Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого 

Подоляк О.А.

суддів :

Козир Т.П., Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Колективного підприємства "Компас"

на  постанову

від 31.01.2007 р. Київського апеляційного господарського суду

у  справі

№ 23/391

за  позовом

ТОВ "Український промисловий банк" (надалі -Товариство)

до

Колективного підприємства "Компас" (надалі -Підприємство)

про

визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача

-  Поляков О.Е.

від відповідача

-  не з'явились

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2006 р. Товариство звернулось до суду з позовом до Підприємства про визнання недійсним укладеного сторонами договору оперативного лізингу нежилого приміщення № 2/03 від 21.07.2003 р. на підставі ст. 202, ч. 3 ст. 207 ГК України (436-15) , ч. 3 ст. 203, ст. ст. 215, 229 ЦК України (435-15) .

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2006 р. (суддя Демидова А.М.) з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (1798-12) припинено провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2007 р. (судді: Кондес Л.О., Бондар С.В., Куровський С.В.) ухвалу господарського суду міста Києва від 10.10.2006 р. скасовано, а справу передано для розгляду господарському суду міста Києва.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Статтею 124 Конституції України (254к/96-ВР) визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про судоустрій" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 ст. 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України (254к/96-ВР) та законами. Відповідно до ч. 1 ст. 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Згідно з ч. 3 зазначеної статті ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. визначено, що частина 2 ст. 124 Конституції України (254к/96-ВР) передбачає право громадянина, юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі громадяни та юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Громадяни та юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) . Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ГПК України (1798-12) сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України (1798-12) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України (1798-12) , а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Встановивши наявність згаданих умов, апеляційний господарський суд обгрунтовано спростував помилковий висновок місцевого господарського суду про те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, у зв'язку з чим підставно скасував ухвалу господарського суду міста Києва від 10.10.2006 р. та, врахувавши положення ч. 4 ст. 106 ГПК України (1798-12) , правомірно передав справу на розгляд господарського суду першої інстанції.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства не знайшли свого підтвердження.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду, яка є законною та обгрунтованою.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Колективного підприємства "Компас" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2007 р. у справі № 23/391 залишити без змін.