ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2007 р.
№ 4/2213-24/297
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
за участю представників сторін
позивача
відповідача
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну скаргу
не з'явились повідомлені належним чином
Лисенко А.М. дов від 15.05.2007 року
Закритого акціонерного товариства "АКЗ"
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду
від
31.01.2007 року
у справі
господарського суду
№ 4/2213-24/297
Львівської області
за позовом
Закритого акціонерного товариства "АКЗ"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпі-Кий"
про
визнання договору купівлі-продажу частково недійсним
Закрите акціонерне товариство "АКЗ" звернулося до
господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з
обмеженою відповідальністю "Альпі-Кий" про визнання недійсним
пункту 5.2 договору купівлі - продажу товару № 12/05-ПАК від 12
січня 2005 року. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що положення
пункту 5.2 договору, яким встановлено сплату штрафу покупцем у
розмірі 20% від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого
товару у випадку несплати або несвоєчасної оплати товару згідно із
пунктом 3.3 договору, суперечить Закону України "Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
від 22.11.1996 року № 543/96-ВР та
частині 1 статті 231, частині 2 статті 343 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
.
Господарський суд Львівської області рішенням від 16.11.2006
року (суддя Хабіб М.I.) у задоволенні позовних вимог Закритого
акціонерного товариства "АКЗ" до Товариства з обмеженою
відповідальністю"Альпі-Кий" про визнання договору купівлі-продажу
частково недійсним відмовив. Рішення господарського суду
вмотивоване безпідставністю вимог позивача, зокрема тим, що
сторонами погоджено умови договору купівлі-продажу товару №
12/05-ПАК, укладеного 12.01.2005 року, а законодавством
передбачено право суб'єктів господарювання при укладенні договору
самим визначати вид забезпечення виконання зобов'язання.
Львівський апеляційний господарський суд постановою від
31.01.2007 року (судді Мурська Х.В., Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.)
рішення господарського суду Львівської області від 16.11.2006 року
залишив без змін з посиланням на те, що скаржником не доведено
належними та допустимими доказами, у розумінні статті 34
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що
укладений сторонами 12.01.2005 року договір купівлі - продажу
товару № 12/05-ПАК суперечить законодавству, а тому вимоги, щодо
визнання його недійсним в частині забезпечення виконання
зобов'язань, є безпідставними.
Закрите акціонерне товариство "АКЗ" подало касаційну скаргу
до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати
рішення господарського суду Львівської області від 16.11.2006 року
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
31.01.2007 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити
позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "АКЗ", а саме
визнати недійсним пункт 5.2. розділу 5 "Відповідальність сторін"
договору №12/05-ПАК від 12.01.2005 року. Свої касаційні вимоги
скаржник мотивує тим, що судами попередніх інстанцій порушено
норми матеріального та процесуального права, а саме: статті 1,3
Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання
грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
, статті 207, 231, 343
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
. Скаржник зазначив, що
господарські суди попередніх інстанцій застосували до спірних
правовідносин пункт 2 статті 551 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, який надає право сторонам договору збільшувати розмір
неустойки, встановлений законом. На думку скаржника, названа норма
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
є загальною нормою права.
Зазначені правовідносини, на його погляд, регулюються спеціальними
нормами права, а саме, Законом України "Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
, пунктом
З статті 343, пунктом 1 статті 231 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, які забороняють суб'єктам господарювання збільшувати
розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань та
забороняють встановлювати штрафну санкцію, іншу ніж пеня.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника
відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет
правильності застосування норм матеріального права судом першої та
апеляційної інстанції, колегія суддів визнає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з таких підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій в ході розгляду
справи встановлено, що 12.01.2005 року Товариством з обмеженою
відповідальністю"Альпі-Кий" (Продавець) та Закритим акціонерним
товариством "АКЗ" (Покупець) укладено договір купівлі - продажу
товару № 12/05-ПАК, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець
поставляє та передає у власність Покупця товар в асортименті,
кількості та за цінами, вказаними в накладних, що є невід'ємною
частиною договору, а Покупець - приймає та оплачує товар за
умовами даного договору.
Згідно з пунктом 3.3. цього ж договору, Покупець зобов'язаний
оплатити повну вартість товару не пізніше 10 календарних днів з
моменту передачі товару.
Пунктом 5.2. договору визначено, що у випадку несплати або
несвоєчасної оплати товару Покупець сплачує Продавцю штраф в
розмірі 20 % від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого
товару.
Згідно з вимогами статті 655 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець)
передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність
другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується
прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи зі змісту статей 546, 548, 549 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
виконання зобов'язання може забезпечуватися
відповідно до закону або умов договору неустойкою, яку боржник
повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Частиною 3 пункту 2 статті 231 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
встановлено, що за порушення строків виконання
зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості
товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за
кожний день прострочення. Разом з тим, частиною 2 статті 231
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
встановлено, що штрафні
санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи
договором.
У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено,
санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При
цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у
відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання
(пункту 4 статті 231 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань
встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою
ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший
розмір відсотків не передбачено законом або договором (пункту 6
статті 231 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
)
Водночас частиною 2 пункту 2 статті 551 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що у разі коли предметом неустойки є
грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом
цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом,
може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про
зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного
законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в
договорі можуть відступити від положень актів цивільного
законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд,
тому встановлена сторонами відповідальність за прострочення
виконання зобов'язання не суперечить матеріальному праву України
та, відповідно, не тягне за собою правових наслідків у вигляді
визнання угоди недійсною.
За таких обставин колегія суддів вважає, що пункт 5.2
договору, яким встановлено, що за несвоєчасне виконання пункту 3
договору покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 20 % від
вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару,
відповідає вимогам наведених норм, оскільки чинним законодавством
контрагентам зобов'язального правовідношення надано право на
встановлення та збільшення розміру неустойки, порівняно з тим, яке
визначено актами цивільного законодавства.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності,
судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи
господарським судом Львівської області та Львівським апеляційним
господарським судом фактичні обставини справи встановлено на
основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих
доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана
правильна юридична оцінка.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Львівської області від 16.11.2006
року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
31.01.2007 року у справі № 4/2213-24/297 залишити без змін, а
касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "АКЗ"- без
задоволення.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
Судді Т.Гоголь
Л.Продаєвич