ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2007 р.
№ 152/9-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Подоляк О.А.
суддів :
Грека Б.М.,
Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Київської регіональної спілки
споживчої кооперації
на постанову
від 15.01.2007 р. Київського
міжобласного апеляційного
господарського суду
у справі
№ 152/9-06
за позовом
Київської регіональної спілки
споживчої кооперації
до
Виконавчого комітету Баришівської селищної ради;
Баришівського районного споживчого товариства
про
визнання права власності
за участю представників:
від позивача
- Коротенко М.Ф., Сукманюк О.О.
від відповідача-1
- не з'явились
від відповідача-2
- Самойленко Р.П., Бойко Н.Б.
В С Т А Н О В И В:
В травні 2006 р. Київська регіональна спілка споживчої
кооперації звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету
Баришівської селищної ради та Баришівського районного споживчого
товариства про визнання права власності на об'єкти нерухомого
майна цілісного майнового комплексу Баришівського ринку, що
розташований за адресою: Київська область, смт. Баришівка, вул.
Жовтнева, 71.
В обгрунтування позовних вимог Київська регіональна спілка
споживчої кооперації стверджувала, що постановою правління
Київської облспоживспілки від 12.03.2002 р. (протокол засідання №
5, п. 1) та від 20.05.2003 р. (протокол засідання № 6, п. 1)
прийняті рішення про передачу до статутного фонду позивача
цілісного майнового комплексу Баришівського ринку, розташованого
за адресою: смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 71. В підтвердження
права власності на згадане майно позивач посилався на: рішення
Київської обласної Ради народних депутатів № 143 від 05.05.1987
р., постанову управління торгівлі Київського облвиконкому
Київської області та Правління Київської облспоживспілки № 5 "Про
передачу обласній об'єднаній дирекції колгоспних ринків" від
21.05.1987 р., відповідно до яких у підпорядкування до Київської
облспоживспілки було передано обласну об'єднану дирекцію
колгоспних ринків; акт прийому-передачі між обласною об'єднаною
дирекцію колгоспних ринків управління торгівлі Київського
облвиконкому та Київською облспоживспілкою від 16.06.1987 р.;
постанову № 13 від 05.02.1988 р. "Про вдосконалення структури
ринків", на виконання якої була проведена передача ринків
райспоживспілкам та райспоживтовариствам за територіальною
належністю, станом на 01.01.1988 р. у тимчасове користування без
зміни права власності. Також позивач вказував на те, що для
оформлення права власності він звертався до виконавчого комітету
Баришівської селищної ради листом, в якому просив оформити право
власності на цілісний майновий комплекс Баришівського ринку.
Проте, даний лист залишився без розгляду, що на думку позивача
свідчить про невизнання радою права власності Київської
регіональної спілки споживчої кооперації на майно. Баришівське
районне споживче товариство також оспорює таке право, оскільки ним
подавались документи для оформлення права власності на спірне
майно за собою.
Відповідачі проти задоволення позову заперечували,
посилаючись на п. 2 постанови Ради Міністрів УРСР від 14.04.1987
р. "Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків", відповідно
до положень якого колгоспні ринки із Міністерства торгівлі УРСР
були безоплатно передані у відання організацій споживчої
кооперації, у зв'язку з чим ринки перейшли у власність місцевих
спілок, в тому числі і ринок в смт. Баришівка, Київської області,
який перейшов у власність Баришівської райспоживспілки, а саме її
пайовиків, відповідно до п. 1.1, ст. 2 Загальних положень статуту
Баришівської райспоживспілки. Крім цього, відповідачі посилались
на лист Міністерства юстиції України від 16.09.1992 р. № 6-5-1330,
відповідно до якого постанова Ради Міністрів УРСР є діючою, а
право власності і розпорядження її майном, належить виключно
місцевим спілкам. Також відповідачі стверджували, що: Спілці було
відмовлено в задоволенні позовних вимог при розгляді справи №
272/4-02 про витребування майна з чужого незаконного володіння;
земельна ділянка з 1995 р. знаходиться в постійному користуванні
Баришівської райспоживспілки; рішенням Баришівської селищної ради
народних депутатів від 17.01.1995 р. № 6 було виділено землю в
постійне користування Баришівській райспоживспілці, що
підтверджено відповідним державним актом на право постійного
користування землею; за наслідком прийняття правлінням Київської
облспоживспілки постанови № 151 від 18.09.1997 р. створено
об'єднання ринків і всі ринки області підпорядковано в об'єднання,
проте майно у власність Київської облспоживспілки не передавалось.
Рішенням господарського суду Київської області від 03.10.2006
р. (суддя Євграфова Є.П.), залишеним без змін постановою
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
15.01.2007 р. (судді: Фаловська I.М., Жук Г.А., Мамонтова О.М.), в
позові відмовлено з підстав неправомірності та необгрунтованості
пред'явлених вимог.
Не погоджуючись з постановою, Київська регіональна спілка
споживчої кооперації звернулась до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову
скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову,
мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами
норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши
матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково, виходячи із наступного.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення
повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення
для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів,
розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших
майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це
обгрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також
посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на
підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних
правовідносинах. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини, які мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина
рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що
грунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у
його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних
відносин нормам права.
