ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2007 р.
№ 35/86
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- Маєвський Г.А., Неїзвестна О.Ю.,
відповідача
- не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
ДП "Донецька залізниця"
на постанову
від 27.02.2007 Донецького апеляційного господарського суду
у справі
№35/86
за позовом
ТОВ "Лемтранс"
до
ДП "Донецька залізниця"
про
стягнення 68770,60 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 25.12.2006
(суддя Морщагіна М.С.), залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 27.02.2007 (судді: Скакун
О.А., Колядко Т.М., Мирошниченко С.В.), позов задоволено. Рішення
мотивоване тими обставинами, що нарахування збору за зберігання
вантажу здійснено відповідачем неправомірно у зв'язку з
недоведеністю факт надання позивачу послуг по зберіганню сірки та
відсутністю підстав для сплати даної послуги у вигляді збору, а у
відповідності до статті 110 Статуту залізниць України обов'язки
зберігання небезпечних вантажів, яким є сірка, покладаються на
відправника.
ДП "Донецька залізниця" в поданій касаційній скарзі просить
рішення та постанову скасувати, в позові відмовити, посилаючись на
неправильне застосування судом норм матеріального та
процесуального права, а саме ст.926 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
ст.ст.22, 46, 110 Статуту залізниць України, п.п.5, 7, 8 Правил
зберігання вантажів, ст.43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Зокрема,
скаржник вважає, що згідно ст.46 Статуту залізниць України
одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що
надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання
вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули,
зберігаються на станції безкоштовно протягом доби, за зберігання
вантажу на станції призначення понад встановлений термін
справляється плата, встановлена тарифом. Законами України "Про
залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
, "Про транспорт", Статутом
залізниць України, Правилами зберігання вантажів, "Збірником
тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України.
Тарифне керівництво №1" не поставлено нарахування збору за
зберігання вантажу у вагонах у залежність від належності вагонів
Укрзалізниці, іноземним залізницям або їх перебування в оренді.
Укладений між сторонами договір №7 від 30.12.2005 передбачає
як користування вагонами так і зберігання вантажів у вагонах саме
за час затримки вагонів, як на підходах до станції Маріуполь-Порт,
так і в очікуванні подавання під вивантаження на станції
Маріуполь-Порт.
У Статуті залізниць України та Правилах перевезення вантажів
питання зберігання вантажів чітко визначені і не потребують
додаткового регулювання договором.
Відповідно до ст.909 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором
перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується
доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до
пункту призначення та видати його особі, яка має право на
одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується
сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Згідно ст.924
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
перевізник відповідає за збереження вантажу
з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачу.
Такі ж положення містять норми спеціального законодавства - ст.22
Закону України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
, ст.110
Статуту залізниць України.
Згідно ст.63 Статуту залізниць України Мінтранс разом із
заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами
виконавчої влади, відправниками та одержувачами у виняткових
випадках, коли через особливі обставини перевезення окремих
вантажів не може бути здійснено з дотриманням Правил, можуть
встановлювати порядок перевезення таких вантажів на особливих
умовах. Такі особливі умови перевезення були встановлені для
транзитної сірки телеграмою Укрзалізниці від 14.02.05 р.
№ЦЗЛ-14/84 - між залізничними адміністраціями України та Росії
було погоджено перевезення сірки у відкритому рухомому складі
(замість критого рухомого складу, як це передбачено "Правилами
перевезення вантажів по залізницям" затвердженими на п'ятнадцятому
засіданні Ради залізничного транспорту держав - учасниць
Співдружності 05.04.96 р.) із обов'язковим укриванням її плівкою,
претензії за якістю і кількістю вантажу регулюються у цьому разі
між відправником та одержувачем без участі залізниці. Ці питання
стосуються лише зміни якості та кількості вантажу, що викликана
природними причинами, пов'язаними із таким перевезенням. За
незбереження вантажу внаслідок крадіжок і тощо залізниця несе
відповідальність на загальних підставах, оскільки зазначена
телеграма не може скасовувати норми ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та
Закону України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
.
Таким чином, навіть у тих випадках, коли залізниця
звільняється від відповідальності за збереження кількості та
якості вантажу, що перевозиться на особливих умовах, обов'язок
залізниці доставити вантаж до пункту призначення та видати його
одержувачу, залишається незмінним. Отже, у будь-якому випадку
залізниця несе відповідальність за наявність вантажу, прийнятого
до перевезення, до видачі його одержувачу.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх
інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова -залишенню без змін з
наступних підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що:
Предметом позову є повернення коштів у сумі 68770грн.60коп.,
нарахованих залізницею та списаних з особового рахунку позивача в
якості збору за зберігання вантажів понад встановлений термін на
станції призначення Маріуполь-Порт.
