ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2007 р.
№ 24/259
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
Першикова Є.В.
судді
Данилова Т.Б., Савенко Г.В.
розглянувши матеріали касаційної скарги
державного підприємства "Донецька залізниця" в особі
Дебальцевської дирекції залізничних перевезень
у справі
господарського суду Донецької області
на рішення
господарського суду Донецької області від 20.02.2007 року
за позовом
державного підприємства "Донецька залізниця" в особі
Дебальцевської дирекції залізничних перевезень
до
відкритого акціонерного товариства "Центральна збагачувальна
фабрика "Калінінська"
про
стягнення коштів
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2006 року державне підприємство" Донецька
залізниця" звернулось до Господарського суду Донецької області з
позовом про стягнення з ВАТ "Центральна збагачувальна фабрика
"Калінінська" 4646,64 грн. збору за зберігання вантажу на станції
Байрак Донецької залізниці, які було затримано на станції
призначення на час митного оформлення вантажів.
Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що залізниця
невірно відрахувала термін безоплатного зберігання на станції
призначення, який передбачено пунктом 46 Статуту залізниць
України, вважає, що його вини в затримці вантажів для митного
оформлення немає.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.02.2007
(суддя Ломовцева Н.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено з
посиланням на недоведеність вини одержувача в затримці вантажів на
станції для митного оформлення.
В апеляційному порядку справа не переглядалась.
Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, державне
підприємство "Донецька залізниця" подало до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на рішення господарського суду
Донецької області, просить рішення скасувати та винести нове
рішення про стягнення з відповідача 4646,64 грн. збору за
зберігання вантажів за час митного оформлення.
Обгрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначиє порушення
господарським судом норм матеріального та процесуального права, а
саме : не забезпечення під час розгляду справи всебічного, повного
та об'єктивного дослідження наявних у справі доказів, залишення
судом без уваги несвоєчасного передавання митним органам одержаних
від залізниці документів, невірне застосування пункту 46 Статуту
залізниць України та Правил зберігання вантажів.
Відповідач направив відзив на касаційну скаргу, в якому
вважає, що рішення господарського суду Донецької області по справі
є вірним та обгрунтованим, при винесенні якого правильно
застосовані норми матеріального та процесуального права, і тому
просить рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без
задоволення. У відзиві відповідач зазначає на те, що акти
загальної форми складені залізницею однобічно без участі
представника відповідача, а відсутність вини відповідача в
затримці вантажів під митним оформленням пояснює тим, що митниця
вночі не працює.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх в
судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні суду, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
наступних підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з
матеріалів справи, предметом спору є стягнення збору за зберігання
вантажів у вагонах на станції призначення в очікуванні митного
оформлення.
Загальні умови перевезення вантажів у відповідності із
статтею 306 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, а також
особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим
кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами,
транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Частина 5 статті 307 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
встановлює, що умови перевезення вантажів окремими
видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів
господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними
кодексами транспортними статутами та іншими нормативно-правовими
актами.
Пункт 46 Статуту залізниць України, затверджений Постановою
Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 ( 457-98-п ) (457-98-п)
,
встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж,
що надійшов на його адресу, терміни вивезення і порядок зберігання
вантажів установлюються Правилами.
Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно
протягом доби. Цей термін обчислюється з 24 години дати
вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24
години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.
За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін
справляється плата, встановлена тарифом.
Правила зберігання вантажів (розділ 7 Правил перевезень
вантажів), затверджені наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 №
644 ( z0866-00 ) (z0866-00)
, зареєстровані в Міністерстві юстиції України
24.11.2000 за № 866/5087 з наступними змінами і доповненнями у
пункті 8 встановлюють, що збір за зберігання вантажів у вагонах
(контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника)
після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується
незалежно від місця затримки (на станції призначення та на
підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Термін безоплатного зберігання обчислюється, зокрема, при
затримці -з моменту затримки.
Пункт 2.3 розділу 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів
залізничним транспортом України (Тарифне керівництво № 1),
затвердженого Наказом Мінтрансу від 15.11.1999 № 551 ( z0828-99 ) (z0828-99)
, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за №
828/4121, з наступними змінами та доповненнями, встановив, що за
зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях
загального і незагального користування, але не подані під
вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення
терміну безоплатного зберігання, що визначається з 24- години дати
повідомлення одержувача про прибуття вантажу.
Судом першої інстанції встановлено, і це підтверджується
матеріалами справи, що між позивачем та відповідачем укладено
договір про організацію перевезення вантажів і проведення
розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № 512/328
від 15.03.2003, на підставі якого залізниця проводить організацію
перевезень вантажів відповідача, а відповідач проводить розрахунки
за перевезення та надані послуги залізницею.
