ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2007 р.
№ 1/110-77
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П.,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної
особи ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 19 лютого 2007 року у справі № 1/110-77 за позовом
Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м.
Луцьк, до: 1) Виробничо-комерційної фірми "Домінанта", м. Луцьк,
2) Приватної фірми "Софт Лайн", м. Луцьк, про переведення прав та
обов'язків покупця,
за участю представників сторін:
позивача: -не з'явився;
відповідача-1: -Кондратюк В.В. (дов. від 31.10.2006р. №
10/10);
- Фещенко С.Д. (дов. від 30.05.2007р. № 03/05);
відповідача-2: -не з'явився
в с т а н о в и в:
У жовтні 2006 року позивач -СПД-ФО ОСОБА_1 -пред'явив у
господарському суді позов до відповідачів: ВКФ "Домінанта" та ПФ
"Софт Лайн" про переведення прав та обов'язків покупця.
Вказував, що 16.03.2005р. між ним та відповідачем-1 було
укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею
30.6 кв.м., яке складає 2/100 частини торгового центру, який
розташований під АДРЕСА_1.
Зазначав, що 07.10.2005р. відповідачем-1 було здійснено
відчуження 5/100 частин приміщення торгового центру вартістю 43
510грн. на користь відповідача-2.
Посилаючись на порушення відповідачем-1 передбаченого ст. 362
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
переважного права на придбання частки у
праві спільної часткової власності, позивач просив перевести з
відповідача-2 на нього права та обов'язки покупця щодо 5/100
частин торгового центру, який розташований під АДРЕСА_1 згідно
договору купівлі-продажу від 07.10.2005р.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 11 грудня
2006 року (суддя Гончар М.М.) позов задоволено.
Постановлено перевести на позивача права та обов'язки покупця
щодо майна, яке продано відповідачем-1 на користь відповідача-2 по
договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07.10.2005р.
та складається з нежитлових приміщень, зазначених у технічному
паспорті за № 14 площею 17,6 кв.м. та № 15 площею 70,3 кв.м., що
становлять 5/100 частин торгового центру, який розташований під
АДРЕСА_1. Стягнути з позивача на користь відповідача-2 43 510грн.
та стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача
435,10грн. витрат по сплаті держмита та 118грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване посиланнями на порушення відповідачем-1
передбаченого ст. 362 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
переважного права
придбання частки в праві спільної часткової власності.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
19 лютого 2007 року (колегія суддів у складі: Краєвської
М.В. -головуючий, Мурської Х.В., Кордюк Г.Т.) рішення скасовано,
прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Постанова мотивована посиланнями на безпідставність вимог
позивача, оскільки ним було придбано окремі приміщення в торговому
центрі, а не частку в спільному майні.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом
норм матеріального та процесуального права, просить скасувати
постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення
суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку
встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність
застосування судами норм матеріального та процесуального права,
суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повністю
відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним
вимогам, оскільки грунтуються на повному і об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з
матеріалів справи, торговий центр загальною площею 2 287,5кв.м.,
який розташований під АДРЕСА_1 належить відповідачу-1 на праві
приватної власності.
16.03.2005р. та 17.07.2006р. позивач, на підставі договорів
купівлі-продажу, придбав у відповідача-1 майно, яке складається з
нежитлових приміщень № 22 та № 16, загальною площею 30,6кв.м. та
37,7кв.м. і знаходиться в торговому центрі, який розташований під
АДРЕСА_1.
07.10.2005р. відповідач-2, на підставі договору
купівлі-продажу, придбав у відповідача-1 майно, яке складається з
нежитлових приміщень №14та № 15, загальною площею 17,6кв.м. та
70,3кв.м. і знаходиться в торговому центрі, який розташований під
АДРЕСА_1.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з
того, що відповідач-1 не повідомив позивача, як співвласника
торгового центру про намір продати свою частку інший особі, чим
порушив його права та охоронювані законом інтереси.
Відповідно до ст. 362 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
у разі продажу частки у праві спільної часткової власності
співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю
за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім
випадку продажу з публічних торгів.
Продавець частки у праві спільної часткової власності
зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір
продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її
продає.
У разі продажу частки у праві спільної часткової
власності з порушенням переважного права купівлі співвласник
може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та
обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на
депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен
сплатити покупець.
Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в позові,
суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що позивач
набув у власність індивідуально визначене майно (нежитлові
приміщення № 22 та № 16), а не частку в спільному майні. Отже,
придбавши вказане майно, позивач став власником конкретних
приміщень, а не частки у цілому торговому центрі.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов
правильного висновку про відсутність у позивача, передбаченого ст.
362 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, переважного права на
придбання частки в праві спільної часткової власності та за
вказаних підстав, відмовив у задоволенні позову.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального Кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що господарський суд оцінює
докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Посилання касаційної скарги на ту обставину, що позивач є
співвласником спільної часткової власності торгового центру, який
розташований під АДРЕСА_1 не заслуговують на увагу суду, оскільки
не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції
та спростовуються матеріалами справи.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування
судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального
права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, тому
ці твердження слід залишити поза увагою.
Матеріали справи свідчать про те, що висновки суду
апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам та
наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального
права, є законними та обгрунтованими в зв'язку з чим підстав до
скасування законного та обгрунтовано судового акту не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.111-5 , 111-7 ,
111-9 , 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької
діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
19 лютого 2007 року у справі № 1/110-77 залишити без змін.
Головуючий: Л.П. Невдашенко
Судді: М.В. Михайлюк
Н.Г. Дунаєвська