30/13 Про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням умов договору на виготовлення бланків документів суворого обліку (звітності) - Текст документа

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2005р. у справі № 30/13 (суддя: Ващенко Т.М.) позов задоволено повністю: стягнуто з Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" на користь Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря" 14079400грн. -боргу, 549,643грн. -штрафних санкцій, 25,500грн. -держмита та 118грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивовано тим, що згідно із вимогами статті 193 Господарського кодексу України (436-15) та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається. Крім того, суд зазначає, що відповідач порушив умови договорів, вартість отриманої продукції в обумовлений строк не оплатив, обгрунтованих заперечень щодо суми позовних вимог не надав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Врахувавши вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (436-15) та статті 549 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку, що задоволенню підлягають і вимоги в частині стягнення пені, інфляційних та трьох процентів річних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2006 року (судді: Отрюх Б.В., Верховець А.А., Тищенко А.I.), прийнято відмову Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" від апеляційних скарг на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.07.2005р. та рішення від 18.07.2005р. у справі № 30/13 та припинено апеляційне провадження у справі №30/13 на підставі пункту 4 статті 80, статей 86, 100 Господарського процесуального кодексу (1798-12) .

Ухвала апеляційного господарського суду вмотивована тим, що 26.01.2006 року Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" звернулося з клопотанням в якому на підставі статті 100 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) відмовилося від вимог, викладених в апеляційних скаргах. Зокрема, судом зазначено, що за змістом клопотання є відмовою скаржника від апеляційних скарг, а його задоволення не порушує чиї -небудь права та охоронювані законом інтереси.

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення Господарського суду міста Києва 18.07.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2006 року у справі № 30/13 скасувати та прийняти нове рішення про залишення позовної заяви Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря" без розгляду, мотивуючи подання лише тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме частини 1 статті 58, пункту 5 статті 63 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Крім того, скаржником зазначено, що суд апеляційної інстанції при винесенні ухвали порушив частину 6 статті 22, частину 2 статті 100 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Позивач у відзиві на касаційне подання проти доводів касаційного подання заперечує та просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2006 року без змін, а касаційне подання без задоволення.

Відповідач у відзиві на касаційне подання підтримує доводи касаційного подання та просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2006 року, а позовну заяву Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря" залишити без розгляду.

Розпорядженням виконуючого обов'язки Заступника Голови Вищого господарського суду України Першикова Є.В. від 21.05.2007р., у зв'язку з відпусткою судді Фролової Г.М. для перегляду в касаційному порядку справи № 30/13, призначеної до розгляду на 22.05.2007р., утворено колегію суддів у складі: головуючого -судді Муравйова О.В., суддів -Полянського А.Г., Коробенка Г.П.

Заслухавши представників сторін та Генеральної прокуратури України, присутніх в судовому засіданні, перевіривши повноту встановлення обставин справи, оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено господарським судом першої інстанції 03.12.2003 року між Дочірнім підприємством "Поліграфічний комбінат "Зоря" та Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" було укладено договір №36-12/03, за умовами якого позивач зобов'язався виготовити і передати відповідачу бланки документів суворого обліку (звітності), а саме: "Реєстраційну картку земельної ділянки" у кількості 2 000000 комплектів, а відповідач відповідно взяв на себе зобов'язання прийняти продукцію і сплатити її вартість.

Відповідно до пункту 5.2 Договору позивач виготовляє продукцію партіями. Розмір кожної партії та строк її виготовлення визначається у специфікаціях до даного Договору, що є невід'ємними його частинами. Приймання готової продукції відповідачем, згідно із пунктом 5.4 Договору, може здійснюватись частинами протягом усього терміну дії цього Договору, оплата ж вартості замовлення здійснюється останнім частинами протягом десяти робочих днів з дня відвантаження кожної партії продукції (пункт 6.3 Договору).

Як встановлено судом першої інстанції, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, що підтверджується, зокрема, видатковими накладними та довіреностями на отримання товару, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом також встановлено, що остання партія продукції за Договором № 36-12/03 була відвантажена відповідачу 22.04.2005 року, однак, відповідач на час розгляду справи не оплатив продукцію одержану за Договором № 36-12/03 на суму 870400грн.

Крім цього, судом встановлено, що 27.01.2004 року між Дочірнім підприємством "Поліграфічний комбінат "Зоря" та Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" було укладено договір №5-01/04, за умовами якого позивач зобов'язався виготовити і передати відповідачу бланки документів суворого обліку (звітності), а саме: "книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування, договорів оренди землі" у складі чотирьох розділів у кількості 50000 примірників, а відповідач, зобов'язався прийняти продукцію і оплатити її вартість.

