ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2007 р.
№ 2-3146/03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Плюшка I.А.
суддів Козир Т.П., Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Фінансова компанія "Тект-Ріелті", м. Київ;
на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11.06.2004
року;
та на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20.07.2004 року
(№22-4920);
у справі №2-3146/03
за позовом ОСОБА_1;
до Акціонерного товариства холдингової компанії
"Київміськбуд";
про визнання недійсним рішення загальних зборів;
за участю представників сторін
- позивача - не з'явилися;
- відповідача -Бялковський В.В. (дов. від 7.08.2006 року за
№3583/0/2-06).
- скаржника -не з'явилися
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача та
пояснення сторін у справі,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.06.2004
року Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія
"Тект-Ріелті" (як правонаступнику ТОВ "Тект-Ріелті") було
відмовлено в прийнятті касаційної скарги на рішення Печерського
районного суду м. Києва від 16.07.2003 року та ухвалу Апеляційного
суду м. Києва від 30.09.2003 року по справі №2-3146/03 за позовом
ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Холдингової компанії
"Київміськбуд" про визнання недійсним рішення загальних зборів
акціонерів від 21.05.2003 року.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2004 року по
справі №22-4920 апеляційну скаргу ТОВ "Тект-Ріелті" на ухвалу
Печерського районного суду м. Києва від 11.06.2004 року відхилено.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями ТОВ
"Тект- Ріелті" (далі - Скаржник) звернулося з касаційною скаргою
на рішення судів першої та апеляційної інстанцій в якій просить
скасувати оскаржувані судові рішення з мотивів неправильності
застосування норм матеріального і процесуального права та передати
справу на новий розгляд до суду першої інстанції -Печерський
районний суд м. Києва.
Згідно п. п. 2, 6 Прикінцевих положень Закону України "Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення
підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів"
( 483-16 ) (483-16)
від 15.12.2006 року, справу №2-3146/03 було передано на
розгляд та прийнято до провадження Вищого господарського суду
України.
Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від
21 травня 2007 року №02-12/162 для розгляду, зокрема справи
№2-3146/03 було сформовано колегію у складі головуючого судді
Плюшка I.А., суддів Козир Т.П., Самусенко С.С.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши оскаржувані
судові рішення на предмет дотримання судами першої та апеляційної
інстанцй норм матеріального і процесуального права при прийнятті
останніх, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні
касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти
докази.
Встановлення фактичних обставин справи, перевірка та оцінка
доказів, надання переваги одним доказам над іншими є виключною
прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення колегія суддів
касаційної інстанції виходить з того, що відповідно до п. 1.
Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України від
18 березня 2004 року, останній набирає чинності 1 січня 2005 року,
але не раніше набрання чинності Кодексом адміністративного
судочинства України. Колегією суддів Вищого господарського суду
України встановлено, що оскаржувані судові рішення судів загальної
юрисдикції першої та апеляційної інстанцій були прийняті
відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України
від 18 липня 1963 року, а отже предметом касаційного розгляду є
дотримання судами першої та апеляційної інстанцій положень
процесуального і матеріального права станом на момент прийняття
оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи викладене, колегією суддів касаційної інстанції
встановлено, що при прийнятті оскаржуваної ухвали Печерський
районний суд м. Києва виходив з того, що ТОВ "Тект - Ріелті"
подало касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м.
Києва від 16.07.2003 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від
30.09.2003 року посилаючись на те, що при прийнятті вказаних
судових рішень було допущено порушення законних прав та інтересів
скаржника в наслідок не залучення останнього до участі в справі.
Відповідно до ст. 323 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року)
касаційна скарга подається через суд першої інстанції, в якому
знаходиться справа. До касаційної скарги оформлених з порушенням
вимог, встановлених статтею 322 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року), а також касаційної скарги, не оплаченої державним митом,
застосовуються правила статті 139 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року).
Статтею 321 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року) касаційна
скарга подається протягом одного місяця з дня проголошення ухвали
або рішення суду апеляційної інстанції.
В оскаржуваній ухвалі Печерського районного суду м. Києва від
11.06.2004 року судом першої інстанції встановлено, що скаржник
звернувся з касаційною скаргою з пропуском строків на апеляційне
та касаційне оскарження та не ставить питання про їх поновлення, у
зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність
процесуальних підстав для передачі справи до касаційного суду в
порядку ст. 325 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року).
З огляду на викладені судом першої інстанції мотиви, колегія
суддів касаційної інстанції виходить з того, що відповідно до
діючого на момент прийняття оскаржуваних судових рішень
процесуального законодавства, зокрема, положень ст. ст. 320, 321
ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року), на суд першої інстанції
покладається процесуальний обов'язок щодо перевірки дотримання
вимог процесуального порядку подання касаційних та апеляційних
скарг. Строк подання касаційної скарги є істотною обставиною
процесуального порядку перегляду судових рішень. Пропущення строку
на касаційне оскарження та відсутність обгрунтованого щодо причин
пропуску клопотання скаржника про його поновлення, на думку
колегії суддів, не дає процесуального права суду першої інстанції
для передачі справи на касаційний розгляд. Таким чином, колегія
суддів приходить до висновку, щодо відсутності порушень норм
процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення
в цій частині.
Відносно викладених в касаційній скарзі посилань на порушення
норм матеріального і процесуального права в частині вирішення
питання судами першої та апеляційної інстанцій щодо права
скаржника на касаційне оскарження судових рішень по справі,
колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступних
міркувань.
Відповідно до ст. 320 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року)
сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також
прокурор і особи, які не брали участі у справі, коли суд вирішив
питання щодо їх права і обов'язків, мають право оскаржити у
касаційному порядку рішення і ухвали, постановлені судом першої
інстанції, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції,
а також ухвали і рішення суду апеляційної інстанції.
Таким чином, на думку колегії суддів касаційної інстанції,
при прийнятті касаційної скарги, суд першої інстанції повинен
перевірити відповідність суб'єкта оскарження процесуальним
вимогам, що ставляться. Зокрема, відповідно до змісту зазначеної
ст. 320 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, особи які не брали участь у
справі, але суд вирішив питання щодо їх прав та обов'язків, мають
право на подання касаційної скарги на рішення суду першої
інстанції в разі якщо останнє було предметом апеляційного розгляду
та під час якого було встановлено порушення їх право та обов'язки
та залучено останніх до участі у справі. Вирішуючи справу, судами
першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що скаржник не
брав участі у справі, а прийняті у справі рішення не стосуються
прав та обов'язків останнього.
Колегія суддів касаційної інстанції виходить також з того, що
відповідно до ст. 322 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року) у
касаційній скарзі повинно бути наведено назва закону, з порушенням
якого постановлено рішення, ухвалу; в чому полягає порушення або
неправильне його застосування та яке свідчить про те, що рішення
чи ухвала, постановлені внаслідок цього порушення. Відповідне
питання щодо достатності викладення в касаційній скарзі зазначених
обставин, згідно ст. 323 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року)
вирішується судом першої інстанції.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів касаційної
інстанції виходячи з системного розуміння положень ст.ст. 320 -
323 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року) приходить до висновку про
відсутність порушень норм матеріального і процесуального права при
прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної
інстанцій.
Переглядаючи в касаційному порядку обставини, на які
посилається скаржник в обгрунтування касаційної скарги, зокрема як
на підстави порушення його прав та обов'язків як акціонера АТ ХК
"Київміськбуд", колегія суддів касаційної інстанції приходить до
висновку, що в оскаржуваних судових рішеннях по справі №2-3146/3
не вирішувалося питання щодо прав та обов'язків скаржника.
Між іншим колегія суддів касаційної інстанції виходить також
з тих міркувань, що прийнятими у справі судовими рішення судів
першої та апеляційної інстанцій було відмовлено в задоволенні
позовних вимог, у зв'язку з чим, доводи скаржника щодо зміни
правового становища останнього та примушування його до виконання
названих положень Статуту АТ ХК "Київміськбуд" не відповідають
встановленим під час розгляду справи по суті фактичним обставинам
та прийнятим у справі рішенням.
Iнші доводи скаржника викладен і в касаційній скарзі до уваги
колегії суддів не беруться, оскільки оцінка останніх призведе до
порушення меж касаційного перегляду судових рішень, які визначені
в ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно роз'яснень пленуму Верховного Суду України викладених
в п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 "Про судове рішення"
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обгрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли
суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та
апеляційної інстанцій, колегія суддів касаційної інстанції дійшла
висновку про відсутність порушень норм матеріального і
процесуального права при прийнятті останніх у зв'язку з чим
підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Відповідно до вище викладеного, керуючись ст. ст. 111-5,
111-7, 111-9,- 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Фінансова компанія "Тект-Ріелті", м. Київ, залишити без
задоволення.
2. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20.07.2004 року у
справі
№2-3146/03 залишити без змін.
Головуючий суддя I. Плюшко
Судді Т. Козир
С.Самусенко