ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2007 р.
№ 9/125/06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Подоляк О.А.
суддів :
Козир Т.П.,
Самусенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ТОВ "Бізнес Альянс"
на постанову
від 06.12.2006 р. Запорізького
апеляційного господарського суду
у справі
№ 9/125/06
за позовом
Акціонерного комерційного
промислово-інвестиційного банку
в особі філії "Комунарське відділення Промінвестбанку в м.
Запоріжжі"
(надалі -Банк)
до
ТОВ "Бізнес Альянс"
(надалі -Товариство)
про
стягнення 335986,19 грн.
за участю представників:
від позивача
- Мерліч П.В.
від відповідача
- не з'явились
В С Т А Н О В И В:
В березні 2006 р. Банк звернувся до суду з позовом до
Товариства про стягнення 300000 грн. збитків, 15600 грн.
інфляційних нарахувань, 3082,18 грн. відсотків річних, 17304,01
грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що
23.05.2005 р. між Банком та Товариством укладено договір № ДР/1013
про уступку права вимоги, на підставі якого відповідачу за плату
відступлено право вимоги за кредитним договором № 3/кр-05 від
31.01.2005 р., укладеним між Банком та ЗАТ "Канцерівка". Позивач
стверджував, що станом на 29.03.2006 р. Товариство не виконало
зобов'язання щодо відшкодування позивачу за здійснену уступку
права вимоги 300000 грн. у строк до 25.11.2005 р., що є істотним
порушенням договору. Вказаними діями відповідач спричинив Банку
збитки в сумі 300000 грн., яка підлягає стягненню з урахуванням
інфляційних нарахувань та відсотків річних. Також, позивач просив
суд стягнути з відповідача 17 304,01 грн. неотриманих відсотків
від кредитування -доходів, які позивач міг би одержати, якби його
право не було порушене (упущена вигода). Позовні вимоги
грунтувалися на нормах ст. ст. 22, 625, 651, 653 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Товариство проти задоволення позову заперечувало.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
29.09.2006 р. (суддя Нечипуренко О.М.) позов задоволено частково:
стягнуто з Товариства на користь Банку 300000 грн. основного
боргу, 15588,54 грн. інфляційних нарахувань, 2367,12 грн.
відсотків річних; в іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи рішення місцевий господарський суд виходив з того,
що Товариство не виконало зобов'язання щодо сплати 300000 грн. за
договором про уступку права вимоги № ДР/1013 від 23.05.2005 р. у
передбачений договором строк до 25.11.2005 р. У задоволенні вимог
про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди відмовлено за
недоведеністю. При цьому суд послався на ст. 193 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, ст.ст. 525, 526, 623, 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
06.12.2006 р. (судді: Мірошниченко М.В., Кричмаржевський В.А.,
Мойсеєнко Т.В.) рішення господарського суду Запорізької області
від 29.09.2006 р. залишено без змін. Внесено виправлення в
резолютивну частину рішення, відповідно до якого стягненню
підлягають 300000 грн. збитків.
Приймаючи постанову апеляційний господарський суд виходив з
того, що оскільки відповідачем не було виконано зобов'язання щодо
здійснення плати за відступлення права вимоги в сумі 300000 грн. у
передбачений пунктами 3.2, 3.3 договору № ДР/1013 від 23.05.2005
р. про уступку права вимоги строк, договір в силу положень пункту
7.3 є розірваним з 27.11.2005 р., у зв'язку з чим зобов'язання
сторін за договором припиняються, тому заявлена позивачем до
стягнення сума в розмірі 300000 грн. не може вважатися сумою
основного боргу, за змістом позовних вимог вказана сума є збитками
позивача, розмір яких доведено позивачем та які підлягають
стягненню з відповідача. В обгрунтування своїх висновків суд
послався на ст. ст. 22, 598, 614, 623, 651, 653 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст. ст. 202, 216, 218 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення і постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд
до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і
неправильним застосуванням судами норм матеріального та
процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу Банк просить залишити її без
задоволення, а рішення та постанову без змін.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши
матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та
повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та
постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення
повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення
для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів,
розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших
майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це
обгрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також
посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на
підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних
правовідносинах. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини, які мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина
рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що
грунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у
його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних
відносин нормам права.
Відповідно до приписів ст. ст. 4-5, 4-7, 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
судові рішення приймаються судом за результатами
обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм
внутрішнім переконанням оцінки доказів, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не
відповідають.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,
23.05.2005 р. між Банком (первісний кредитор) та Товариством
(новий кредитор) укладено договір № ДР/1013 про відступлення права
вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор уступає, а
новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному
кредитору за кредитним договором № 3/кр-05 від 31.01.2005 р.,
укладеним між Банком та ЗАТ "Канцерівка"; за відступлення права
вимоги умовами договору передбачена плата в сумі 300000 грн.
(пункт 2.1); відповідно до пунктів 3.3, 4.2 договору новий
кредитор зобов'язаний виконати зобов'язання перед первісним
кредитором протягом 185 календарних днів з дня набуття чинності
цим договором; грошові зобов'язання визнаються виконаними з
моменту надходження грошових коштів на рахунки, вказані первісним
кредитором.
В обгрунтування висновку про те, що договір № ДР/1013 від
23.05.2005 р. про відступлення права вимоги є розірваним у зв'язку
із істотним порушенням відповідачем умов договору з 27.11.2005 р.,
а тому з цієї дати зобов'язання за договором припиняються, суд
апеляційної інстанції послався на положення частини другої статті
651 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Проте з цим погодитись не можна.
Відповідно до ст. 651 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зміна або
розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше
не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено
або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі
істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках,
встановлених договором або законом. Iстотним є таке порушення
стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона
значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при
укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у
повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову
встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним
або зміненим.
Суд апеляційної інстанції в порушення вимог пункту 2 ст. 83
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вийшов за межі позовних вимог, оскільки
позивач не висував вимогу щодо розірвання договору № ДР/1013 від
23.05.2005 р. Розірвати договір на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
у разі істотного порушення договору можна на
вимогу зацікавленої сторони лише в судовому порядку.
Відповідно до ст. 598 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
припиняється частково або у повному обсязі на підставах,
встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на
вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених
договором або законом.
Відповідно до частини другої та третьої ст. 214 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин,
мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках,
передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі,
якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину
вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктами 7.1,
7.2, 7.3 договору № ДР/1013 від 23.05.2005 р. передбачено, що
договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими
представниками сторін; договір діє до моменту належного виконання
зобов'язань сторонами; у випадку невиконання новим кредитором
пунктів 3.2, 3.3, 3.4 цього договору цей договір вважається
розірваним через 3 дні після такого невиконання зобов'язань, при
цьому всі документи, отримані новим кредитором, відповідно до п.
5.1 даного договору передаються первісному кредитору протягом 1
робочого дня.
Проте, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено
питання, чи скористався позивач своїм правом на односторонню
відмову від договору.
Відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду
може бути постановлено лише на підставі всебічного, повного і
об'єктивного з'ясування у судовому засіданні всіх обставин справи
в їх сукупності.
Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не
були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок,
прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84,
105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в постанові
Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями.
Приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та
невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно
застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку
з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції
(ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), рішення та постанова
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд
місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та
перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати
об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її
розгляду, правильно застосувати норми матеріального та
процесуального права.
Стосовно доводів оскаржувача щодо оцінки судами висновку
технічної експертизи № 356 від 07.07.2006 р., проведеної
науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при УМВС
України в Запорізькій області, то відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "Бізнес Альянс" задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від
29.09.2006 р. та постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 06.12.2006 р. у справі № 9/125/06
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і: Т. Козир
С. Самусенко