8/545-06 Про витребування майна з чужого незаконного володіння - Текст документа

за позовом ліквідатора суб'єкта -підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (далі -СПД ОСОБА_1) в особі арбітражного керуючого ОСОБА_2 (далі -Ліквідатор)

до товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Червоносільська" (далі -Товариство), с. Червоне Сумської області,

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача -Бугрименка М.М., Шелюка А.В.,

Ліквідатор звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про зобов'язання Товариства передати позивачеві майно, що знаходилося у відповідача на відповідальному зберіганні, а саме -48 263 м-3 піску вартістю 193 051,68 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 25.12.2006 (суддя Кіяшко В.I.) позов задоволено. Судове рішення мотивовано необхідністю повернення майна відповідно до умов укладеного сторонами договору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2007 (колегія суддів у складі: Погребняк В.Я. -головуючий, судді Горбачова Л.П., Кравець Т.В.) рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано та в позові відмовлено. Постанову апеляційного суду мотивовано відсутністю правових підстав для витребування майна через фіктивність договору зберігання.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Ліквідатор просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило постанову суду апеляційної інстанції зі справи залишити без змін, а скаргу -без задоволення.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі -ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим господарським судом встановлено, що:

- 05.01.2005 СПД ОСОБА_1 і Товариством було укладено договір передачі товару на відповідальне зберігання (далі -Договір зберігання);

- на підставі Договору зберігання та довіреності від 05.01.2005 серії НОМЕР_1 представником Товариство одержано на відповідальне зберігання 48 263 м-3 піску на суму 193 051,68 грн. (а.с. 9, 10, 11);

- відповідно до пункту 3.1 Договору зберігання Товариство зобов'язалося в першу чергу виконувати відвантаження піску особі, яка його залишила на зберігання;

- ухвалою господарського суду Сумської області від 10.04.2006 зі справи № 6/33-06 за заявою СПД ОСОБА_1 порушено провадження про визнання її банкрутом;

- постановою названого суду від 10.04.2006 зі справи № 6/33-06 СПД ОСОБА_1 визнано банкрутом та призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2;

- Ліквідатор 21.08.2006 звернувся до Товариства з претензією, в якій просив створити умови для відвантаження та вивозу 48 263 м-3 піску, яку відповідачем залишено без відповіді.

Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що:

- Товариство не мало дозвільних документів для розробки кар'єру та добування піску;

- 05.01.2005 Товариством (продавець) і СПД ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за яким продавець зобов'язався поставити та передати покупцеві 48 263 м-3 піску кар'єрного для будівництва загальною вартістю 193 051,68 грн.;

- зазначений договір купівлі-продажу є фіктивним та таким, що вчинений без наміру створити правові наслідки, що встановлено в ході розслідування кримінальної справи № 05660016;

- відповідно до листа прокуратури Сумського району Сумської області від 28.12.2006 НОМЕР_2 громадянин ОСОБА_3 підробив підписи представника Товариства та СПД ОСОБА_1 на Договорі зберігання, довіреність від 05.01.2005 НОМЕР_1 та накладну від 05.01.2005 НОМЕР_3; про підробку наведених документів зазначено і в постанові слідчого прокуратури Сумського району Сумської області з кримінальної справи № 05660016 про направлення кримінальної справи до суду;

- фіктивність Договору зберігання підтверджується і постановою Сумського районного суду від 26.10.2006 про закриття кримінальної справи № 05660016, пояснювальною ОСОБА_4 від 18.12.2006 та заявами СПД ОСОБА_1 від 23.02.2007;

- Товариство Договір зберігання не укладало, що підтверджується ходом розслідування кримінальної справи, в якій доведено підробку підписів посадових осіб Товариства;

- у постанові Сумського районного суду від 26.10.2006 про закриття кримінальної справи № 05660016 зазначено, що Договір зберігання не було обліковано Товариством;

- недійсність Договору зберігання встановлено господарським судом Сумської області у межах справи № 4/47-07 за позовом Товариства до СПД ОСОБА_1 про визнання недійсним згаданого договору;

- Товариство перебувало в процедурі банкрутства, але СПД ОСОБА_1 з вимогами до нього у цій процедурі не звертався.

Причиною виникнення спору зі справи є питання щодо наявності правових підстав для примусового витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до частини першої статті 936 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України (435-15) ) за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною першою та другою статті 949 ЦК України (435-15) зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості; річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Статтею 953 ЦК України (435-15) передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України; обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте на порушення приписів статті 35 ГПК України (1798-12) апеляційний суд, обгрунтовуючи прийняте ним рішення послався на встановлення ряду фактів у межах здійснення провадження з кримінальної справи (зокрема, підроблення договору, довіреності та накладної, непідписання договору зберігання посадовими особами Товариства, неприйняття майна Товариством на зберігання, інше), тоді як згідно з частиною третьою цієї статті для господарського суду є обов'язковим лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, та виключно при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

В даному ж випадку зазначені фактичні обставини підлягали встановленню і дослідженню самими місцевим та апеляційним господарськими судами, що розглядали господарську справу з дотриманням передбачених процесуальним законодавством правил дослідження та оцінки доказів.

Отже, попередні судові інстанції мали дати власну оцінку усім доводам і запереченням сторін, проте ними цього здійснено не було.

Судом апеляційної інстанції, крім того, не було встановлено й факту набрання законної сили рішенням господарського суду Сумської області від 15.02.2007 зі справи 4/47-07, а матеріали справи взагалі не містять постанови Сумського районного суду від 26.10.2006 про закриття кримінальної справи № 05660016, хоча на неї є посилання в постанові апеляційного суду із зазначенням аркушів справи "66-69".

Таким чином, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України (1798-12) є підставою для скасування прийнятих ними судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України (1798-12) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 -111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 в особі арбітражного керуючого ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Сумської області від 25.12.2006 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2007 зі справи № 8/545-06 (rs414235) скасувати.