Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенко Г.П.- головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Полянський А.Г.

розглянувши матеріали

касаційної скарги

ВАТ "Алчевський металургійний комбінат"

на постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 20.02.2007

у справі

господарського суду Миколаївської області

за позовом

ВАТ "Алчевський металургійний комбінат"

до

ТОВ "ТС ЛТД"

про

стягнення 7337, 09 грн.,

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Маналакова А.О. (дов. від 04.12.06 № 01-026-1926),

відповідача: Вардзєлова О.В. (дов. від 12.02.07),

ВСТАНОВИВ :

Рішенням від 01.11.06 господарського суду Миколаївської області в задоволенні позову про стягнення 7337, 09 грн. вартості недостачі оплаченого, але не отриманого залізорудного концентрату відмовлено.

Постановою від 20.02.07 Одеського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати з огляду на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також невірною оцінкою обставин справи, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідачем подано до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити постанову Одеського апеляційного господарського суду без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Як встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов договору поставки від 21.10.2004 № 015/2248, укладеного між ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" та ТОВ "ТС ЛТД", останнє взяло на себе зобов'язання поставити залізорудний концентрат виробництва ВАТ "IнГОК", а ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" - прийняти та оплатити зазначений товар.

Пунктом 3.1 вказаного вище договору встановлено, що постачальник поставляє товар на адресу покупця залізничним транспортом приблизно рівними партіями на умовах поставки - РСА ст. Iнгулець.

Згідно з п. 3.2 договору вантажовідправником товару є ВАТ "Iнгулецький гірнозбагачувальний комбінат".

В п. 6.3 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей від 21.10.04, протоколу узгодження розбіжностей від 24.12.04) сторонами погоджено, що при прийомці вантажу по кількості на підприємстві покупця, сторони застосовують ДСТУ 12409-66 "Руди залізні, концентрати, агломерати і окатиші. Норми точності визначення маси". Погрішність при встановленні маси (гранична розбіжність при зважуванні) в вагоні", складає +/- 1,75 % від ваги, та її необхідно вважати погрішністю завантажування або перевантаження. Зважування вантажу здійснюється у русі. Покупець здійснює повне зважування отриманої продукції та порожньої тари на електронних тензометричних вагах або вагонних електромеханічних вагах.

Судами з'ясовано, що 11.08.06, 12.08.05, 15.08.06 та 20.08.05 на адресу позивача за залізничними накладними № 45023526, № 45111574, № 45923600, № 45111652 поставлено вагони з залізорудним концентратом, вантаж прибув на станцію "Комунарськ" непошкодженим, без слідів розкрадання чи втрати та виданий на підставі ст. 52 Статуту залізниць України.

При прийманні продукції ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" на внутрішній станції "Рудна" складено акти № 3068 від 12.08.05, № 3091 від 13.08.06, № 3205 від 20.08.06, № 3129 від 15.08.06 та № 3130 від 15.08.05.

Договором передбачено здійснення поставки на умовах РСА станції "Iнгулець" - поставка товару здійснюється шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці - станція відправника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій правомірно з врахуванням положень ст. 712 ЦК України (435-15) взято до уваги, що зобов'язання з поставки вважаються виконаними в момент вручення товару перевізнику і доказом такого вручення, у випадку перевезення залізничним транспортом, є квитанція, в якій зазначаються данні про вантаж, у тому числі, масу вантажу, що передбачено ст. 23 Статуту залізниць України.

При цьому судами враховано, що відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за договором поставки, передавши товар перевізнику на станції "Iнгулець", про що свідчить залізнична квитанція.

Відповідно до ст. 23 Статуту залізниць України та ч. 1 ст. 668 ЦК України (435-15) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом, у зв'язку з чим суди дійшли обгрунтованого висновку, що від станції "Iнгулець" до станції "Рудна" позивач одноособово ніс ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, а тому відповідач по даній справі не може нести відповідальність за вантаж, під час його перебування на станціях позивача, а саме на станції "Рудна".

Згідно складених актів при одержанні товару, приймання продукції виробничо-технічного призначення по кількості здійснювалося по-вагонно, вага продукції визначалася шляхом переважування на вагонних електромеханічних вагах у русі.

Пунктом 14 Iнструкції П-6 встановлено, що перевірка ваги нетто здійснюється в порядку, встановленому стандартами, технічними умовами та іншими обов'язковими для сторін правилами. При неможливості переваження продукції без тари визначення ваги нетто здійснюється шляхом перевірки ваги брутто в момент отримання продукції і ваги тари після звільнення її від продукції. Результати перевірки оформлюються актами. Акт про вагу тари повинен бути складений не пізніше 10 днів після її звільнення, а про вагу тари з-під вологої продукції - негайно після її звільнення від продукції. Визначення ваги нетто шляхом відрахування ваги тари від ваги брутто за даними, вказаними у супровідних та транспортних документах, без перевірки фактичної ваги брутто та ваги тари не допускається.

Згідно з п. 23 Iнструкції П-6 особи, що здійснюють приймання продукції за кількістю, вправі завіряти своїми підписами лише ті факти, які були встановлені за їх участю. Запис в акті даних, не встановлених безпосередньо учасниками приймання, забороняється.

При цьому судами встановлено, що недостачу продукції було визначено на підставі даних, які не були безпосередньо встановлені уповноваженою особою. В порушення п. 11 Iнструкції П-6 вага порожніх вагонів була встановлена вагарем одноособово, тоді як акт про вагу порожніх вагонів тари підписаний вже представниками, які згідно відвісних квитанцій при зважуванні порожніх вагонів не були присутні.

В процесі розгляду справи судами з'ясовано, що переваження вагонів з вантажем та порожніх вагонів здійснювалася на різних вагах, що розташовані на значній відстані одні від одних, та присутність комісії на прийманні маршруту та переваження порожньої тари, є неможливим, тобто, фактичне переваження порожньої тари для визначення маси нетто вантажу позивачем не здійснювалося.

У зв'язку із встановленими судами фактами, зазначеними вище, на думку колегії, заслуговують на увагу і заперечення відповідача в частині розбіжностей в часі приймки навантажених та порожніх вагонів, оскільки дана обставина може бути підставою для позбавлення доказової сили актів прийомки вантажу.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову від 20.02.2007 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 9/565/06 залишити без змін.