ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2007 р.
№ 2-24/6870-2006
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової -головуючого,
Н.О.Волковицької,
Л.I. Рогач
за участю представників:
позивача
Дубинко М.С., дов. від 27.02.2006р. № 468
відповідача
не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений
належним чином)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної акціонерної компанії "Титан"
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
25.01.2007 року
у справі
№ 2-24/6870-2006 господарського суду Автономної Республіки
Крим
за позовом
Міського виробничого управління житлово-комунального
господарства міста Армянська
до
Державної акціонерної компанії "Титан"
про
стягнення 118695,68 грн.
ВСТАНОВИВ:
28.02.2006р. міське виробниче управління житлово-комунального
господарства міста Армянська звернулося до господарського суду
Автономної Республіки Крим з позовом до Державної акціонерної
компанії "Титан" про стягнення 118695,68грн. заборгованості за
зобов'язаннями по договору про співпрацю за 4 квартал 2002р. з
урахуванням індексу інфляції та відсотків річних.
В обгрунтування позовних вимог позивач послався на статті
527, 530, 903 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та статті 4,
27, 125 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, вказавши, що за
умовами договору відповідач зобов'язався приймати дольову участь в
утриманні житлового фонду та комунального господарства, розмір
якої визначено у затвердженому відповідачем кошторисі на 4-ий
квартал 2002р., та на повне виконання ним власних договірних
зобов'язань.
Відповідач відхилив позовні вимоги повністю, вказавши, що
договірні відносини між ним та позивачем щодо відшкодування
вартості послуг, наданих його працівникам, у спірний період не
існували, отже, предмет спору відсутній; також відповідач заявив
про закінчення позовної давності для судового захисту порушеного
права та про судове рішення від 27.02.2006р. у справі №
2-14/1338-2006, яким у задоволенні тотожних позовних вимог за
попередній період позивачу було відмовлено з встановленням
обставин, які є преюдиціальними для вирішення даного спору.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
15.05.2006 року (суддя Колосова Г.Г.) у задоволенні позовних вимог
відмовлено з посиланням на недосягнення сторонами у встановленій
законодавством формі згоди щодо істотної умови договору -строку
його дії, внаслідок чого договір не може вважатись укладеним; на
припинення дії договору відповідно до статей 631 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та 180 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
за умовами, викладеними у екземплярі договору
позивача -після 31.12.2000р., на відсутність між сторонами
зобов'язань в розумінні статті 151 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Також на підставі статті 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд прийняв до уваги
факти, встановлені рішенням господарського суду Автономної
Республіки Крим від 27.02.2006р. у справі № 2-14/1338-2006, яким у
задоволенні позову про стягнення суми заборгованості за договором
№ 1801 за попередній період було відмовлено, а договір визнано
неукладеним.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 25.01.2007 року (судді: Щепанська О.А. - головуючий, Гонтарь
В.I., Дугаренко О.В.) рішення господарського суду скасовано; позов
міського виробничого управління житлово-комунального господарства
міста Армянська до Державної акціонерної компанії "Титан"
задоволено; з відповідача на користь позивача стягнуто
118695,68грн. заборгованості та 1304,96грн. судових витрат.
Задовольняючи позов, апеляційний господарський суд вказав про
необгрунтованість висновків місцевого господарського суду про
строк дії договору до 31.12.2000р. та про відсутність судового
рішення щодо визнання договору неукладеним; зазначив, що між
сторонами продовжували існувати договірні відносини, про що
свідчить кошторис на утримання гуртожитку на 4 квартал 2002р.,
акти звірки між сторонами, лист від 08.09.2005р. № 01-02-37/1062,
яким відповідач визнав надання позивачем послуг.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду та залишити без змін рішення суду
першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неповне
з'ясування апеляційною інстанцією обставин справи та порушення
норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 205,
509, 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, статті 173
Господарського Кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, статей 4, 4-2, 4-3, 32,
33, 34, 35, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, що спричинило невідповідність висновків господарських
судів щодо обставин справи наявним доказам. Зокрема, відповідач
зазначає що судом розглянуто та задоволено вимоги, які не були
предметом позову, порушено порядок прийняття доказів на стадії
апеляційного провадження, доводи відповідача належним чином не
спростовано та вказано причин з яких їх не прийнято до уваги.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав; усно в судовому
засіданні відхилив її доводи.
Відповідач не скористався правом на участь представника в
судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Згідно положень частини 2 статті 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є
наявність та зміст цивільних зобов'язань сторін за договором про
співробітництво на протязі четвертого кварталу 2002року.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що сторонами
підписано договір про співпрацю № 1801 від 05.09.2000р., предметом
якого є спільна діяльність в дольовій участі по утриманню
житлового фонду та комунального господарства.
Умовами договору передбачено обов'язок відповідача
здійснювати оплату витрат по утриманню та ремонту місць загального
користування в гуртожитках, витрат за електроенергію більш
встановлених в колективному договорі норм витрат робітниками
державної акціонерної компанії "Титан", щоквартально по
узгодженому кошторису здійснювати оплату за комунальні послуги,
надані об'єктам соцкультпобуту.
На утримання гуртожитку за спірний період (4-ий квартал
2002р.) сторонами було затверджено кошторис в сумі 87169,84грн.