Відповідно до приписів ст. ст. 4-5, 4-7, 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
судові рішення приймаються судом за результатами
обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм
внутрішнім переконанням оцінки доказів, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не
відповідають.
Необгрунтованим та передчасним слід визнати висновок судів
про те, що відповідно до акту приймання-передачі від 16.06.1987
р., який підписано Управлінням торгівлі Київського облвиконкому та
Київською облспоживспілкою, Баришівський ринок було передано
Баришівській райспоживспілці, а не Київській облспоживспілці, на
що в обгрунтування своїх вимог посилався позивач.
При цьому суди виходили із того, що приймання нерухомого
майна проводив, зокрема, головний бухгалтер Баришівської
райспоживспілки.
Водночас, судами першої та апеляційної інстанцій не
перевірені твердження позивача про те, що комісія по прийманню
Баришівського ринку була створена саме Київською облспоживспілкою.
Зокрема, із преамбули акту приймання-передачі від 16.06.1987 р.
вбачається, що передача проводилась відповідно до рішення
облвиконкому Київської обласної ради від 05.05.1987 р. та спільної
постанови колегії управління торгівлі Київського облвиконкому та
правління Київської облспоживспілки № 51 від 21.05.1987 р.
Відповідно до пункту 2 рішення облвиконкому Київської обласної
ради від 05.05.1987 р. визначено, що об'єднана дирекція ринків
передається Київській облспоживспілці протягом II кварталу 1987 р.
з балансу на баланс. Також, у згаданому рішенні відсутні посилання
на подальшу передачу ринків у власність районним спілкам споживчих
товариств чи споживчим товариствам.
З урахуванням того, що Київська обласна спілка споживчих
товариств та Баришівська районна спілка споживчих товариств є
самостійними юридичними особами, судам слід було належним чином
дослідити відносини між ними щодо Баришівського ринку, встановити
наявність чи відсутність взаємних зобов'язань сторін.
Судами необгрунтовано не оцінено у сукупності рішення
облвиконкому Київської обласної ради від 05.05.1987 р., постанову
колегії управління торгівлі Київського облвиконкому та правління
Київської облспоживспілки № 51 від 21.05.1987 р. та акт
приймання-передачі від 16.06.1987 р., адже останній не є рішенням
відповідного органу місцевого самоврядування, а засвідчує лише
фактичну передачу майна від одного суб'єкта до іншого, і тому
повинен оцінюватись в контексті згаданих рішень.
Крім того, поза увагою судів залишився двосторонній акт
приймання-передачі від 23.07.1987 р. з додатком № 1, з посиланням
на який позивач стверджував про передачу Київській обласній спілці
споживчих товариств всієї об'єднаної дирекції ринків Київської
облради, в тому числі і Баришівського ринку.
Необгрунтованими є висновки судів про те, що Баришівський
ринок передавався Київській облспоживспілці виключно у
підпорядкування, тобто під керівництво із обов'язком у подальшому
передати ринок Баришівській райспоживспілці, оскільки такі
висновки грунтуються на помилковій юридичній оцінці постанови
колегії управління торгівлі Київського облвиконкому та правління
Київської облспоживспілки № 51 від 21.05.1987 р., а також на
неправильному застосуванні Законів України "Про кооперацію"
( 1087-15 ) (1087-15)
, "Про споживчу кооперацію", виходячи із положень яких
Київська обласна спілка споживчих товариств відноситься до
кооперативних організацій.
Судами не враховано, що постанови правління Київської
облспоживспілки № 5 від 12.03.2002 р. та № 6 від 20.05.2003 р.,
відповідно до яких Баришівський ринок було передано до Київської
регіонспоживспілки як внесок в обмін на корпоративні права, не
скасовувались та недійсними не визнавались.
Також, судами не надано належної оцінки рішенню
господарського суду Київської області від 07.12.-24.12.2004 р. у
справі № 220/18-04, яким визнано недійсним рішення виконавчого
комітету Баришівської селищної ради № 39 від 29.05.2002 р.,
відповідно до якого Баришівському районному споживчому товариству
було видано свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі
Баришівського ринку.
Крім цього колегія суддів зазначає, що в даному випадку для
дотримання положення ч. 3 ст. 4-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до якого господарський суд створює сторонам та іншим
особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для
встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування
законодавства, суду слід було залучити до участі в справі Київську
обласну спілку споживчих товариств.
Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне
з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне
застосування матеріального закону, що регулює спірні
правовідносини.
Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не
були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок,
прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84,
105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в постанові
Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями.
Згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції
виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти
їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що
приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну
юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно
застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку
з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції
(ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), рішення та постанова
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд
місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та
перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати
об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її
розгляду, правильно застосувати норми матеріального та
процесуального права.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Київської регіональної спілки споживчої
кооперації задовольнити частково.
Рішення господарського суду Київської області від 03.10.2006
р. та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 15.01.2007 р. у справі № 152/9-06
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Київської області.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і: Б. Грек
Л. Стратієнко