02.08.2004 року та 04.08.2004 року між сторонами були підписані додаткові угоди № 1, №2, яким внесені зміни до умов Договору №5-01/04 від 27.01.2004 року.

Відповідно до пункту 5.3 Договору позивач виготовляє продукцію партіями, а приймання готової продукції може здійснюватись відповідачем частинами протягом усього терміну дії цього Договору, але не пізніше одного місяця з дня повідомлення відповідача про готовність відповідної частини (партії) продукції до відвантаження (п.5.5 в редакції Додаткової угоди № 1 від 02.08.2004 року).

Сторони також передбачили в пункті 6.3 Договору та в Додатковій угоді № 2 від 04.08.2004 року, що відповідач здійснює оплату вартості замовлення протягом 10 банківських днів з дня відвантаження відповідної партії продукції.

Як встановлено судом першої інстанції, остання партія продукції була відвантажена відповідачу 15.03.2005 року.

Отже, позивач в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання і за Договором № 5-01/04, що підтверджується відповідними видатковими накладними та довіреностями на отримання товару, копії яких знаходяться в матеріалах справи, тоді як, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем неоплачена лишилась продукція отримана за договором № 5-01/04 на суму 13209000грн.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (436-15) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Врахувавши те, що відповідач порушив умови договорів, вартість отриманої продукції в обумовлений строк не оплатив, а суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Сторонами в пункті 7.2 Договору № 36-12/03 передбачено, що за прострочення платежів, вказаних в пункті 6.3 Договорів, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, проте в Договорі №5-01/04 розмір штрафних санкцій сторонами не обумовлено.

Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України (436-15) , яка кореспондується з пунктами 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України (436-15) штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (436-15) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Що ж стосуються позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 92463грн. та 3% річних в сумі 53430грн. то, зважаючи на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, то в даному випадку висновки попередньої судової інстанцій щодо задоволення позовних вимог в цій частині є також законними та обгрунтованими, у зв'язку з тим, що має місце прострочення виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника касаційного подання на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з тим, що до провадження прийнято позовну заяву в якій об'єднано кілька вимог чим порушено частину 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відповідно до частини 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Як вбачається з тексту позовної заяви, вимоги про стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, грунтуються на зобов'язаннях відповідача по оплаті продукції за договорами № 36-12/03 від 03.12.2003 року та №5-01/04 від 27.01.2004 року, якими, зокрема, передбачено оплатне виготовлення та постачання бланків документів суворої звітності, що є однорідними господарськими правовідносинами та відповідно пов'язані однорідними доказами, як то первинними документами та банківськими виписками.

Крім того, колегія суддів зазначає, що об'єднання позовів дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги такими, що пов'язані між собою, підстави, що ускладнюють розгляд зазначеної позовної заяви, відсутні. Отже, спірне рішення прийнято у відповідності з нормами чинного законодавства при повному дослідженні всіх доказів у їх сукупності, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Крім того, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права заявник касаційного подання не зазначає, які саме норми матеріального права судом порушені, не зазначає останній й про відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2006 року прийнято відмову Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" від апеляційних скарг на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.07.2005р. та рішення від 18.07.2005р. у справі № 30/13 та припинено апеляційне провадження у справі №30/13 на підставі пункту 4 статті 80, статей 86, 100 Господарського процесуального кодексу (1798-12) .

Відповідно до частини 1 статті 100 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) особа, яка подала апеляційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови.

Зазначена норма дозволяє особі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, чим і скористався відповідач звернувшись з відмовою від апеляційної скарги.

Підставою скасування зазначеної ухвали заявник касаційного подання зазначає те, що приймаючи відмову від апеляційної скарги суд апеляційної інстанції порушив інтереси держави. Однак, колегія суддів вважає такі посилання безпідставними з огляду на наступне.

Як вбачається із Статуту відповідача, останній за своїм правовим статусом є державним комерційним підприємством.

Частиною 5 статті 57 Господарського кодексу України (436-15) передбачено, що держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із пунктом 3.5 Статуту Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" останній відповідає за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна.

За таких обставин, враховуючи те, що відповідач є державним комерційним підприємством, однак, держава не відповідає за його зобов'язаннями, то права та законні інтереси держави в даному випадку не порушені, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку прийнявши відмову Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" від апеляційних скарг.

З огляду на викладене, касаційна інстанція вважає, що рішення та ухвала у справі прийняті у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Відповідно до ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін та прокуратури оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

На підставі викладеного, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України