ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2007 р.
№ 6/590
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та
газифікації "Львівгаз", м. Львів
на постанову
від 19.02.2007
Київського апеляційного господарського суду
у справі
господарського суду
№ 6/590
м. Києва
за позовом
Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та
газифікації "Львівгаз", м. Львів
до
Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м.
Київ
про
визнання недійсним договору
за участю представників сторін:
від позивача - Дашо А.Ю.
від відповідача - Левченко О.Є.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.11.2006 р., яке
залишено без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 19.02.2007 р. відмовлено в позові
Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та
газифікації "Львівгаз" до Дочірньої компанії "Газ України" НАК
"Нафтогаз України про визнання недійсним договору № 06/04-1372 від
24.12.2004 р.
Суд мотивував своє рішення тим, що постановою Національної
комісії регулювання електроенергетики України від 12.07.2000 р. №
759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
, прийнятої на виконання постанови Кабінету
Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998 р.
№ 1785 ( 1735-98-п ) (1735-98-п)
, розроблено алгоритм, який визначає
послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при
надходженні коштів на розподільчі рахунки підприємств за
поставлений природний газ.
Цей алгоритм, зазначає суд, не впливає на домовленість сторін
за договором щодо строків оплати вартості поставленого природного
газу, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитора,
в тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу із
споживачів природного газу.
Сторони досягли згоди щодо порядку проведення розрахунків,
редакція пунктів 1.1, 5.1 договору на постачання природного газу
не суперечить нормам чинного законодавства.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду та рішення
господарського суду скаржник просить їх скасувати та позовні
вимоги задовольнити посилаючись на те, що при винесенні судових
рішень судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що кошти, які надходять від
споживачів за використаний природний газ відповідно до
імперативної норми п. 6 Порядку забезпечення споживачів природним
газом, товариство зобов'язане зарахувати і зараховує на поточний
рахунок із спеціальним режимом використання.
Скаржник не є власником коштів, що акумулюються на
розподільчому рахунку, не має право самостійно перераховувати
кошти за природний газ, спожитий підприємствами, а це відбувається
згідно з імперативними нормами визначеними алгоритмом.
Відкрите акціонерне товариство "Львівгаз" може реалізувати
своє право на стягнення заборгованості з кінцевих споживачів лише
шляхом стягнення грошових коштів за спожитий газ на поточний
рахунок із спеціальним режимом використання.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Дочірньою
компанією "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та
Відкритим акціонерним товариством "Львівгаз" (покупець) 24.12.2004
р. укладено договір № 06/04-1372 на постачання природного газу,
відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у
власність покупцю в 2005 році природний газ з урахуванням можливих
обсягів розбалансування газу (відтоків/притоків), а покупець
зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Порядок розрахунків за надані послуги встановлений п. 5.1
договору за умови якого позивач здійснює оплату за газ грошовими
коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.
Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10
числа, наступного за місяцем поставки газу.
Судами також було встановлено, що позивач, обгрунтував свої
вимоги тим, що порядок оплати за поставлений природний газ
передбачений алгоритмом, тобто існує інший порядок розрахунків за
поставлений природний газ, ніж передбачено умовами договору №
06/04-1372 у зв'язку з чим, зазначений договір підлягає визнанню
його недійсним.
Наведеним обставинам суди дали належну оцінку і з урахуванням
вимог чинного законодавства, дійшли до обгрунтованого висновку про
безпідставність заявленого позову, оскільки сторони досягли згоди
по всім істотним умовам договору, зокрема щодо порядку оплати, які
визнані такими за законом та необхідні для договору даного виду.
Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України та
Національного банку України від 13.11.1998 р. № 1785 ( 1735-98-п ) (1735-98-п)
"Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" із
змінами та доповненнями, кошти, що надійшли протягом операційного
дня від споживачів природного газу, установи банків зараховують на
розподільні рахунки газозбутових і газотранспортних підприємств
постачальників природного газу. Ці кошти установи банків
розподіляють згідно з алгоритмом розподілу коштів з розподільних
рахунків газозбутових і газотранспортних підприємств та
перераховують на консолідований розподільний рахунок. Алгоритм
розподілу коштів розробляється Національною акціонерною компанією
"Нафтогаз України" та затверджується Національною комісією
регулювання електроенергетики за погодженням з Державною
податковою адміністрацією і доводиться до установ банків не
пізніше як за 5 днів до початку його використання.
Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики
України від 12.07.2000 р. № 759 "Про затвердження Алгоритму
розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним
режимом використання газопостачальних підприємств"
( v0759227-00 ) (v0759227-00)
(назва в редакції постанови НКРЕ від 30.09.2005
р. № 860) розроблено алгоритм, який визначає послідовність дій
підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів
на розподільчі рахунки підприємств за поставлений газ.
Таким чином, суд першої та апеляційної інстанції правомірно
прийшли до висновку, що алгоритм розподілу кошті, які надходять на
розподільчі рахунки газозбутових підприємств, визначає
послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при
надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за
поставлений природний газ та не змінює встановленого чинним
законодавством обов'язку сторін належно виконувати зобов'язання.,
зокрема не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу
кредитору, в тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення
боргу із споживачів природного газу.
Посилання скаржника на те, що при прийнятті судових рішень не
враховано вимоги п. 6 Порядку забезпечення споживачів природним
газом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від
27.12.2001 № 1729 ( 1729-2001-п ) (1729-2001-п)
, спростовується судовими
рішеннями та до уваги не приймається, оскільки сторони при
підписанні спірного договору керувалися нормативними документами,
які регламентують поставку та розподіл природного газу, в тому
числі і Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №
1729 ( 1729-2001-п ) (1729-2001-п)
.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування
господарським судом норм матеріального права при прийнятті рішення
не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни
чи скасування законного та обгрунтованого судового акту колегія
суддів не вбачає.
Суд першої та апеляційної інстанції, при винесенні
оскаржуваного рішення повно і всебічно з'ясували фактичні
обставини справи, дослідили та надали оцінку як доводам позивача
так і запереченням відповідача.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин
справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також
заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом
касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги
ч.2 ст. 111-5 та ч.1,2 ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану Київським апеляційним господарським судом
обставинам справи такою, що грунтується на матеріалах справи та
чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги
не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.09.2007 у справі № 6/590 залишити без змін, а касаційну скаргу
без задоволення.
Головуючий, суддя Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська