20-9/184-7/135/06 Про стягнення суми відшкодування за надані послуги електрозв'язку пільговим категоріям громадян - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Севастопольської філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.03.2007 року у справі № 20-9/184-7/135 господарського суду міста Севастополя

Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Севастопольської філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком"

- Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя;

- Фінансового міського управління Севастопольської міської державної адміністрації;

- Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації;

- Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації

про стягнення 615429,28 грн. відшкодування за надані послуги електрозв'язку пільговим категоріям громадян

Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком"в особі Севастопольської філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя; Фінансового управління Севастопольської міської державної адміністрації; Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації; Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації про стягнення з останнього 576478,93 грн. компенсації пільг з абонентної плати при похвилинній оплаті (в редакції клопотання про зменшення позовних вимог від 17.11.2005 року № 26-413).

12.10.2006р. позивач подав до суду клопотання про заміну відповідачів та зміну підстав позову, відповідно до яких просив стягнути: 1) з фінансового управління Севастопольської міської державної адміністрації 116894,85грн. заборгованості по відшкодуванню витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг громадянам на пільгових умовах за період з 01.05.2002р. по 01.01.2003р.; 2) з управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя заборгованість по відшкодуванню витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг громадянам на пільгових умовах за період з 01.01.2003р. по 01.03.2003р. в сумі 37938,03грн.; 3) з управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя заборгованість з відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг громадянам на пільгових умовах за період з 01.03.2003р. по 01.07.2005р.; виключити з відповідачів Гагарінську районну державну адміністрацію як неналежного відповідача у справі.

В обгрунтування позовних вимог позивач послався на передбачені законодавчими актами пільги певним категоріям громадян, що підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних коштів, наявність заборгованості по відшкодуванню витрат, які понесені підприємством зв'язку в результаті надання послуг на пільгових умовах, статус визначених ним відповідачів як розпорядників бюджетних коштів.

Ухвалою суду від 13.10.2006р. суд прийняв уточнення позовних вимог щодо управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя та з фінансового управління Севастопольської міської державної адміністрації.

Відповідач - Гагарінська районна державна адміністрація міста Севастополя -позов не визнав з мотивів його неналежності як відповідача.

Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації -позов не визнав з тих самих підстав.

Відповідач - фінансове управління Севастопольської міської державної адміністрації - проти позову заперечує з огляду на передану йому для здійснення відшкодування як розпоряднику бюджетних коштів заборгованість тільки в межах фіксованої абонентської плати.

Відповідач - управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя -проти позову заперечує, оскільки, на його думку, заявлені до відшкодування витрати не є такими, що підлягають компенсації за рахунок бюджетних коштів.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 08.11.2006 року (суддя Iлюхіна Г.П.) позов задоволено частково; стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя на користь ВАТ "Укртелеком" в особі Севастопольської філії відшкодування за надані послуги в зв'язку з похвилинною оплатою за період з 01.05.2002р. по 01.01.2005р. в сумі 421870,96грн., 4218,71грн. державного мита, 86,32 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні позовних вимог до Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя в сумі 37938грн. за період з 01.01.2003р. по 01.03.2003р., а також в задоволенні позовних вимог до Фінансового міського управління Севастопольської міської державної адміністрації та Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя відмовлено; провадження по справі відносно Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації припинено на підставі пункту 1.1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Судове рішення вмотивовано конституційними принципами рівності громадян перед законом, необхідністю додержання рівного обсягу пільг, що надаються певним категоріям громадян, незалежно до способу їх підключення до послуг телефонного зв'язку та обліку кількості наданих послуг, необхідністю органам державної влади та посадовим особам діяти у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з додержанням Європейської Конвенції про захист основних прав і свобод людини 1950 року.

Зокрема, суд вважає, що оплата за кожну хвилину розмови, що перевищує 10500 секунд незалежно від факту отримання послуг підпадає під поняття "абонентної плати" в розумінні статті 1 Закону України "Про телекомунікації" (1280-15) , та, відповідно до статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , статті 4 Закону України "Про основні заходи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , статті 14 Закону України "Про зв'язок" (160/95-ВР) , статті 92 Закону України "Про телекомунікації" (1280-15) , Постанови Кабінету Міністрів України № 265 від 04.03.2002р (265-2002-п) . "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", підлягають компенсації органу зв'язку за рахунок коштів державного бюджету.

При цьому судом встановлено, що з державного бюджету спірні суми не виділялись в зв'язку з не нарахуванням їх відповідачем у передбачених законодавством обсягах, виходячи з власного тлумачення ним пільг.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог суд послався на відсутність між позивачем та відповідачами договірних зобов'язань, не надання позивачем розрахунків та підстав їх відшкодування в межах бюджетного року.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.03.2007р. (судді: Маслова З.Д. - головуючий, Лисенко В.А., Заплава Л.М.) рішення суду скасовано; прийнято нове рішення про відмову позивачу у позові. При цьому апеляційна інстанція вказала, що висновок місцевого господарського суду про те, що оплата за кожну секунду розмови, яка перевищує 10500 секунд, не залежить від факту отримання послуг, безпідставним; суд помилково розповсюдив пільгу, надану Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , на інші категорії громадян, а також не звернув уваги на підставу виникнення зобов'язання по відшкодуванню заборгованості, якою є договір № 454 від 21.01.2003р.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційна інстанція послалась на механізм здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян, обумовлений умовами договору № 454 від 21.01.2003р., відповідно до якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на наступний рік, у межах затверджених обсягів; зобов'язання, що виникли на підставі укладеного договору, відповідач виконав у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення господарського суду міста Севастополя.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального права, а саме приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України (435-15) , Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , Закону України "Про основні заходи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Зокрема заявник в касаційній скарзі наголошує на тому, що вартість розмов з почасовим обліком їх тривалості є частиною абонентної плати і на неї розповсюджується дія пільг щодо окремих категорій населення. При цьому договірні зобов'язання не є єдиною підставою для пред'явлення позовних вимог, оскільки той самий порядок надання та відшкодування пільг передбачено спеціальними законами.

Відмова суду у відшкодуванні витрат щодо абонентів, які обслуговуються АТС, обладнаними засобами обліку тривалості телефонних розмов, та продовження поширення цих пільг на абонентів, які користуються старими АТС, впливає на рівність їх прав перед законом та суперечить Конституції України (254к/96-ВР) та Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації -у відзиві на позов заперечив доводи касаційної скарги, посилаючись на законність та обгрунтованість постанови апеляційної інстанції; відповідач - Гагарінська районна державна адміністрація міста Севастополя -відзив на позов не подав, усно заперечив доводи касаційної скарги з тих самих підстав.

Iнші відповідачі відзивів на касаційну скаргу не надали, правом на участь представників у судовому засіданні не скористались.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно положень частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, позивач відповідно до вимог статті 14 Закону України "Про зв'язок" від 16.05.95 № 160/95-ВР (далі Закон № 160/95-ВР), який діяв до 23.12.03, та статті 62 Закону України "Про телекомунікації" (1280-15) від 18.11.03 № 1280-IV (далі Закон № 1280-IV) в період з 01.05.02 по 01.01.05 надавав послуги зв'язку громадянам, що проживають в Гагарінському районі міста Севастополя та користуються пільгами по оплаті наданих послуг.

Судовими інстанціями встановлено, що 21.02.03 між Гагарінською райдержадміністрацією та позивачем було укладено угоду № 454 про надання послуг окремим категоріям громадян, які мають пільги по їх сплаті.

Згідно пункту 1.1 Договору Райдержадміністрація зобов'язалася відшкодовувати другій стороні витрати, понесені у зв'язку з наданням послуг електрозв'язку, а саме: по установці квартирних телефонів, додаткових (будівельних) робіт по телефонізації житлових будинків, по абонентній платі за користування телефоном, громадянами, що користуються пільгами, при оплаті наданих послуг на підставі діючих і таких, що вводяться нормативно-правових документів з питань надання пільг за послуги електрозв'язку.

В пункті 1.3 Договору сторони визначили, що фінансування здійснюється через головного розпорядника коштів -Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської райдержадміністрації та районний фінансовий орган Гагарінського району міста Севастополя на підставі щомісячних (встановленого зразку) відомостей про розрахунки пільгової вартості послуг отриманих від позивача.