Між Державним підприємством "Донецька залізниця" та
Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс", що діяло на
підставі договору-доручення з вантажовласником-нерезидентом -
фірмою "Федкомінвест Монако С.А.М." №18/2 від 30.04.2002р., був
укладений договір №7 від 31.12.2004р. про організацію перевезення
вантажів транзитом через Маріупольський морський торговельний порт
та перевалки за прямим варіантом вагон-судно.
Пунктом 1.1 договору визначено, що даний договір регулює
взаємовідносини сторін, пов'язані з організацією планування,
затримками на підходах до станції Маріуполь-Порт, так і в
очікуванні вивантаження на станції Маріуполь-Порт вагонів з
сіркою, яка надходить з території Російської Федерації через
залізничні прикордонні переходи України на станцію Маріуполь-Порт
з наступним перевантаженням в морські судна за прямим варіантом
"вагон-судно".
Пунктом 1.3 договору встановлено, що даний договір передбачає
надання послуг за користування вагонами як на підходах до станції
Маріуполь Порт, так і в очікуванні подачі під вивантаження на
станції Маріуполь-Порт, за зберігання вантажів у вагонах, як на
підходах до станції Маріуполь-Порт, так і в очікуванні
вивантаження на станції Маріуполь-Порт, за повідомлення.
У пункті 3.3 договору сторонами визначено, що облік
затриманих з вини замовника вагонів на підходах до станції
Маріуполь-Порт провадиться згідно Правил перевезень вантажів
(частина 1) розділ 6 пункти 9, 10, а облік затриманих з вини
замовника вагонів на станції призначення здійснюється згідно
Правил перевезень вантажів (частина 1) розділ 6, пункт 8.
Пунктом 3.4 договору на сторін покладено обов'язок щомісячно
робити звірку розрахунків по виконаним обсягам перевезень вантажів
та здійснювати внесення позивачем платежів. Звірка оформлюється
актом (протоколом).
На виконання умов договору в листопаді-грудні 2005р. на
станцію Маріуполь-Порт Донецької залізниці на адресу ТОВ
"Лемтранс" за перевізними документами (залізничними накладними)
від відправника -ТОВ "Астраханьгазпром" надійшли вагони з сіркою
комовою чи гранульованою, яка перевозилася транзитом через
Маріупольський морський торгівельний порт. Зазначені вагони були
затримані на станції в очікуванні подавання на під'їзну колію під
вивантаження, про що були складені акти загальної форми №№854,
852, 851, 850, 863, 864, 875, 872, 876, 894, 885, 890, 886, 888,
913. Відомостей про надання залізницею позивачу послуг із
зберігання вантажу зазначені акти не містять.
Станцією Маріуполь-Порт за зберігання вантажу у вагонах понад
встановлений термін нараховано збір за зберігання вантажу у сумі
68770грн.60коп., яка пред'явлена до оплати за накопичувальними
картками №№16121464, 19121469, 26121514, 23121502, 28121526,
28121523, 100137, 100138. У зв'язку з цим, відповідач списав з
особового рахунку позивача плату за зберігання вантажу у спірній
сумі.
Проте, суд встановив неправомірність нарахування збору за
зберігання вантажу з наступних підстав.
Наявні у справі залізничні накладні свідчать про те, що сірка
перевозилася та знаходилась виключно у власних та орендованих
вагонах, які приписані за залізницями інших країн. Перевантаження
сірки у вагони, що належать Укрзалізниці, не проводилося, так само
як і не проводилося вивантаження сірки з вагонів на спеціальні
склади, майданчики для зберігання.
Відповідно статті 63 Статуту залізниць України Мінтранс разом
із заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами
виконавчої влади, відправниками та одержувачами у виняткових
випадках, коли через особливі обставини перевезення окремих
вантажів не може бути здійснено з дотриманням Правил, можуть
встановлювати порядок перевезення таких вантажів на особливих
умовах.
Спірний вантаж - сірка, відповідно до Правил дорожнього
перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом
Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004р. №822,
які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2004р.
за №1040/9639 ( z1040-04 ) (z1040-04)
, віднесено до небезпечних вантажів,
перевезення яких дозволяється у закритих чи критих брезентом
транспортних засобах, у закритих контейнерах або великих критих
брезентом контейнерах.
Європейською угодою про міжнародне дорожнє перевезення
небезпечних вантажів від 30.09.1957р., до якої Україна приєдналася
02.03.2000р., сірка віднесена до легкозаймистих твердих речовин.
