ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2007 р.
№ 6/75
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка I.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві
касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча
компанія "Центренерго" в особі структурного підрозділу
Вуглегірської ТЕС
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 19.02.2007
року
у справі за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча
компанія "Центренерго" в особі структурного підрозділу
Вуглегірської ТЕС
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-фінансова
компанія "Рутекс"
про
стягнення збитків,
У С Т А Н О В И В :
У березні 2006 року позивач звернувся до господарського суду
Донецької області з позовною заявою до відповідача про стягнення
заборгованості у сумі 90 300 грн. у зв'язку з неналежним
виконанням зобов'язання за договором оперативного лізингу №
18/04/048 від 18.04.2003 року щодо повернення об'єкту лізингу в
установленому порядку та належному технічному стані.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивач
уточнив заявлені вимоги та просив стягнути з відповідача збитки в
сумі 90300 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 21.06.2006
року в позові відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
19.02.2007 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене
без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено і
неправильно застосовано норми матеріального та процесуального
права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та позов
задовольнити.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що постанова
апеляційного суду відповідає вимогам закону і просить залишити її
без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи
і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було
укладено договір № 18/04/048 від 18.04.2003 року, за умовами якого
позивач зобов'язався передати, а відповідач зобов'язався прийняти
в строкове платне користування екскаватор ЕО- 6123А1.
За п.2.3 цього договору вартість майна, що повертається
лізингоодержувачем лізингодавцю, визначається на підставі
передавального балансу та акта оцінки, складеного за даними
інвентаризації майна на момент припинення договору лізингу,
звіреного за актом приймання-передачі майна в лізинг. Майно
вважається поверненим лізингодавцю з моменту підписання сторонами
акта приймання-передачі.
Пунктом 4.3 зазначеного договору встановлено, що
лізингоодержувач зобов'язується у разі припинення договору лізингу
повернути лізингодавцю об'єкт лізингу в належному стані, не
гіршому, ніж на час передачі його в лізинг, з урахуванням
фізичного зносу.
За п.10.2 договору за ризик випадкової загибелі та
пошкодження об'єкта лізингу несуть відповідальність лізингодавець
і лізингоодержувач у залежності від ступені вини.
Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про
стягнення з відповідача збитків у зв'язку з порушенням
зобов'язання за договором щодо порядку повернення майна та
повернення його в неналежному технічному стані.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі
знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа
зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права
(реальні збитки).
За вимогами ч.1 ст. 623 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові
завдані цим збитки.
Проте, дійшовши висновку про відсутність підстав для
стягнення збитків, суди попередніх інстанцій на зазначені вимоги
норм матеріального права уваги не звернули та не з'ясували
обставин, пов'язаних з наявністю чи відсутністю умов покладення на
відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків,
якими є встановлення факту порушення зобов'язання, наявності
прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання
відповідачем і завданими збитками та визначення їх розміру.
Так, судами не було встановлено обставин, пов'язаних з
фактичними діями сторін з урахуванням умов договору лізингу щодо
повернення відповідачем об'єкту лізингу позивачу після припинення
цього договору.
До того ж, не звернувши уваги на те, що за п.4.3 договору у
разі його припинення об'єкт лізингу повертається лізингодавцю в
належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в лізинг, з
урахуванням фізичного зносу, суди, виходячи з цих умов договору,
не з'ясували стану об'єкту лізингу на час його повернення
лізингодавцю.
Згідно ч.1 ст. 225 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка
допустила господарське правопорушення, включаються вартість
втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно
до вимог законодавства.
У той же час, зробивши висновок про недоведеність позивачем
розміру завданих прямих збитків, суди не врахували вимог ст. 41
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно
якої для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні
господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський
суд призначає експертизу, та не призначили відповідної судової
експертизи щодо визначення вартості втрат, яких зазнав позивач у
зв'язку з втратою, пошкодженням або знищенням майна.
Разом з цим, судам слід було мати на увазі положення Глави 58
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та параграфу 5 Глави 30
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати
законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню, з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, суду необхідно врахувати
викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9 -111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Державна
енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі структурного
підрозділу Вуглегірська ТЕС задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
19.02.2007 року та рішення господарського суду Донецької області
від 21.06.2006 року скасувати, і справу № 6/75 передати на новий
розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Головуючий, суддя В.Перепічай
Судді: I.Вовк
П.Гончарук
тє