Відповідно до договору на експлуатацію залізничної під'їзної
колії ВАТ "ЦЗФ" Калінінська" при станції Байрак Донецької
залізниці № 5/93 від 13.12.2004 залізниця подає вагони на під'їзну
колію і зараховує їх в користування відповідача.
На станцію Байрак Донецької залізниці на адресу ВАТ
"ЦЗФ"Калінінська" надійшов імпортний вантаж, який було затримано
для розмитнення, про що позивачем було складено Акт загальної
форми № 352 від 11.09.2006, який підписано представником
залізниці, а представник відповідача від підписання акту
відмовився, про що свідчить його відмітка на даному акті із
зазначеним :" С вишеизложенним не согласна".
14.09.2006 по накопичувальній картці № 1409974 залізниця
нарахувала відповідачу плату за зберігання вантажів в розмірі
4646,64 грн., посилаючись на зберігання вантажу понад термін
безоплатного зберігання одну добу. Відповідач з цим не погодився і
зробив застереження в цій накопичувальній картці, за таких умов
залізниця не мала можливості утримати нараховану суму із
попередньої оплати за перевезення та надані послуги.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої
інстанції послався на Митний кодекс України ( 92-15 ) (92-15)
, а також на
пункт 3.10 Порядку взаємодії митниць і залізниць України при
переміщенні через митний кордон товарів та інших предметів у
вантажних залізничних поїздах, згідно з яким транспортні засоби з
товаром (вантажем), що прибули на станцію призначення й
перебувають під митним контролем, розміщуються на цій станції та
перебувають під охороною залізниці. За результатами розгляду
справи суд дійшов висновку щодо відсутності вини відповідача в
затримці спірного вантажу і іншого позивачем не доведено.
Однак, такий висновок суду є передчасним та таким, що не
грунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи.
Вирішуючи справу з посиланням на норми Митного кодексу
України ( 92-15 ) (92-15)
, судом не враховані вимоги статті 45 Митного
кодексу ( 92-15 ) (92-15)
, яка покладає на осіб, які переміщують товари і
транспортні засоби через митний кордон України чи провадять
діяльність, контроль за якою цим Кодексом покладено на митні
органи, обов'язок подавати митним органам документи та відомості,
необхідні для здійснення митного контролю.
Стаття 87 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
визначила, що
декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать
товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон
України, або уповноважені ними митні брокери (посередники).
Обов'язки та відповідальність декларанта передбачені у статті 88
Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
.
При вирішенні спору по суті судом першої інстанції не
встановлено, хто виконував обов'язки декларанта по спірних
відправках, чи виконувала залізниця обов'язки по митному
декларуванню вантажів на підставі окремої угоди з відповідачем
(брокерської угоди), оскільки стаття 113 Митного кодексу України
( 92-15 ) (92-15)
покладає на працівників залізничного транспорту
обов'язок сприяти посадовим особам митних органів у виконанні ними
свої службових обов'язків, а не декларувати вантажі, які
знаходяться під митним контролем.
Звільняючи ВАТ "ЦОФ "Калінінська" від плати за зберігання
вантажу через те, що залізницею не доведено вину вантажоодержувача
в зберіганні вантажу понад термін безоплатного зберігання, судом
першої інстанції не враховано норми статті 614 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, яка встановлює, що особа, яка порушила
зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо
інше не встановлено договором або законом. При цьому особа є
невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї
заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї
вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Також судом не досліджено, не надано оцінки та не відхилено
наявний у справі акт загальної форми, складений залізницею, від
підпису якого відповідач відмовився, та який відповідно до пункту
129 Статуту залізниць України є підставою для стягнення збору за
зберігання вантажу. Судом не досліджено та не надано правової
оцінки, чи мало місце зберігання вантажу у вагонах на станції
призначення понад термін безкоштовного зберігання.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що спір був
розглянутий судом без дослідження в повному обсязі обставин справи
та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу
всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в
їх сукупності та призвело до прийняття неправильного рішення.
Оскільки стаття 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не дає права касаційній інстанції
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, - рішення суду по справі підлягає
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського
суду.
Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до
уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу державного підприємства "Донецька залізниця"
в особі Дебальцевської дирекції залізничних перевезень
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 20.02.2007
року скасувати і справу направити на новий розгляд до
Господарського суду Донецької області.
Головуючий Є. Першиков
Судді Т. Данилова
Г. Савенко