договору було продовжено до 31.05.2004 року, а
додатковою угодою №3 від 29.12.2002 року - до 31.12.2004 року.
П. 9.2 договору передбачено, що у разі відсутності заяви
однієї з сторін про припинення або зміну цього договору після
закінчення строку його чинності протягом місяця, договір
вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах,
які були передбачені цим договором.
За п.2.4 договору у разі припинення цього договору орендоване
майно повертається відповідачем позивачу. Відповідач повертає
майно позивачу аналогічно порядку, встановленому при передачі
майна відповідачу цим договором. Майно вважається поверненим
позивачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
Згідно п. 7.1 договору сторони визначили, що за невиконання
або неналежне виконання зобов'язань за цим договором вони несуть
відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства
України.
Після закінчення строку дії договору протягом місяця позивач
надіслав відповідачу повідомлення, якими попереджав останнього про
припинення договору, та у зв'язку з цим просив звільнити
орендоване приміщення.
У відповідь на зазначені повідомлення відповідач надіслав
позивачу листи, якими інформував про те, що попередження позивача
прийнято до уваги, але разом з цим, орендовані приміщення
звільнені не були.
22.02.2006 року позивач направив відповідачу претензію з
вимогою сплатити неустойку за порушення зобов'язання за договором
оренди з повернення орендованого майна в розмірі 28 428,49 грн.,
яку відповідач залишив без відповіді.
Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про
стягнення неустойки у зв'язку з невиконанням обов'язку щодо
повернення орендованого майна після припинення договору оренди.
За ст. 610 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
порушенням зобов'язання є
його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених
змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ст.611 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що у разі порушення
зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або
законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у разі припинення
договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві
річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального
зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі,
наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у
розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний
господарський суд виходив з того, що приміщення не звільнялося
третьою особою (ООН), і вина відповідача за порушення зобов'язання
за договором при цьому відсутня, і тому правові підстави
покладення на відповідача відповідальності за прострочення
повернення орендованого приміщення відсутні.
Проте, з такими висновками апеляційного господарського суду
погодитись не можна, оскільки суд апеляційної інстанції не звернув
уваги на наведені вимоги норм матеріального права, які регулюють
спірні відносини, та не врахував того, що обов'язок повернути
орендоване майно на підставі спірного договору виник саме у
відповідача. До того ж, цим висновкам апеляційним судом не
наведено правового обгрунтування.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що позивач
виконав взяті на себе зобов'язання за спірним договором, а
відповідач зобов'язання з повернення позивачу орендованого майна
після припинення договору не виконав, порушивши цим умови договору
та вимоги закону.
Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку
про наявність правових підстав для стягнення з відповідача
неустойки встановленої законом за час прострочення у зв'язку з
порушенням зобов'язання з повернення орендованого приміщення й
обгрунтовано задовольнив позов.
За таких обставин, постанову апеляційного господарського суду
не можна визнати законною й обгрунтованою, і тому вона підлягає
скасуванню, а рішення місцевого господарського суду відповідає
матеріалам справи та вимогам закону, і тому його необхідно
залишити без змін.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Національного комплексу "Експоцентр України"
задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.03.2007 року скасувати, а рішення господарського суду м. Києва
від 05.09.2006 року залишити без змін.
Головуючий суддя В. Перепічай
Судді I. Вовк
П.Гончарук