Виходячи з періоду, за який нараховані спірні суми, суди встановили, що до 01.01.03р. головним розпорядником бюджетних коштів було фінансове управління міськдержадміністрації, а з 01.01.03р. -управління праці райдержадміністрації, в зв'язку з чим йому від фінансового управління було 23.01.03р. передано заборгованість по пільгам перед позивачем по абонентській платі, без почасового урахування місцевих телефонних розмов; вказана заборгованість була прийнята до відшкодування та повністю профінансована у 2003-2005 роках.

У процесі розгляду справи судами встановлено, що відповідач сплатив 310520,7грн. заборгованості, у тому числі 2004грн. за встановлення телефонів, 304988,82грн. фіксованої абонентської плати та 3257,88грн. почасового обліку, що відповідає розміру прийнятих ним на себе зобов'язань щодо відшкодування позивачу витрат, пов'язаних з наданням пільг певним категоріям населення.

Також судами встановлено, що не прийнята відповідачем до відшкодування сума заборгованості являє собою розрахунок посекундної оплати послуг зв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при похвилинному обліку їх тривалості щодо окремих категорій населення, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) від 22.10.93 № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII), "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 № 796-XII (796-12) (далі Закон № 796-XII), "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16.12.93 № 3721-XII (3721-12) (далі Закон № 3721-XII).

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до Закону № 3551-ХII (3551-12) , пільги по оплаті послуг електрозв'язку надаються учасникам бойових дій, учасникам війни, інвалідам війни, а також членам їх сімей.

Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (203/98-ВР) від 24.03.98 № 203/98-ВР (далі Закон № 203/98-ВР), пільги надаються ветеранам військової служби, а також вдовам (вдівцям) ветеранів військової служби.

Учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої та другої категорій вказані пільги надаються відповідно до Закону № 796-ХII.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що за змістом статті 63 Закону № 796-ХII (796-12) , статті 4 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (3721-12) від 16.12.93 № 3721-XII (далі Закон № 3721-XII), статті 17 Закону № 3551-ХII (3551-12) , статті 14 Закону № 160/95-ВР (160/95-ВР) , статті 92 Закону № 1280-IV (1280-14) , а також Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (256-2002-п) № 256 від 04.03.02 (далі Постанова № 256), витрати, які понесені підприємством зв'язку в результаті надання послуг на пільгових умовах, повинні відшкодовуватися за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 12, пункту 10 частини 1 статті 13, пункту 18 частини 1 статті 14, пункту 20 частини 1 статті 15 Закону № 3551-ХII (3551-12) особам, які підпадають під дію цього Закону абонентська плата за користуванням телефоном встановлюється в розмірі 50 % від затверджених тарифів та надається можливість встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів.

Статтею 1 Закону № 160/95-ВР (160/95-ВР) встановлено, що абонентна плата -це платіж, який сплачує користувач за користування послугами зв'язку на постійній основі за тарифами, встановленими відповідно до чинного законодавства України.

Разом з тим, враховується, що ст. 1 Закону № 1280-IV (1280-14) визначено, що абонентна плата - це фіксований платіж, який може встановлювати оператор телекомунікацій для абонента за доступ на постійній основі до своєї телекомунікаційної мережі незалежно від факту отримання послуг.

Пунктом 11 статті 20 та статтею 21 Закону № 796-ХII (796-12) встановлена 50-процентна знижка плати за користування телефоном (в тому числі щодо оплати послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при похвилинному обліку їх тривалості) особам, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1 та 2.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 07.06.02 № 120 (далі Наказ № 120), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.07.02 за № 595/6883 (z0595-02) , затверджені граничні тарифи на основні послуги електрозв'язку, якими встановлений розмір абонентної плати за користування телефонним апаратом (за місяць).

У рахунок абонентської плати надається 10 500 нетарифікованих секунд загальної тривалості місцевих розмов та інших повідомлень для усіх споживачів при посекундній оплаті місцевих розмов незалежно від способу підключен ня.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним висновок апеляційної інстанції про те, що оплата за кожну секунду розмови, яка перевищує 10 500 секунд, залежить від факту отримання послуг, тому не підпадає під поняття "абонентної плати" в розумінні статті 1 Закону № 1280-IV (1280-14) .

