14/243-15/263/06-9/329/06 Про визнання права власності на рухоме майно - Текст документа

Науково-виробнича фірма "Кліо-К" ЛТД звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом до ВАТ "Запорізький завод надпотужних трансформаторів" про визнання позивача власником трансформатора АТДЦТН200000/220/110УI (заводський №122) та зобов'язання відповідача передати позивачу зазначений у позові трансформатор.

Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою від 24.05.06 Вищий господарський суд України рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи позивач змінив позовні вимоги стосовно передання трансформатору, виклавши їх наступним чином: стягнути з відповідача збитки в розмірі 4248060 грн. на підставі ст.ст. 193, 225, 226, 265 ГК України (436-15) , ст.ст. 530, 532 ЦК України (435-15) ; а також подав заяву про відмову від позову в частині вимог про визнання права власності на спірний трансформатор.

Рішенням від 18.01.07 господарського суду Запорізької області (суддя Нечипуренко О.М.), яке залишено без змін постановою від 27.03.07 Запорізького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Шевченко Т.М. -головуючого, Радченко О.П., Юхименко О.В.), припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання права власності на трансформатор, а в задоволенні вимог про стягнення збитків відмовлено з причин пропуску строку позовної давності.

Ухвалою від 16.05.07 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та задоволення позову новим рішенням.

Касатор доводить, що висновки судових інстанцій суперечать встановленим обставинам щодо неотримання позивачем трансформатору АТД ЦТН 200000/220/110У1 на підставі укладеного між позивачем та відповідачем контракту №191 від 29.04.96 з доповненнями і змінами, оплати по узгодженій вартості та порушення відповідачем зобов'язань по угоді.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що станом на 26.12.01 позивач здійснив оплату (1517283 грн.) трансформатора за Контрактом №191, що підтверджується актом звірки надходження грошових коштів по Контракту №191 від 29.04.96 і не заперечується відповідачем у справі.

Також сторони уклали договір №356, в якому зазначили про неспроможність позивача прийняти виготовлений трансформатор саме з вини замовника (НВФ "КЛIО-К" ЛТД"), тому відповідач зобов'язався зберігати трансформатор, а замовник (позивач) -здійснювати оплату послуг зі зберігання трансформатора відповідно до умов, визначених в Контракті №191. Сторони обумовили строк дії зазначеного договору -до 31.12.02.

Крім того, 01.06.02 сторони уклади Додаткову угоду до Контракту №191, в якій зазначили, що послуги за зберігання трансформатору відповідно до умов пункту 4.2 Контракту, складають 970000 грн., і відвантаження трансформатору відбудеться після повної сплати за зберігання; по всім іншим питанням діють умови Контракту №191 від 29.04.96.

Перелічені вище Договір №356 від 26.12.01, Додаткова угода від 01.06.02 не розірвані, не визнані недійсними у встановленому законом порядку, разом з тим, взяті на себе зобов'язання за ними позивачем не виконані.

Оскільки невідвантаження позивачу трансформатора відбулося з вини саме позивача через невиконання ним зобов'язань за угодами, укладеними між сторонами у справі, а позивачем не доведено, які саме умови Контракту порушено відповідачем, тобто не доведено порушення договірних зобов'язань відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності господарського правопорушення в діях відповідача, які б призвели до завдання позивачу збитків у розмірі 4248060 грн. При цьому суд послався на положення ст. 225 ГК України (436-15) , згідно з якою до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна. За висновком суду, оскільки трансформатор не був власністю позивача, тому він не мін зазнати збитків від втрати трансформатора, його пошкодження, або знищення.

Проте суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що 26.05.02 додатковою угодою до Контракту №191 від 29.04.96 сторони узгодили дію цього Контракту; виготовлений згідно з п. 1.1 договору та оплачений позивачем, але неотриманий ним трансформатор знаходився на умовах зберігання у відповідача, і доказів набуття відповідачем права розпорядження спірним у справі трансформатором не надано, окрім права вимагати оплати послуг зі зберігання.

Відповідно до п. 1.5 Контракту №191 від 29.04.96 анулювання замовником свого замовлення здійснюється за згодою постачальника.

Зважаючи на те, що спірний трансформатор знаходився у відповідача і був повністю оплачений відповідно Контракту №191 від 29.04.96 та договору №356 від 26.12.01, при новому розгляді справи та новому предметі спору судами не були встановлені обставини, на які послався позивач, і відповідність його вимог зобов'язанням схову, зберігання, які врегульовані ст.ст. 413, 418 ЦК УРСР (1540-06) та ст.ст. 936, 938, 976 ЦК України (435-15) , на що, зокрема, зверталося увага у постанові касаційної інстанції.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 84, 105, 111-12 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень суду першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає повторно направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Запорізької області від 18.01.07 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.03.07 у справі №14/243-15/263/06-9/329/06 скасувати, а справу направити повторно на новий розгляд до суду першої інстанції.