ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2007 р.
№ 12/179-10/172
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П.- головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Полтавського обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.
Полтава (далі - територіальне відділення АМК)
на рішення господарського суду Полтавської області від
21.06.2006 та
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 24.01.2007
зі справи № 12/179-10/172
за позовом колективного підприємства Полтавського бюро
технічної інвентаризації "Iнвентаризатор", м. Полтава (далі - КП
"Iнвентаризатор")
до територіального відділення АМК
про визнання недійсним рішення.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача -Москалюк М.А.,
відповідача -Пазій Л.I.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про визнання недійсним рішення
адміністративної колегії територіального відділення АМК від
18.05.2005 № 03/09-рш зі справи № 03-13-50/27 "Про визнання
вчинення порушення законодавства про захист економічної
конкуренції та накладення штрафу" (далі - оспорюване рішення).
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2006
№ 12/179 було скасовано постанову господарського суду Полтавської
області від 16.09.2005 та ухвалу Київського міжобласного
господарського суду від 21.12.2005 з цієї справи, а останню
передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
У новому розгляді справа одержала номер 12/179-10/172.
Рішенням господарського суду Полтавської області від
21.06.2006 (суддя Ціленко В.А.), залишеним без змін постановою
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
24.01.2007 (колегія суддів у складі: Швець В.О. - головуючий,
судді Жук Т.А. і Тарасенко К.В.), позов задоволено; оспорюване
рішення визнано недійсним; на територіальне відділення АМК
віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначеного
рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з
обгрунтованості позовних вимог.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
територіальне відділення АМК просить оскаржувані рішення та
постанову попередніх судових інстанцій з даної справи скасувати і
прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог
відмовити. Скаргу мотивовано прийняттям цих судових рішень з
порушенням норм матеріального права, а саме пункту 2 статті 50 і
частини першої та пункту 1 частини другої статті 13 Закону України
"Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
(далі - Закон).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до адміністративних судів можуть
бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів
владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи
бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший
порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4
названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на
всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом
встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до
приписів статті 60 Закону рішення органів Антимонопольного
комітету України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Iнформаційного листа Верховного Суду України від
26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: "Закони України можуть
передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в
порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України
"Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
встановлює, що
заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення
органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у
двомісячний строк з дня одержання рішення)".
Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості
господарських судів і підлягає вирішенню за правилами
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність скасування судових
рішень, прийнятих по суті даної справи, та передачі останньої на
новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з оспорюваним рішенням:
· визнано, що КП "Iнвентаризатор" вчинило порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене
пунктом 2 статті 50 Закону, визначене "частиною першою пункту
першого частини другої статті 13 цього Закону" у вигляді
зловживання монопольним становищем шляхом встановлення таких цін,
які неможливо було б встановити за умови існування значної
конкуренції на ринках "оформлення та державна реєстрація
документів на право власності на нерухоме майно, включаючи
пов'язані з цим інвентаризаційні роботи" та "інвентаризаційні
роботи (крім інвентаризаційних робіт, пов'язаних з оформленням та
державною реєстрацією права власності на нерухоме майно)" у межах
зони обслуговування, що призвело до ущемлення інтересів
споживачів;
· на КП "Iнвентаризатор" накладено штраф у сумі 8 500 грн.
(пункт 3 оспорюваного рішення);
· підставою для прийняття оспорюваного рішення стало те, що
починаючи з 05.03.2004 є неправомірним застосування скорочених
термінів виконання замовлень та коефіцієнтів, відмінних від тих,
які передбачені Збірником норм часу на роботи та послуги, що
виконуються бюро технічної інвентаризації України, затвердженим
наказом Держжитлокомунгоспу від 21.11.2003 № 198 ( z0188-04 ) (z0188-04)
і
зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12.02.2004 за №
1888/8787 ( z0188-04 ) (z0188-04)
(далі - Збірник);
- водночас, як вважає територіальне відділення АМК, КП
"Iнвентаризатор" і після 05.03.2004 продовжувало користуватися
Положенням про виконання робіт по технічній інвентаризації та
реєстрації прав власності на об'єкти нерухомості на договірній
основі для населення, затвердженим директором КП "Iнвентаризатор"
та погодженим головою профкому 16.04.2002, яким передбачено
виконання робіт на договірній основі у скорочені терміни: за 4
години, за 1 день, за 3 дні, за 5 днів, за 10 днів, та встановлено
фіксовані ціни на окремі види робіт. У подальшому згідно з наказом
директора КП "Iнвентаризатор" від 01.09.2004 № 86-а було
переглянуто строки виконання термінових замовлень на виконання
робіт з інвентаризації ти витягу з Реєстру прав власності на
нерухоме майно, в тому числі на квартири, з терміном виконання 4
години, 1 доба, 3 доби, 5 діб, 10 діб, а наказом від 17.09.2004 №
91-а встановлено вартість термінових замовлень за видами робіт;
- оскільки на запит територіального відділення АМК від
03.02.2005 № 03/242 КП "Iнвентаризатор" економічного обгрунтування
встановленої вартості робіт не надало, цим відділенням визначено,
що застосування КП "Iнвентаризатор" зазначених договірних цін при
виконанні термінових замовлень "у більшості випадків призвело до
завищення вартості послуг БТI". На підтвердження цього судові
подано низку замовлень фізичних осіб; усього за вересень-жовтень
2004 року виконано 983 термінові замовлення на суму 163, 7 тис.