Також судами встановлено, що у наданих сторонами екземплярах
договору № 1801 від 05.09.2000р. містяться розбіжності стосовно
строку його дії; у екземплярі позивача строк дії договору не
визначено, а у екземплярі відповідача строк дії договору
встановлено до 31.12.2000р.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої
інстанції вказав, що сторонами не досягнуто угоди щодо істотної
умови -строк дії договору, внаслідок чого він є неукладеним, а
належних та допустимих доказів щодо його виконання сторонами після
31.12.2000р. позивачем не надано.
Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
договір вважається укладеним, коли між сторонами в
потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх
істотних умовах.
Iстотними є ті умови договору, які визнані такими за законом
або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови,
щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Вказуючи на неукладеність договору, місцевий господарський
суд не зазначив правової природи правовідносин, що склались на
підставі договору та не вказав істотних умов, які повинні були
погодити сторони за законом для договорів даного виду; посилання
суду на істотні умови, обов'язкові для укладення господарських
договорів, здійснено без врахування набрання чинності
Господарським кодексом України ( 436-15 ) (436-15)
та дати укладення
договору.
Висновки місцевого суду про правову природу кошторису на
утримання гуртожитку за 4-ий квартал 2002 року як такого, що не
породжує зобов'язань відповідача по оплаті коштів не грунтуються
на аналізі умов договору щодо змісту зобов'язань кожної зі сторін
за договором і є передчасними.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційна інстанція
спростувала висновок місцевого господарського суду щодо
неукладеності договору та відсутності триваючих між сторонами
договірних зобов'язань, покликуючись на наданий примірник договору
без встановленого терміну його дії, належно оформлений кошторис на
утримання гуртожитку за 4 квартал 2002р., лист відповідача від
08.09.2005р. № 01-02-37/1062, яким визнано надані позивачем
послуги.
Застосувавши статті 526 та 625 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, частину 1 статті 193 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, апеляційний суд визначив, що відповідач прострочив
виконання грошового зобов'язання за надані позивачем послуги, в
зв'язку з чим зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, відсотків
річних; доводи відповідача про пропущену позовну давність
відхилено з посиланням невизначеності строку укладення договору.
Однак судова колегія вважає, що постанова апеляційного
господарського суду прийнята за неправильного застосування норм
матеріального та процесуального права, неповного з'ясування
суттєвих обставин справи, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, звертаючись до господарського суду за
захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, позивач
подає позовну заяву, що повинна містити, зокрема, виклад обставин,
на яких грунтуються позовні вимоги, зазначення доказів, що
підтверджують позов.
Приймаючи судове рішення, господарський суд може виходити за
межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних
інтересів позивачів та третіх осіб з самостійними вимогами на
предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив у якості
підстав звернення з позовом невиконання відповідачем його
зобов'язань за договором про співпрацю № 1801 від 05.09.2000р.,
предметом якого є спільна діяльність в дольовій участі по
утриманню житлового фонду та комунального господарства, а змістом
зобов'язань - здійснення оплати витрат по утриманню та ремонту
місць загального користування в гуртожитках, витрат за
електроенергію більш встановлених в колективному договорі норм
витрат робітниками державної акціонерної компанії "Титан",
щоквартально по узгодженому кошторису здійснювати оплату за
комунальні послуги, надані об'єктам соцкультпобуту.
Задовольняючи позов, апеляційний господарський суд вказав на
існування між сторонами договірних зобов'язань з надання послуг,
які порушено відповідачем.
Відповідно до статей 526 та 610 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно
до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до
звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;
порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з
порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Однак апеляційним судом не з'ясовано та не викладено в
постанові в чому саме полягало зобов'язання відповідача за
договором (оплата наданих позивачем послуг чи відшкодування
витрат), в які строки він повинен був його виконати, що є
необхідним для подальшого висновку про порушення зобов'язання, а
також для висновку щодо строків, у які розпочався перебіг позовної
давності для судового захисту порушеного права, та про період, за
який має бути нараховано індекс інфляції та відсотки річних.
Ототожнення у постанові апеляційного суду моменту виконання
зобов'язання та строку дії договору є безпідставним та не
грунтується на чинному законодавстві.
Таким чином, судова колегія погоджується з доводами
касаційної скарги про порушення та неправильне застосування
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що
спричинило прийняття незаконного рішення.
Разом з тим відповідно до роз'яснень, що викладені в
постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11
"Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями,
рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим
визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають
значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини
і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і
підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому
засіданні.
Прийняті у справі судові рішення вказаним вимогам не
відповідають з вказаних вище підстав.
З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені
статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, постанова апеляційного господарського суду та рішення
місцевого господарського суду підлягають скасуванню, а справа -
направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час розгляду справи суду слід взяти до уваги наведене,
вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і
об'єктивного встановлення обставин справи та вирішити спір
відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9,
статтями- 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної акціонерної компанії "Титан"
задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 25.01.2007 року у справі 2-24/6870-2006 господарського суду
Автономної Республіки Крим та рішення господарського суду
Автономної Республіки Крим від 15.05.2006р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Автономної Республіки Крим.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач