Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

Удовиченка О.С.

суддів:

Панової I.Ю. Хандуріна М.I.

розглянувши касаційну  скаргу ОСОБА_1

на ухвалу  Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 р.

у справі № 23/252 Господарського суду міста Києва

за позовом Національного банку України

до АКБ "Iнтерконтинентбанк"

про підтвердження кандидатури ліквідатора

в судовому засіданні взяли участь представники :

Національного банку України: ОСОБА_1:

ОСОБА_2 ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.05.2006 р. порушено провадження у справі № 23/252 за позовом Національного банку України до Акціонерного комерційного банку "Iнтерконтинентбанк" (далі -  АКБ "Iнтерконтинентбанк") про підтвердження кандидатури ліквідатора.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2006 р. заяву фізичної особи ОСОБА_1 про вступ у справу в якості третьої особи на стороні відповідача відхилено.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду першої інстанції від 05.06.2006 р., акціонер ОСОБА_1 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою з вимогою скасувати зазначену ухвалу, заяву про вступ у справу в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від  21.02.2007 р. ОСОБА_1 відмовлено в прийнятті апеляційної скарги.

В обгрунтування ухвали суд апеляційної інстанції посилався на ст. 91 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) та зазначив, що скаржник не є стороною, учасником провадження у даній справі, а також ним не доведено, що оскаржувана ухвала може впливати на його права та обов'язки.

Не погоджуючись з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 р. у справі № 23/252, ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою з вимогою скасувати зазначену ухвалу, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обгрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що судом при винесенні оскаржуваної ухвали порушенні ст. 4-1, ч. 3 ст. 4-3, 27, розділ XI ГПК України (1798-12) , ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , ч. 1 ст. 4 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу", ст. 41 та п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України (254к/96-ВР) .

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В своїй касаційній скарзі скаржник зазначає, що володіє акціями  АКБ "Iнтерконтинентбанк", а відтак є його акціонером та одним із власників акціонерного товариства, у зв'язку з чим має право на оскарження ухвали Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 р. у справі  № 23/252.

У підпункті 4.4. рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасникам якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Згідно з статтею 150 Конституції України (254к/96-ВР) рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, Київським апеляційним господарським судом встановлено, що акції ОСОБА_1 були відчужені нею та перереєстровані на іншу особу, що підтверджується листом Національного банку України від 07.11.2006 р. № 18-317/4277 (т. 1 а.с. 267).

Таким чином, ОСОБА_1 не мала права звертатись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою у справі № 23/252, а відтак Київським апеляційним господарським судом правомірно відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті її апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 107, ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Керуючись статтями  111-5,  111-7,  111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 р. у справі № 23/252 залишити без змін.