Особливі умови перевезення сірки як небезпечного вантажу
встановлені телеграмою Укрзалізниці від 14.02.2005р. №ЦЗЛ-14/84,
із якої вбачається, що між залізничними адміністраціями України та
Росії було погоджено перевезення сірки у відкритому рухомому
складі, замість критого рухомого складу, як це передбачено
Правилами перевезення вантажів по залізницям, затвердженими на 15
засіданні Ради залізничного транспорту держав - учасниць
Співдружності 05.04.1996р. із обов'язковим укриванням її плівкою,
претензії по якості і кількості вантажу регулюються між
відправником і одержувачем без участі залізниці. Посилання на
телеграму Укрзалізниці від 14.02.2005р. №ЦЗЛ-14/84 є обов'язковим
при оформлені у всіх залізничних накладних на перевезення сірки.
Відповідно до телеграми Укрзалізниці при перевезенні сірки
залізниця була звільнена від відповідальності по кількості і
якості за збереження прийнятого до перевезення вантажу, яка
відвантажується до 30.06.2006р.
Відповідно до частини 2 статті 110 Статуту залізниць України
обов'язки збереження, супроводження та охорони особливо цінних та
небезпечних вантажів, перелік яких встановлюється Правилами,
покладаються на відправника.
Пунктом 3.2 договору №7 від 31.12.2004р. про організацію
перевезення вантажів сторони зазначили, що плата за користування
вагонами, збори за додаткові послуги, збори за вільними тарифами,
які перелічені в п.1.3 даного договору, нараховуються і стягуються
у відповідності з Правилами перевезень вантажів (частина 1),
Тарифним керівництвом №1 та чинними нормативними документами
Укрзалізниці. Нарахування збору за зберігання вантажу не
передбачено.
З наведеного випливає, що сторони умовами договору №7 від
31.12.2004р. передбачили тільки порядок обліку вагонів, затриманих
з вини замовника, пунктом 1.3. договору обумовлена послуга за
зберігання вантажів у вагонах, але не передбачений вид вагонів та
умови, відповідно до яких повинен був зберігатися небезпечний
вантаж - сірка, договором не визначена сторона, яка повинна
забезпечувати зберігання вантажу на інших умовах, ніж це
передбачено статтею 110 Статуту залізниць України.
Таким чином, факту надання послуг по зберіганню сірки
відповідачем недоведений та підстави для оплати вказаної послуги у
вигляді збору відсутність.
Залишаючи первісне рішення без змін апеляційний господарський
суд додатково зазначив про те, що помилкове застосування судом
першої інстанції до спірних правовідносин ст.1212 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
не призвело до прийняття неправильного по суті.
Апеляційна інстанція погодилася з висновком місцевого
господарського суду про безпідставне списання відповідачем
грошових коштів позивача за ті послуги, які не передбачені
договором і фактично не були надані залізницею.
Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.
Згідно частини 5 статті 306 Господарського Кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
загальні умови перевезення вантажів, а також особливі
умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин,
зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших
небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими
відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними
статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 5 статті 307 Господарського Кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що умови перевезення вантажів окремими
видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів
господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними
кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими
актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови
перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову
відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно статті 63 Статуту залізниць України Мінтранс разом
із заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами
виконавчої влади, відправниками та одержувачами у виняткових
випадках, коли через особливі обставини перевезення окремих
вантажів не може бути здійснено з дотриманням Правил, можуть
встановлювати порядок перевезення таких вантажів на особливих
умовах.
Перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за
окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у
договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо
перевезень вантажів.
На спірні правовідносини, пов'язані зі списанням з
вантажоодержувача грошових коштів у якості збору за зберігання
небезпечного вантажу (легкозаймистої сірки) за період простою
вагонів на коліях станції Маріуполь-Порт, поширюється дія ст.936
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ч.2 ст.22, ч.2 ст.36, ст.63, ч.2 ст.110
Статуту залізниць України, чим спростовуються посилання скаржника
в обгрунтування своїх заперечень на ст.ст.909, 924 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст.46 Статуту залізниць України, та п.п.5, 8 Правил
зберігання вантажів, якими врегульовано загальні правила
перевезення та зберігання звичайних вантажів. Це обумовлено тими
обставинами, що за умовами укладеного між сторонами договору №7
від 31.12.2004 позивачем здійснювалося перевезення у належних
залізницям інших країн та орендованих позивачем вагонах
небезпечного вантажу (легкозаймистої сірки), перевезення та
зберігання якого потребує особливих умов та укладення окремого
договору. Наведене узгоджується з приписами ст.ст.22, 63 Статуту
залізниць України, згідно яких виконання залізницею додаткових
операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження,
розвантаження, зважування, експедирування тощо), в тому числі
збереження вантажів, здійснюється на підставі окремих договорів, а
перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими
договорами. Тим більше, що імперативна норма ч.2 ст.110 Статуту
залізниць України чітко встановлює, що обов'язки збереження,
супроводження та охорони особливо цінних та небезпечних вантажів,
перелік яких встановлюється Правилами, покладаються на
відправника, не передбачаючи можливість договірного застереження
щодо покладання такого обов'язку на залізницю, чим спростовуються
твердження скаржника про наявність у нього такого обов'язку до
видачі вантажу одержувачу, які грунтуються виключно на помилковому
застосуванні до спірних відносин загальних норм ст.ст. 909, 924 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
та ч.1 ст.110 Статуту залізниць України. Зміст
скарги свідчить про те, що відповідач безпідставно ототожнює
обов'язок залізниці доставити небезпечний вантаж до пункту
призначення та видати його одержувачу з обов'язком відправника
забезпечувати зберігання небезпечного вантажу в цей період.
З огляду на те, що виходячи зі змісту ст.ст.936, 946 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
обов'язку зберігати небезпечний вантаж має
кореспондувати право зберігача вимагати внесення плати,
встановленої договором, а відповідач не є зберігачем в розумінні
ч.2 ст.110 Статуту залізниць України, суд першої інстанції дійшов
правильного висновку про неправомірне нарахування залізницею збору
за зберігання вантажу у зв'язку з недоведеністю надання нею
відповідних послуг за відповідним договором.
Адже, судами попередніх інстанцій на підставі ретельної
правової оцінки умов укладеного між сторонами договору №7 від
31.12.2004, наявних у справі актів загальної форми ГУ-23,
первинних перевізних документів та інших доказів у їх сукупності з
достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано
недоведеність факту надання позивачу послуг по зберіганню сірки,
оскільки між сторонами не укладався окремий договір зберігання
небезпечного вантажу на інших умовах, ніж це передбачено ч.2
ст.110 Статуту залізниць України, а, відтак, і обумовлену цим
відсутність будь-яких правових підстав для сплати на користь
залізниці вказаної послуги у вигляді збору за зберігання вантажу.
Суди правильно встановили, що у зв'язку з відсутністю
укладення між сторонами окремого договору зберігання небезпечного
вантажу у позивача, як одержувача цього вантажу та орендаря
вагонів, які належать залізницям інших країн, не виник обов'язок
оплачувати на користь залізниці плату за послуги зберігання у
вигляді збору за зберігання небезпечного вантажу.
Вищевказане скаржником не спростовано.
Окрім того, як залізниця так і станція призначення згідно зі
ст.ст.12, 36 Статуту залізниць України та п.7 Правил зберігання
вантажів не використала свого права на укладення договору про
збереження небезпечних вантажів на складах станцій або у вагонах
на строк, що перевищує граничний термін зберігання.
Касаційна інстанція звертає увагу на те, що з врахуванням
вимог ч.2 ст.110 Статуту залізниць України розміри коштів, які
стягуються за зберігання небезпечних вантажів у вагонах, мають
бути встановлені у окремих договорах перевізників,
вантажовідправників та вантажоодержувачів, оскільки спірні вагони,
як встановлено судами попередніх інстанцій, не є власністю
залізниці, а належать залізницям інших країн або орендуються
позивачем.
Регулювання плати за вик ористання вагонів при перевезенні
вантажу визначено у ст.119 Статуту залізниць України наступним
чином: за користування вагонами і контейнерами залізниці
вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних
колій, портами, організаціями, установами, громадянами -
суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок
визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та
звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки
забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці,
встановлюється Правилами.
Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на
станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх
під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від
вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту,
підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що
належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків
зазначених розмірів плати.
Виходячи з викладеного слід визнати, що поняття збереження
вантажів у вагоні і користування вагонами є окремими поняттями у
процесі перевезення відповідно до Статуту залізниць України.
Положеннями ст.ст.12, 46 Статуту залізниць України вагони як
засіб зберігання прибулих на станцію призначення вантажів не
визначені.
Згідно зі ст.216 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
учасники господарських
відносин несуть господарсько-правову відповідальність за
правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до
правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,
передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Оскільки плата за зберігання вантажів у вагонах понад добу
безкоштовного зберігання передбачена актами транспортного
законодавства при наявності вини одержувача вантажу, не містить
ознак додаткових робіт або послуг, наданих при перевезенні, і
застосовується як захід впливу за недотримання (порушення) певного
зобов'язання, така плата фактично є видом цивільно-правової
відповідальності у сфері господарювання, яка за вимогами п.22
ст.92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
повинна визначатись
виключно законами, зокрема п.2 ст.217 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, яким
такий вид санкції як плата не передбачено.
Зважаючи на вищенаведене касаційна інстанція не вбачає
підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111-5, 111-7,
111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
27.02.2007 у справі №35/86 залишити без змін, а касаційну скаргу
ДП "Донецька залізниця" -без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун