ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2007 р.
№ 2-30/16607-2006
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. -головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу спільного україно-британського
підприємства в формі акціонерного товариства закритого типу "ТЕР
Холдинг Комп., Україна", м. Сімферополь Автономної Республіки
Крим,
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
20.11.2006
та постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 29.01.2007
зі справи № 2-30/16607-2006
за позовом відкритого акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ" в
особі центру електрозв'язку № 1 його Кримської філії
(далі -Товариство), м. Євпаторія Автономної Республіки Крим,
до спільного україно-британського підприємства в формі
акціонерного товариства закритого типу "ТЕР Холдинг Комп.,
Україна" (далі -Підприємство)
про стягнення 872,21 грн.,
за участю представників:
позивача - Полякової М.В.,
відповідача -не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулося до господарського суду Автономної
Республіки Крим з позовом про стягнення з Підприємства 807,17 грн.
боргу, 5,46 грн. пені, 3 % річних у сумі 10,02 грн. та 49,56 грн.
втрат від інфляції, а всього 872,21 грн.
Рішенням названого суду від 20.11.2006 (суддя Ловягіна Ю.Ю.),
залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 29.01.2007 (колегія суддів у складі:
Прокопанич Г.К. -головуючий суддя, судді Плут В.М., Горошко Н.П.),
позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано неналежним виконанням
Підприємством договірних зобов'язань.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Підприємство просить судові рішення зі справи скасувати внаслідок
їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального
права та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши представника
позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на
таке.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- 17.05.2004 Товариством і Підприємством укладено договір №
283 (далі -Договір), згідно з умовами якого позивач надавав
відповідачеві послуги електрозв'язку;
- відповідно до пункту 3.2.8 Договору Підприємство
зобов'язалося своєчасно вносити плату за користування телефоном,
міжміські та міжнародні телефонні переговори, передані у кредит
телеграми та інші послуги;
- зобов'язання з оплати послуг за Договором Підприємством
належним чином не виконувалися, внаслідок чого за період з вересня
2005 року по квітень 2006 року утворилася заборгованість у сумі
807,17 грн.;
- претензію Товариства від 15.05.2006 № 1307 з вимогою
сплатити 872,21 грн. (сума боргу з урахуванням пені, втрат від
інфляції та 3 % річних, а.с. 9) Підприємством не задоволено;
- вимога щодо стягнення пені відповідає умовам пункту 5.8
Договору;
- позивачем вірно визначено період виникнення основного боргу
і пені та їх розмір, а також розмір 3 % річних та втрат від
інфляції;
- відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив
про недоведеність періоду виникнення заборгованості та розміру
позовних вимог, а також просив розглянути даний позов без участі
його представника.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- до апеляційної інстанції відповідачем подано відомості щодо
порушення 28.08.2006 господарським судом міста Києва провадженні у
справі про банкрутство Підприємства та опублікування відповідного
оголошення в газеті "Голос України" від 21.09.2006 № 175 (3925);
- звернення позивача до суду з даним позовом мало місце після
порушення справи про банкрутство Підприємства та після публікації
відповідного оголошення в засобах масової інформації, але до
спливу місячного строку;
- Товариство не зверталося до господарського суду з вимогами
до боржника в межах провадження зі справи про банкрутство
Підприємства, що пояснює власною необізнаністю;
- Підприємство не повідомляло місцевий господарський суд про
порушення відносно нього провадження у справі про банкрутство та
пов'язані з цим обставини, що підтверджується змістом відзиву
відповідача від 16.11.2006 № 240 на позовну заяву Товариства з
даної справи (а.с. 27);
- Підприємство не обгрунтувало неможливість подання суду
першої інстанції доказів щодо здійснення провадження зі справи про
банкрутство відносно нього.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
наявність правових підстав для примусового стягнення з
Підприємства боргу, пені, 3 % річних та втрат від інфляції.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України від
14.05.1992 № 2343-ХII "Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
(далі -Закон № 2434)
конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення
провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від
дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про
порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати
до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а
також документи, що їх підтверджують.
Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 2434 ( 2343-12 ) (2343-12)
вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку,
встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не
розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд
зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів.
Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Водночас відповідно до статті 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона
посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази
подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Частиною першою статті 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний
господарський суд за наявними у справі і додатково поданими
доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються
судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду
першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Згідно з частиною третьою статті 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм
процесуальними правами.
З огляду на наведене апеляційний суд, встановивши факт
неповідомлення відповідачем місцевого господарського суду про
здійснення провадження у справі про банкрутство Підприємства та
факт неподання ним відповідних доказів до суду першої інстанції за
відсутності причин, які перешкоджали б цьому, діючи в межах
визначених статтею 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
повноважень, дійшов
правомірного висновку щодо неможливості прийняття апеляційною
інстанцією в даному випадку додаткових доказів, а тому й вірно
відхилив посилання відповідача на приписи частини другої статті 14
Закону № 2343 ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
(далі - ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) одностороння відмова від
зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається,
якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог
цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною другою статті 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено,
що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на
вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір
процентів не встановлений договором або законом.
Попередні судові інстанції на підставі належної оцінки
поданих сторонами доказів, встановивши факт неналежного виконання
відповідачем договірних зобов'язань та наявність у нього
заборгованості за Договором у визначеному позивачем розмірі,
перевіривши правильність розрахунку позивачем пені, 3 % річних та
втрат від інфляції, дійшли обгрунтованого висновку щодо
необхідності задоволення позову.
Відповідно до статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Отже, рішення місцевого та постанова апеляційного
господарських судів зі справи відповідають встановленим ними
фактичним обставинам, прийняті без порушення норм матеріального та
процесуального права і передбачені законом підстави для їх
скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
20.11.2006 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 29.01.2007 зі справи № 2-30/16607-2006
залишити без змін, а касаційну скаргу спільного
україно-британського підприємства в формі акціонерного товариства
закритого типу "ТЕР Холдинг Комп., Україна" - без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя I.Бенедисюк
Суддя Б.Львов