Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.I. -головуючого (доповідача),

Грека Б.М.,

Стратієнко Л.В.

за участю повноважних представників :

позивача -

Онищенка I.П.

відповідача -

Мартинюка В.I.,

розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу ВАТ по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" на рішення та постанову господарського суду Чернівецької області від 29 травня 2006 року Львівського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2007 року у справі

за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз" України

до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз"

про стягнення 4 176 372, 93 грн.,

встановив:

У квітні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Чернівецької області з позовом до відповідача про стягнення 4 176 372, 93 грн., в тому числі 3127866, 71 грн. заборгованості по оплаті отриманого відповідно до умов договору №2290 природного газу, 843213, 13 грн. інфляційних та 205293, 09 грн. річних.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 29 травня 2006 року (суддя Паскарь А.Д.) позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача борг в сумі 3971079, 84 грн., з урахуванням індексу інфляції, три процента річних в сумі 205293, 09 грн., судові витрати.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2007 року вказане рішення суду залишене без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить вказані судові рішення скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин проаналізувавши правильність застосування господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 526 ЦК України (435-15) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 ЦК України (435-15) , одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 4 січня 2000 року між ДК "Торговий дім" "Газ України" та ВАТ по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" було укладено договір на постачання природного газу № 2290, згідно умов якого позивач зобов'язувався передати відповідачу природній газ, а відповідач - прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Згідно п.6.1 вказаного договору, оплата за газ здійснюється відповідачем шляхом віднесення суми, нарахованої за переданий природний газ, на взаєморозрахунки між сторонами з урахуванням оплати позивачем послуг по транспортуванню природного газу для населення в термін не пізніше 10 робочого дня наступного за звітним місяця.

На підставі п.6.2 договору за домовленістю сторін оплата може здійснюватись іншими видами розрахунків.

Як правильно встановлено судами, позивач, який є правонаступником ДК "Торговий дім "Газ України", виконав взяті на себе зобов'язання за укладеним договором та протягом жовтня 2003 року-грудня 2004 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 5 345 137,44 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі природного газу.

Відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання по договору виконав частково, здійснивши оплату за поставлений газ тільки в сумі 2 479 958, 04 грн.

Разом з цим, на підставі наказу Мінпаливенерго №264 від 30 травня 2003 року "Про затвердження методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами", обов'язкового для виконання сторонами, відповідачем було донараховано за вказаний період 1178, 545 тис. куб.м. газу на суму 262 687, 31 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає, що господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, правильно прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення загальної суми заборгованості в розмірі 3 127 866,71 грн.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України (435-15) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права і обгрунтовано визнали такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення інфляційних в сумі 843 213,13 грн. та 3% річних в сумі 205 293, 09 грн.

За таких обставин, рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону, тому їх необхідно залишити без змін.

Доводи відповідача викладені в касаційній скарзі, суд вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам діючого законодавства.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Чернівецької області від 29 травня 2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2007 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.