грн.;
- з огляду на викладене територіальне відділення АМК вважає,
що суть вчиненого КП "Iнвентаризатор" порушення законодавства про
захист економічної конкуренції полягає у встановленні економічно
необгрунтованих, завищених тарифів при виконанні термінових
замовлень для населення, що підпадає під ознаки пункту 2 статті
50, пункту 1 частини другої статті 13 Закону; КП "Iнвентаризатор",
зі свого боку, вважає вимогу територіального відділення АМК про
надання послуг з виконання інвентаризаційних робіт лише відповідно
до Збірника, без виконання таких робіт на договірних засадах,
незаконною;
- з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України
від 11.03.2002 № 273 ( 273-2002-п ) (273-2002-п)
"Про внесення змін до
постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548"
( 1548-96-п ) (1548-96-п)
Управлінням економічного аналізу та цінової політики
Головного управління економіки Полтавської обласної державної
адміністрації 23.08.2001 за № 24 зареєстровано декларацію, якою
задекларовано граничну вартість нормо-години для КП
"Iнвентаризатор". В декларації зазначено, що вартість послуг з
оформлення і реєстрації документів про право власності на нерухоме
майно, включаючи інвентаризаційні роботи для підприємств та
організацій, визначаються на договірній сонові за домовленістю
сторін;
- з оспорюваного рішення вбачається, що крім перевірки
строків виконання територіальним відділенням АМК перевірялося й
економічне обгрунтування вартості термінових замовлень;
- територіальне відділення АМК посилається на те, що КП
"Iнвентаризатор" на порушення пункту 10 Збірника при скороченні
термінів та визначенні вартості інвентаризаційних робіт не
застосував коефіцієнт 2, а застосував договірну ціну, чого робити
не мав права;
- КП "Iнвентаризатор" є юридичною особою і діє на підставі
статуту. Предметом діяльності цього підприємства є надання послуг
з технічної інвентаризації, оцінки житлових та нежитлових фондів
комунального господарства, підприємств та організацій, а також
нерухомості приватних осіб та низки інших відповідних послуг;
- за повідомленням Головного управління економіки Полтавської
обласної державної адміністрації, Порядком державного регулювання
цін (тарифів) на окремі види продукції, товарів і послуг, що
реалізуються в області, який затверджено розпорядженням голови
названої облдержадміністрації від 19.02.2004 № 46, визначено метод
державного регулювання тарифів на послуги з інвентаризації
нерухомого майна, оформлення та реєстрації прав власності на
об'єкти нерухомого майна шляхом обов'язкового декларування їх
зміни.
З оскаржуваного рішення місцевого господарського суду
вбачається, що ним визнано недійсним оспорюване рішення в цілому.
Між тим, як зазначено в касаційній скарзі, у пункті 1 резолютивної
частини оспорюваного рішення йшлося не про питання, пов'язані із
застосуванням КП "Iнвентаризатор" цін на свої послуги, а про
визнання цього підприємства таким, що займає монопольне
(домінуюче) становище на певних ринках. При цьому визначення
відповідного становища КП "Iнвентаризатор" у даній справі ним не
заперечувалося (що підтверджується й змістом позовної заяви) і не
було предметом дослідження попередніми судовими інстанціями;
пов'язаних з цим обставин вони не з'ясували і правової оцінки
таким обставинам не надали, а відтак у названих судових інстанцій
не було належних підстав для визнання оспорюваного рішення
недійсним у відповідній частині.
Водночас, не встановивши повного кола обставин, що входять до
предмету доказування в даній справі, попередні судові інстанції
припустилися неправильного застосування приписів частини першої
статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення
за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів на основі
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності. Водночас у зв'язку з цим у
суду касаційній інстанції відсутні підстави для висновку про
правильність застосування попередніми судовими інстанціями у
вирішенні спору норм матеріального права, в тому числі Закону.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті
111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
встановити зазначені в цій постанові обставини, дати доводам
сторін та поданим ними доказам належну правову оцінку і вирішити
спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Полтавського обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від
21.06.2006 та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 24.01.2007 зі справи № 12/179-10/172
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Полтавської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя I. Бенедисюк
Суддя Б. Львов