Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака I.М., Палій В.М., за участю представника позивача О. Горжеєвої (дов. від 2.02.07), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Київ" на постанову від 26 липня 2005 року Одеського апеляційного господарського суду у справі № 11/121-05-4085 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Київ" до Новодофінівської сільської ради та товариства з обмеженою відповідальністю "Бриз Плюс" про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю "Київ" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Новодофінівської сільської ради та товариства з обмеженою відповідальністю "Бриз Плюс" про визнання недійсним договору № 20 оренди земельної ділянки площею 2,1 га, що знаходиться на території Новодофінівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.

Новодофінівська сільська рада позов визнала.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13 червня 2005 року позов задоволено з мотивів недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26 липня 2005 року (судді Т. Величко, Л. Бандура, Л. Бойко) рішення скасовано і в позові відмовлено з мотивів безпідставності.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ" просить постанову скасувати з підстав незастосування та неправильного застосування господарським судом статей 13 і 15 Закону України "Про оренду землі" (161-14) , статей 220, 628 Цивільного кодексу України, статті 290 Господарського кодексу України (436-15) , статей 53, 83 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та залишити в силі рішення.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте відповідачі право на подання відзиву на касаційну скаргу не використали і їхні представники в судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що в 2004 році Новодофінівська сільська рада та товариство з обмеженою відповідальністю "Бриз Плюс" уклали договір № 20, відповідно до умов якого орендодавець передає земельну ділянку площею 2, 1га для розміщення інфраструктури відпочинку та рибальства: надання місця для короткотермінового проживання в літніх будиночках, котеджах, квартирах, які здають під час відпускного сезону (далі-Договір).

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2004 року прокуратура Комінтернівського району Одеської області внесла протест на рішення Новодофінівської сільської ради від 12 березня 2004 року про надання земельної ділянки в оренду у зв'язку з порушенням статті 15 Закону України "Про земельну ділянку", який задоволено. При цьому Договір розірваний не був.

На підставі договору від 1 квітня 2005 року Новодофінівська сільська рада передала в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Київ" земельну ділянку площею 2,8 га, в межах якої знаходиться 0, 7 га землі, яка надавалася в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Бриз Плюс".

Встановивши, що Договір не містить обов'язкових істотних умов: не встановлені місце розташування земельної ділянки; відсутні умови індексації орендної плати та перегляду її розміру; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, а також недодержання контрагентами вимог закону про нотаріальне посвідчення Договору, місцевий господарський суд задовольнив позов.

Скасовуючи рішення та відмовляючи в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що Договір не порушує прав позивача.

Колегія суддів вважає цей висновок помилковим, оскільки суд дійшов його без врахування чинного законодавства.

За змістом частин 2 і 3 статті 215 Цивільного кодексу України (435-15) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За правилами статті 13 Закону України "Про оренду землі" (161-14) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 цього Закону визначені істотні умови договору оренди землі і відсутність у договорі однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним відповідно до закону.

Господарським судом встановлено, що умови Договору цим вимогам закону не відповідають.

Також господарським судом було встановлено, що Договір нотаріально посвідчений не був, що в силу вимог статті 220 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції статті 290 Господарського кодексу України (436-15) , статті 220 Цивільного кодексу України, статей 13 і 15 Закону України "Про оренду землі" (161-14) зумовлює скасування постанови цього суду та залишення в силі рішення місцевого господарського суду.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Київ" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26 липня 2005 року у справі № 11/121-05-4085 скасувати.

Рішення господарського суду Одеської області від 13 червня 2005 року залишити в силі.