Відповідно до положень статей 161, 162 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) та статей 525, 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 102 Бюджетного кодексу України (2542-14) видатки місцевих бюджетів, передбачені у п.п. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 цього Кодексу, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі Порядок), затвердженим Постановою № 256.

Пунктами 2, 3 Постанови № 256 (256-2002-п) передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджетах Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що попередніми судовими інстанціями встановлено, що в даному випадку у спірному періоді головним розпорядником коштів державного бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення було Управління праці Райдержадміністрації, а тому в даному випадку фінансування витрат, понесених Товариством в результаті надання послуг електрозв'язку пільговим категоріям громадян здійснюється через головного розпорядника засобів в особі Управління праці Райдержадміністрації.

Відповідно до пункту 2 Порядку, фінансування витрат місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення здійснюється за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, в межах об'ємів, затверджених в районних бюджетах на певну мету.

Пункт 3 Порядку визначає, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів щодо виконання державних програм соціального захисту населення є працівники управлінь, в компетенцію яких входять питання праці і соціального захисту населення. Пункт 5 Порядку встановлює, що управління праці і соціального захисту населення щомісячно готує інформацію про фактично нараховані суми і акти звірки розрахунків за надані послуги з підприємствами-постачальниками відповідних послуг і направляє їх фінансовому органу райдержадміністрації.

За змістом пункту 8 Порядку фінансування управління праці і соціального захисту населення в п'ятиденний термін з моменту надходження субвенцій на рахунки управління здійснює розрахунки з постачальниками відповідних послуг і веде облік громадян по видах пільг. Пунктом 12 Порядку фінансування видатків передбачено, що суми субвенцій, не використані управлінням праці за призначенням на протязі бюджетного року, повертаються до державного бюджету. При цьому, погашення кредиторської заборгованості, що утворилася на початок року, проводиться першочергово. Фінансування витрат підприємства за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян здійснюється відповідно до бюджетної класифікації як "інші пільги". Дана стаття витрат включає крім фінансування послуг зв'язку і компенсацію вартості санаторно-курортного лікування, проїзд залізничним транспортом, капітальний ремонт житлових будинків, виплату щомісячної грошової компенсації витрат на автомобільне паливо і т.д.

Районні управління праці і соціального захисту населення діють на підставі Типового положення про управління праці і соціального захисту населення в містах Києві і Севастополі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.00 № 1498 (1498-2000-п) (далі Положення), згідно п.п. 21 п. 4 якого саме таке управління організовує матеріально-побутове обслуговування ветеранів війни і праці, інвалідів. Відповідно до п.п. 11 п. 8 Положення, районне управління є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах державного казначейства, друк із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Відповідно до Порядку управлінням праці і соціального захисту населення районних державних адміністрацій були передані з 01.01.03 функції по відшкодуванню витрат, пов'язаних з наданням послуг зв'язку пільговій категорії громадян. Відділи персоніфікованого обліку одержувачів пільг управлінь праці і соціального захисту населення районних державних адміністрацій відповідно до покладених на них завдань виконують функції по проведенню персонального обліку одержувачів пільг по їх видах і забезпеченні своєчасного фактичного фінансування пільг громадянам, що мають пільги відповідно до Законів України і рішень міської Ради, за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Основні завдання відділу персоніфікованого обліку одержувачів пільг міського управління -проведення координаційно-методичної роботи з районними управліннями праці і соціального захисту населення.

Відповідно до Закону № 3551-ХII (3551-12) , щорічним рішенням міської ради про затвердження міського бюджету міста Севастополя передбачено застосовувати пільги до абонентної платні.

Відшкодування витрат по пільгах, пільговим категоріям громадян, що надаються, в оплаті за користування домашнім телефоном, здійснюється за рахунок коштів Державної субвенції бюджету міста Севастополя, по місцевим пільговим категоріям громадян -за рахунок коштів місцевого бюджету, що передбачено відповідними статтями Державного бюджету України, відповідно до яких проводиться використання коштів державних субвенцій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок апеляційної інстанції, що всі договірні зобов'язання перед позивачем відповідно до Договору виконані.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі є необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з'ясування належності оцінки судами доказів та встановлення обставин справи в силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.